Проєкт TANA зазнав багато випробувань: співачка TANA відверто про творчість, майбутні плани та благодійність

TANA — міжнародний гурт з українським корінням, музика якого це мікс зі стилів: future bass, electronic chillout, downtempo.

Як створювався проєкт TANA? Як народилася ідея проєкту?

Ідея створення проекту виникла ще у 2016 році, коли я активно готувалася і шукала однодумців у творчу команду. Мені хотілося створити щось особливе та нове для українського слухача. На той момент, на сцені ще не було афроамериканських музикантів, тема расизму залишалася досить актуальною. Я завжди мріяла співпрацювати з іноземцями, так склалося, що барабанщик сам прийшов до мене, хоча це була не одна людина з афроамериканською зовнішністю, яка проходила прослуховування. Я завжди уникала простоти і шаблонів, як у житті, так і в музиці. Мені завжди подобалося шукати креативні шляхи самовираження, при цьому дотримуючись морально-етичних меж.

Хоча мене можна назвати музикантом різних жанрів, тоді я відкрила для себе новий напрямок – електронна музика в стилях, таких як: Future bass, chillout downtempo, що називається міксом різних стилів. Усі тексти були написані англійською мовою, щоб розширити аудиторію та представити український проект на міжнародному ринку. Тоді, я активно вивчала англійську мову і готувалася до іспиту IELTS, щоб здійснити свою мрію і вступити до топ-20 найкращих університетів Великої Британії – Goldsmith University of London.

Проєкт і навчання йшли паралельно, мені непогано вдавалося це поєднувати. У нашій команді зібралися музиканти з Литви, Франції, Кот-д’Івуару та Нігерії. У проекті TANA я позиціонувала себе не лише, як солістка, але і як авторка пісень, щоб це було чудовим поштовхом для початку свого шляху, де тобі нічого не нав’язують, і ти сам приймаєш рішення, що відповідає формату, а що – ні. Пам’ятаю період, коли нас ніхто не знав, багато програмних директорів радіостанцій стверджували, що наш матеріал не відповідає радіоформату, що наша музика непередбачувана для українського слухача.

Проте, після успішних гастролей, трансляцій по Європі та статті у журналі від іноземного музичного критика, реакція наших людей значно змінилася, нас почали запрошувати на різноманітні фестивалі, дні міст та додавати в гарячу трансляцію по всій Україні. Мені здається, що для того, щоб стати успішним та відомим артистом в Україні, потрібно мати авторитетні джерела за тобою та історію з іншими виданнями, щоб розмова була більш переконливою. Сьогодні вже 2024 рік, все те, що ми створювали, можна побачити у роботі інших артистів. Багато хто запрошує у свою команду іноземних музикантів, повторюють зовнішні образи, навіть віджеїнг набрав обертів на сцені для артиста.

Ми хотіли створити рівень з кожної деталі, мені здається, нам це вдалося. Саме після цього нас почали помічати, оскільки від аранжування до зовнішніх образів, від віджеїнгу до роботи на сцені, у всіх з’являлася приємна усмішка на обличчі.

Проєкт TANA існує з 2017 року, як вдається зберігати ідейність та запал?

Проєкт TANA зазнав багато випробувань, як і будь-який артист, особливо в Україні, якщо врахувати сьогоднішню ситуацію. Починаючи з ковіду, всі пережили потрясіння, сиділи вдома і писали музику, не виходячи назовні. Пам’ятаю, навіть інтерв’ю з телеканалами проводились онлайн. Мені пощастило, що команда, з якою я працювала і продовжую працювати, завітала до мене в гості, ми встановили апаратуру і обладнали студію у мене вдома, на цокольному поверсі, і 24/7 ми просто проводили час разом, писали пісні, організовували джем-сесії. Для нас це було, як лікувальна мантра: ми не здавали свої позиції і не залишали своє улюблене заняття, ми просто продовжували творити, з насолодою. Саме це допомагало нам триматися на плаву та мотивувало. У всьому є свій початок і свій кінець – кінець ковіду настав. А тепер ми всі чекаємо кінця війни…

Як вплинула війна на творчість? І на особисте життя?

