«Я не хочу брехати чи робити порожню музику»: відверте інтерв’ю Лілу45

Лілу45 – нове ім’я української сцени. Нещодавно дівчина випустила російськомовний альбом “В наушниках осень“, який багато критиків високо оцінило. Ми вирішили поспілкуватися з Лілу45, аби зрозуміти, хто вона – музична новаторка чи чергова авторка одного хіта.

— Розпочнімо з простого. Чому такий псевдонім і звідки з’явилося число «45»?

— «Лілу», тому що у моєї мами колись був нік «Леля». А мені десь у 12—15 років було лінь вигадувати, як підписатися в Інстаграмі. Я просто вказала ім’я «Лілу», а число «45» було вільне. І коли вже згодом ми з командою обирали псевдонім, вирішили залишити так, як є. Хоча зараз ми це виправдовуємо й говоримо, що «Лілу45» — це безликість сучасного світу, про те, що кожен вибирає собі якийсь нікнейм, за яким ховається відповідальність. Проте суперглибокого сенсу у псевдонімі немає. Та й чому в усьому має бути сенс?

— Одного разу Ви сказали: «Я ніколи не планувала бути музикантом». Така випадковість — це на все життя? Чи можете у будь-який момент припинити свою творчість?

— Не знаю. Я не думаю про це. Просто хочу займатися тим, що робитиме мене щасливою. І якщо музика мені перестане приносити задоволення, або я зрозумію, що сама більше не потрібна музиці та нічим її не допомагаю, то зміню професію. Я відштовхуюсь не від почуття обов’язку, а від того, що приносить мені щастя. І поки музика забезпечує мені це щастя. Можливо, через декілька років я буду щаслива в чомусь іншому.

— Ви ще граєте у театрі чи музика остаточно перемогла?

— Ні, вже не граю, але я думаю, що точно повернуся до цього. Хоч ще не знаю, як це буде. Можливо, спробую піти на якесь прослуховування, щоб попрацювати в державному театрі за 4 000 грн на місяць (сміється). Просто ще не думала про театр, не можу наважитися на цей вчинок. Я вважаю себе не до кінця талановитою актрисою, щоб пробувати свої сили у театральному мистецтві. Я знаю, як ці люди грають, скільки часу вони проводять на репетиціях, скільки роботи та сил туди вкладають. І я розумію, що ніколи в житті не вкладала стільки роботи у свій акторський талант. Мені трошки соромно прийти й сказати: «Ну ось, ну хочу грати у вас у театрі». Це має бути поступове повернення. У мого товариша скоро має бути дипломна робота, він робитиме постановку, і я попросила його взяти мене на одну з ролей. Власне нещодавно до мене прийшла ідея прикольної п’єси. Я спробую її написати та, можливо, поставити, але ще повністю в цьому невпевнена.

— Хіт «Вісім», що втрапив на 26 місце у світовому чарті Шазам, — це раптовий успіх для вас чи довгоочікувана мрія?

— Я йшла до цього три місяці рівно (посміхається). Вважаю, це випадковість. Просто «Вісім» універсальна пісня для тіктоку, тому й стала популярною.

— Ви — перша артистка, яка отримала підтримку від Apple Music у рамках програми для молодих музикантів. Як думаєте, чим ваша творчість зачепила менеджмент компанії?

— Напевно, мій голос. Ми потрапили на Apple Music якраз із піснею «Я маленькая девочка на воздушном шаре», і я думаю, що сенс цього треку викликав співчуття чи бажання сприйняти це все. Цей трек дуже романтичний, душевний і сентиментальний. Він про всіх людей у ​​світі. Загалом вважаю, що нам допомогли сенс пісні, голос та Сашина (продюсер) комунікація. Тому що він чемно з усіма спілкується, привабливий у спілкуванні, до його думки дослухається оточення.

— Нещодавно відбувся Ваш перший сольник у Києві. Які враження?

