“В ефірі “Голос країни” я сказала, що: «Моє місто помирає», і я не збрехала”, – Анастасія Паламарь про рідний Енергодар

"В ефірі "Голос країни" я сказала, що: «Моє місто помирає», і я не збрехала", - Анастасія Паламарь про рідний Енергодар

У новому інтерв’ю розкриваємо героїню, що була довгий час під окупацією росіян у Енергодарі, а зараз, знаходячись у столиці України, продовжує вчитись, творити та сяяти з екранів завдяки шоу “Голос країни” – Анастасія Паламарь.

"В ефірі "Голос країни" я сказала, що: «Моє місто помирає», і я не збрехала", - Анастасія Паламарь про рідний Енергодар

Розкажи про участь у шоу “Голос країни”. Це була твоя мрія дитинства чи спонтанне рішення? Що спонукало тебе спробувати свої сили у вокальному шоу?

Про “Голос країни” я мріяла з 12 років. Брала учать у «Голос. Діти 5», але не пройшла далі. Після участі я дуже хотіла потрапити на дорослий голос! Дуже спонтанно вийшло так, що я пройшла у 12 сезон. “Голос” для мене — це неймовірна атмосфера, в яку пірнаєш з головою і потім важко покидати її. Це справжній досвід для майбутнього артиста. Це ранні підйоми, інтерв’ю, хвилюючі репетиції, очікування виходу, це все репетиція перед працею артиста. 

Якби сліпі прослуховування відбувались вже після початку війни, чи змінило б це щось у твоєму виступі? Якщо так, то що саме? 

По-перше, і найголовніше, 100% я б заспівала пісню або українською, або англійською. По-друге, я б не плакала перед виступом (ред. – сміється), це була моя помилка номер два, бо після цього, мій голос був повністю не готовий до виходу.

Знаємо, що ти пишеш пісні. Розкажи, як народжується твоя авторська музика? Чи ти створюєш її вдома або ходиш на студію? Як це відбувається?

Створення та знаходження свого стилю це завжди складно, я і досі в пошуках. Пісні завжди приходять самі по собі і в різних ситуаціях. Коли якісь строки або мелодія з’являються у голові, я відразу вмикаю диктофон та наспівую, щоб не забути. Тільки нещодавно змогла впевнено робити демоверсії на телефоні в програмі «GarageBand», продовжую вивчати «FL Studio» на комп’ютері. Моя студія — це мій дім. Навушники замість мікрофона, а ковдра замість звукоізоляції. 

Як війна вплинула на твою творчість? З’явилось більше бажання творити чи, навпаки, настала творча криза?

В перші дні війни я написала 2-3 пісні. Потім був ступор десь на місяць. Почала писати тільки англійською, але згодом почала писати рідною. Зараз все стабільно, 2-3 пісні на місяць.

Не можемо не спитати про життя в Енергодарі. Зараз ти у Києві, але що відбувалося в тебе вдома? Яке воно, життя в окупації? Що було найважчим? 

В ефірі “Голос країни” я сказала, що: «Моє місто помирає», і я не збрехала. Людей в місті дуже мало, кожну ніч я чула як від нас “пускають” на Нікополь, від звуків моторошно. Життя в окупації це величезний страх і стрес, від цього буквально страждає весь організм і навіть випадає волосся, ти мало спиш, починаються проблеми зі здоров‘ям. Але музика лікує, це правда. Найважчим було розуміти, що твоє рідне місто, яке ти неймовірно кохала, вже не таке яскраве та радісне як раніше. Сум за минулим не покидає. Зараз я знаходжусь в Києві з батьками і це мій “другий дім”.  

Які маєш плани на майбутнє?

Планів багато, всі пов’язані з творчістю. З творчістю, яка лікує багатьох українців, у ці темні часи. Про навчання теж не забуваю, це “відволікає” від подій. Музика – промінчик серед густих, сірих хмар, тож вона повинна звучати якомога гучніше! Музика дає натхнення на життя, тож без неї ніяк!

Спілкувалась Анастасія Губа