Сьогодні я продовжую робити те, що люблю. Багато людей виїхали з країни. Війна розкидала сім’ї по всьому світу і в Європі, і в Америці. Знаходячись в Німеччині, я створила свою домашню студію і продовжую писати пісні в онлайн-режимі. Іноді отримую повідомлення від колег: “Як ти там? Прошу тебе, не зраджуй своїм мріям і не припиняй розвивати свій талант, продовжуй свій проєкт. Твори!”. І всі ці повідомлення змушують мене задихатись від емоцій та мати сльози на очах, це вже мотивація для мене, особливо, якщо ці люди професіонали у галузі музики. Війна створила для всіх нас “нестабільність” у всіх сферах життя. Був період застою, але сьогодні я розумію, що я не маю права здаватися, і ніхто з нас не має…

У соц мережах можна помітити, що все рідше з’являється гурт у повному складі, чому так?

Війна змусила багатьох роз’їхатися по різних країнах, але ми все одно разом, навіть якщо і онлайн. На сцені я завжди представляла своїх музичних колег з любов’ю. Проте проєкт – це не тільки гурт TANA, а насамперед це я, це артист, співачка, музикант, який любить працювати в команді. А разом, у повному складі, ми обов’язково ще зберемось, коли закінчиться війна і всі повернуться додому. 

Що було поштовхом для створення  нового треку “FREE YOURSELF”, який містить у собі потужний меседж?

Я давно мріяла відвідати США, і цього року мені вдалося це зробити. Приїхавши туди, мої рожеві окуляри були зняті. Мені здається, що ми занадто переоцінюємо Захід і ідеалізуємо його. Вони кричать, що у нас корупція, але повірте, вона є всюди, навіть у Європі, просто замаскована. Що можна сказати про культуру, етику, естетику… Прийшовши до ресторану, я люб’язно попросила офіціанта принести мені ніж, але мені принесли пластиковий поряд з залізною виделкою (сміється). Це не завадило мені насолодитися своєю подорожжю, мова взагалі не про Америку, а взагалі про Захід, Європу.

Приїхавши в Америку, я отримала дуже багато життєвих уроків, які змусили мене задуматися, що все, що відбувається з тобою і люди, які тебе оточують, це проекція твого внутрішнього Світу, твоїх переживань, страхів і переконань.

Ці пригоди трапилися зі мною. Але підводячи підсумки, я можу висловити тільки вдячність, тому що все добре. Мені зустрілися чудові люди, і я точно знаю, що Світ без добрих людей не існує. Саме про це моя пісня “Free yourself” – звільни себе. Почуй заклик свого серця і припини обмежувати себе. Змінюй переконання і занурюйся у душевний спокій. Пісня “Free yourself” – це моральна і душевна праця. Я ще в процесі цієї роботи, і мені здається, випуск цієї пісні знайшов свій час.

Про що ваша сучасна творчість, які меседжі можна буде почути в майбутніх синглах?

Пісні TANA мають досить філософське послання. Хоча багато пісень написані про любов, це не заважає мені відкриватися, як особистість і ділитися тим, що відбувається у мене всередині. Я люблю писати про те, що проходить кожен з нас. Це життєві етапи, з якими зіштовхується кожен. Я не орієнтуюсь на вікову категорію, хоча багато з відділу маркетингу кажуть, що я роблю помилку. Я орієнтуюсь на тих, хто на духовному рівні зі мною і не має значення якого ти віку.

Чи плануєте випускати новий альбом?

Так, звичайно. В цей момент я працюю над ним. 2024 рік обіцяє бути більш плідним і активним у проєкті TANA.

Вже є заплановані концерти на 2024 рік?

Наразі, TANA активно працює над плануванням концертів. Основний акцент зроблено на написання нового матеріалу.

Найяскравіша особливість проєкту TANA — ви пишете пісні не тільки українською та англійською, а й на мові Йоруба. Як була створена така ідея? Чи будуть ще сингли на мові Йоруба?

Моя пісня “RONU” написана на чутливій мові Йоруба, відображаючи біль і співчуття до страждань мігрантів і викликів сучасного світу. Пісня створена з моїх власних почуттів, коли я відчула ці виклики на собі, будучи змушеною залишити Україну через війну. Під час співпраці з нігерійським барабанщиком у мене виникли неймовірні спогади і історії про його власний досвід расистського тиску. Ці враження знайшли відображення у музичній композиції, створюючи вражаючий образ глобальної болі та страху. Теми расової дискримінації та антисемітизму, які сьогодні стали особливо актуальними, отримали відображення в творі “RONU”.

