Чорноморські Ігри: ексклюзивне інтерв’ю з Валентином Ковалем

Валентин Коваль — український продюсер, Член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

Ви сьогодні багато згадували про розвиток вітчизняного музичного ринку. На вашу думку, які тенденції?

Я думаю, що саме зараз ми знаходимося в “точці пошуку нового напрямку”. Це не регрес і я не хочу “негативити”, бо це набагато простіше, ніж шукати та підтримувати “нове і якісне”. І взагалі позитивом, як правило, діляться з близькими, а щодо негативу – кожен вважає своїм обов’язком проінформувати про це весь світ. Той самий фейсбук може сформувати повністю протилежний образ будь-якого явища чи події. Зараз закінчився період традиційної попмузики, яку ми вважали завжди мейнстримом. Якщо артист не еволюціонує його й не чути, хоча він був на Олімпі ще 5 років тому. Зміни музичного інструментарію допомогти музиці стати “доступною” масам. Тепер будь-хто може, навіть в домашніх умовах, зробити свій трек. Зараз можна легально взяти такий софт, що в твоїй пісні найкращі музиканти світу будуть грати. Немає більше ідолів в українській музиці, як і світовій. Моє покоління – останнє, яке вважає когось ідолами. Для решти це все зараз хайп. Але все одно з’являються артисти, які збирають сотні мільйонів переглядів. Це не тому що вони заплатили сотні мільйонів доларів за перегляди. Я думаю зараз шоу-бізнес шукає нових можливостей працювати, заробляти, шукає музичні можливості. 

Чорноморські Ігри – це вокальний конкурс, але хіп-хоп та реп впевнено захоплюють Україну. Можливо наступного року діти будуть зачитувати? 

Вже минулого року в нас були цікаві діти, які посеред звичайної вокальної композиції використовували елементи ритмічного читання. Насправді якщо подивитися на реп в своєму ідеальному вигляді – це і технічно, і технологічно, і професійно. Це важке мистецтво, як і класний естрадний вокал. Я знаю, що реп розквітне, коли з’явиться “обезбашена” людина, яка захоче це винести з підвалів та нічних клубів на великі майданчики. Зазвичай я кажу, що я не фанат репу, але коли я чую правильний американський реп, то я завжди дивуюсь тій майстерності, з якою це виконується. Тому це така музика, яка має право існувати голосно на великих майданчиках.

Представниками старої школи репу в Україні є ТНМК, VovaZIL’vova, зараз це alyona alyona, KALUSH тощо. Як вам їхня творчість?

Треба розуміти, що в репі дві головні похідні речі – це рвана ритміка, яка більше притаманна взагалі американському джазу. І друге – це тексти. Це соціальний протест, який починався колись з рок-н-ролу, але це протест в рамках будь-якої теми в будь-якій частині життя людини. В Україні соціальні протести – вони з шинами, а не з піснями. alyona alyona в ТОПі не завдяки своєму музичному таланту, а тому що вона органічно увійшла в три-чотири нові тенденції про боді-позитив, про жінку з низів, про відсутність професіоналізму для успіху… Для професійного шоу-бізнесу – це скоріше виняток, ніж правило. Не можна не вчитися 15 років, не вмісти грати Шопена, Бетховена на клавішах і стати гарним джазовим органістом на заході.

Що ви вважаєте зараз найкращим варіантом для того, аби просунути трек та артиста? 

На жаль зараз найкращим є те, що я менше всього люблю. Зараз потрібно бути неідеальний в побуті та зробити з цього якийсь хайп. Зараз потрібно, щоб з артистом щось було “ненормальне”. Прикладом буде Злата Огнєвіч – ідеальна співачка, ідеальна дівчина, дуже пристойні пісні, але немає шаленого успіху тому, що вона суперпозитивна. Ніяка зараза до неї не липне. Вона вже почала у білизні фотографуватися – нічого. Ніхто не хоче дивитися на Злату Огнєвіч у білизні, бо це не виглядає брудно. Навіть якщо вона роздягнеться взагалі, все одно ефекту не буде. Я завжди казав її продюсеру, що потрібно їй знайти якусь негативну історію, яку можна було б розкрутити. Вона розумна дівчина. Розумні на естраді довго не живуть. Естрада – це місце, де ти, умовно кажучи, в одязі, але виходиш перед публікою голий. Це ж один із видів ексгібіціонізму. І ти маєш щось таке зробити, щоб публіці це сподобалося. Тому просуватись в сьогоднішніх умовах досить важко, але треба розуміти, що потрібні якісь, на жаль, й негативні риси (притаманні слухачу). В пострадянській історії найкращим прикладом може бути Шура чи Шнуров. Вони талановиті, проте “з зубами” чи без матюків стають не такими помітними. Головне правило – якось виділятися на фоні інших. Чи є ще один варіант – супервдалий трек, з хорошими хуками. 

Як “Охрана Отмєна” чи “Гуси”? 

Ну Охрана – може, Гуси – це така експлуатація сільського, трохи недолугого українця. Я таке не люблю. Я вважаю, що треба працювати в межах більш менш літературної мови та “нести культуру в маси”. Wellboy талановитий, але всі хайпові успіхи – це не надовго. Юра Бардаш сам розуміє це. В нього кожний проєкт живе два-три роки, а далі – треба щось нове. Він створює для людей якусь гарну ідею, розуміючи, що відбувається саме зараз, вижимає всі соки за два-три роки. “Гуси” ми також за рік-два не будемо згадувати. Але якщо розуміти, як за два-три роки заробити всі гроші світу, то можна і на це піти. 

Таврійські Ігри – це спогад і мрія мого дитинства. Чи можливо, що взагалі колись цей фестиваль відбудеться? 

Я не відкидаю останнього відсотку цієї вірогідності, бо у Миколи Баграєва може з’явитися якась така ностальгія. Таврійські, які ви пам’ятаєте і до яких я мав якесь відношення – це був період, коли за три дні можна було побачити всіх помітних українських музикантів, а іноді й популярних росіян, яких ми ще тоді спокійно сприймали, на одній сцені. Потім фінансова модель Таврійських Ігор, тобто безплатний вхід, перестала працювати. Навіть коли Mastercard приходить до спонсорування Atlas Weekend, вони не покривають всі витрати, тому є платний вхід. В Каховці огородити цей пагорб забором, не пускати людей – це вже будуть не Таврійські Ігри. Ще історія така, що зараз споживання музики – воно настільки змінилося у порівнянні з початком 2000х і тим більше з початком 90х, коли Таврійські виникли. Пару років тому ми говорили, що Чорноморські Ігри – це фактично Таврійські Ігри, бо весь український ТОПовий артистичний бомонд тут. Український культурний фонд, який покрив велику частину витрат, фактично допоміг відбутися цьому святу музики. Сам Скадовськ розвивається, тому що це курортне містечко, я їхав вчора – побачив новий готель, сьогодні йшов від свого – побачив ще один готель. Тут хоч щось відбувається, а Каховка за 17 років не збудувала жодного готелю. В Каховці немає де жити персоналу, немає де жити артистам. У Каховці може бути фестиваль тільки якщо психанути і заплатити шалені гроші, нагнавши пароплавів, побудувавши сцену і т.д. Можливо колись такий триб’ют і буде…