— Цікаві. Хочеться більше концертів, більше досвіду після них. У голові з’являється безліч прикольних варіантів можливої ​​взаємодії з аудиторією. Зокрема, як це можна робити одним великим перформансом для того, щоб кожен виходив із чимось після цього концерту. Я проаналізувала, над чим мені треба працювати, і це круто, що маю попереду стільки роботи. Я люблю працювати над собою, люблю самовдосконалюватися. Я завжди приймала це як те, що я не маю права не впоратися з цим, і розуміла, що вся відповідальність за це лежить на мені. Тому сказала собі: “Ну як хочеш, але тут ось треба, звичайно, попрацювати трошки” (сміється). Це був крутий досвід. Хочеться ще концертів і ще більше виступів.

— У мережі часто пишуть, що хочуть почути від Вас й україномовні треки. Прислухаєтеся до аудиторії?

— Так, можливо, буде один україномовний трек, але коли він вийде, я не знаю. Я розумію, що людям хочеться. Мені не важко це зробити. Просто я розумію, що можливо це моє упередження, що я українською звучатиму, як не я. Адже українська трошки в вимові, трошки інша подача звуку, різні речі, які впливають на звучання. І українською ти звучиш, як Ніна Матвієнко, наприклад, а російською — як Лілу45. Ніна Матвієнко вже є, навіщо мені бути другою. Ось якісь такі думки мене мучать з приводу україномовної пісні. А ще я точно не зможу сформулювати свої думки так, як можу це зробити російською. Я не роблю це не тому, що я вперта, а тому що у мене виникає багато запитань до себе. А я дуже не хочу брехати чи робити порожню музику, щоб сказати: «Ось, я співаю українською, візьміть мене в радіоротації, будь ласка». Я ж не про це. Але я відчуваю цю відповідальність і розумію, що рано чи пізно цьому бути. А яким буде цей трек, поки що не можу відповісти, бо над цим потрібно добре подумати. Може, взяти за основу вірші невідомих поетів. Поритися, пошукати щось цікаве, попросити допомоги у своїх викладачів…

— Ви назвали ваш альбом сумішшю вінтажного року та сучасного звучання. Як вдається тримати цей баланс?

— Я не думаю, що тримаю якийсь баланс. Просто роблю те, що мені подобається і все. Тут немає стратегії. Звісно, намагаюся, щоб моя творчість подобалася певній кількості аудиторії. Думаю, що ось цей баланс у музиці робить все ж Міша (саундпродюсер), а не я. Бо я просто приношу йому акустичні версії пісень, а він пише до них аранжування й узгоджує це зі мною та моїми відчуттями.

— Пісня «Гладиолусы» — це загравання з ЛГБТ-аудиторією чи особиста історія?

— Я ні з ким не загравала. Ми просто відпочивали в студії після роботи й Міша запропонував згадати аранжування, яке ми досить давно записали в Одесі, коли були напідпитку. Коли ж ми виклали такий «відпочинок» у сторіс, то підписники надіслали багато реакцій. Спочатку ми не хотіли випускати цю пісню, та згодом передумали, адже саме люди вважали її прикольною та класною.

— «Девочка на воздушном шаре». Чому дебютний альбом називається саме так?

— Тому що він повітряний, окрім пісні «Выпей меня до дна». Тому що він про мій підлітковий вік. Частина треків з альбому була написана у 17—19 років, коли мій стан був таким легким ніби дівчинка на повітряній кульці. Насправді прикольно взяти назву альбому не просто так, а із тексту пісні.

— Що можете розповісти про новий альбом?

— «В наушниках осень» відрізняється від першого. У новому альбомі багато експериментів, електронної музики та року. Там є і просто осінні сумні історії, є й пісні, у яких непоганий потенціал в тіктоці. Є такі треки, як «Кино», де ми вже більше експериментуємо з роком, і тут ми змішали його разом із танцювальною музикою. Чому? А тому що хочемо пробувати показувати слухачу несподівану суміш стилів. Загалом наша концепція полягає у тому, що кожен останній трек в альбомі — це маніфест. Якщо в першому альбомі був трек «Люди», в якому ми порушили питання ґендерної рівності, то останній трек цього альбому також сильно відрізняється від усього, що є в альбомі. Тому слухайте та насолоджуйтесь!

Альбом Лілу45 “В наушниках осень” – тут

Спілкувались: Губа А., Жолтанова Д.

Редакція: Юрій