Чим зараз займаєтесь, окрім музики?

Я подорожую, вивчаю іноземні мови, працюю фрілансером у кіноіндустрії. Нещодавно, випала можливість працювати в команді продюсерів Кельнського кінофестивалю. Я працювала над створенням тижневої програми у рамках фестивалю, а також брала участь в плануваннях та проведенню заходів на зустрічах з місцевими зірками. Це нагадало мені мою роботу на фестивалі MOLODIST в Києві. Окрім цього, я не обмежую себе лише музичною кар’єрою, у мене є поставлені цілі в сфері підприємництва, менеджменту в сфері культури, та інше. Зараз, я можу впевнено сказати, що щастя не вимірюється тільки музичною діяльністю.

Ви волонтерите? Якщо так, то яким чином?

Я не звикла показувати всім свої добрі справи, вважаю, що якщо ти справді щиро хочеш допомогти, то тобі не потрібно демонструвати всім, яка ти благородна. Афішування добрих справ, у мене завжди асоціювалося з чимось фальшивим. Проте, якщо мене запитають, я відповім: У Німеччині я вже третій рік підтримую українських біженців. Історії, через які довелося пройти, можна було б описувати у кіно. Ось тільки одна з них: рік тому я зустріла сім’ю з Херсона. Ми були сусідами, жінка і троє дітей. Маленька дівчинка мала аномальну проблему з народження, її стопа була повернута в протилежний бік, протягом всього часу в Україні жоден хірург не був готовий братися за операцію, крім американця, який запросив 300 000$.

Зустрічі з цією маленькою дівчинкою відлякувало багато людей, бо видовище було не для слабкодухих. Одного дня в них сталася велика проблема, на них викликали Jugendampt (орган з захисту прав дитини). У цей день дітки зайшли до нас в гості, щоб попрощатися, пояснюючи, що їх виженуть з дому і молодшу сестричку заберуть у дитячий будинок.

Я не змогла залишитися байдужою, пішла до них додому і почала з’ясовувати причину з органами, пояснюючи, що сім’я любляча, діти виховані, і я є свідком, так як знаю їх особисто. У той момент, я одразу зрозуміла, що просто так вони тут не з’явилися. Німеччина це країна – доносників, де в принципі ще й непогано заробляють за такі виклики. Комусь ця сім’я не подобається… Згодом знайшовся юрист і соціальний працівник, з яким я співпрацювала, він добре знав німецьке законодавство і систему, а я в свою чергу мала комунікативні здібності і знання мови. Ми відсудили право матері і залишили дитину, в подальшому, знайшли клініку та підходящого хірурга, який був готовий взятися за операцію.

Операцію було розділено на 4 етапи, малятко гідно пройшло всі труднощі, а ми її підтримували, як могли. Я їздила до Мюнстера з сім’єю в лікарню, займалась організацією та підготовкою до операції, спілкувалася з хірургами і вела документальний процес. Сьогодні маленька дівчинка повноцінно здорова, її стопи рівні. Моя місія – виконана. Чи займаюсь я волонтерством? Ні, я просто допомагаю тим, хто в цьому потребує, особисто. Додатково до цього, можу сказати наступне, розумію, що не лише в Україні і на фронті потрібна підтримка, а й тим, хто виїхав від війни, з малими дітьми, далеко від дому. Життєві ситуації показують, що в новій країні ти стикаєшся з багатьма труднощами, починаючи з того, що не володієш мовою, інша ментальність, інші закони і правила.

Що надихає вас “сьогодні”?

Сьогодні я знаходжу натхнення в подорожах, зустрічах з цікавими людьми, вивченні нового, переосмисленні і трансформації себе, як особистості. Пишу нову музику і  пісні. Я люблю збиратися у теплому колі щирих людей, які підтримують одне одного. Сьогодні дуже рідко можна зустріти справжніх людей, особливо, далеко від дому, тому я пропоную триматися разом.