“Думаю, військовий досвід допоможе впевненіше приймати рішення в житті”: Михайло Олійник – музичний продюсер та композитор
Життя кожного з нас змінилося після 24 лютого 2022 року. Багато діячів культури перейшли зі сцени на лінію фронту. Проте продовжують створювати українську музику та виступати, але вже під обстрілами, у камуфляжі. Одним з таких героїв нашого часу став і Михайло Олійник – джазовий піаніст, композитор та музичний продюсер.
Михайле, яким було ваше життя до повномасштабного вторгнення? Над якими проєктами ви працювали та про що мріяли?
До початку повнамасштабної війни я писав музуку для артистів, брендів і кіно. Заснував компанію OLI Music і розвивав студію звукозапису у Львові. Мені подобається створювати музичний продукт, записувати і продюсувати. Останні 10 років я стабільно тільки цим і займався. За цей період вдалося попрацювати з всесвітньо відомими компаніями і брендами, такими як Porsche, Fragolino, Huawei, ОККО, Hotline, OLL.TV, Радіо Свобода, FIlm UA, ЖЖук, OZON, Winner та інші.
Як жартують мої побратими, зараз я працюю на найвідомішу компанію у світі – це ЗСУ. Пишу головний саундтрек у своєму житті.
Ви вступили до лав ЗСУ добровільно чи потрапили під мобілізацію?
До лав ЗСУ я потрапив, отримавши повістку. Розумів, що цей момент настане. Готувався фізично і морально. В результаті я служу у 59-тій бригаді в підрозділі “Культурного десанту”, засновником якого є Коля Сєрга. Саме він мене запросив до команди.
Як ваша дружина Стефанія сприйняла це? Чи важко їй було відпустити вас з рідної домівки?
Моя сім’я і дружина Стефанія підтримали мене в період мобілізації. Нам всім було дуже складно. Невідомість створювала велику напругу. Це дуже складний етап для кожного, хто стає військовим у час війни. Зараз ми трохи адаптувалися і дуже цінуємо наші дзвінки і спілкування. Коли буде перша відпустка, я не знаю.
Хто надихає вас на творчість?
Моя головна муза – це дружина Стефанія. Присвятив їй копозицію “Персикове небо”. Часто цей твір знімають на відео військові і надсилають своїм рідним.
Ми бачили вашу активну роботу у складі “Культурного десанту“, розкажіть деталі.
Ми працюємо в зоні бойових дій, допомагаємо бійцям відновити морально-психологічний стан і підняти бойовий дух. У нас чудова команда і побратими. Всі військові, що в цивільному житті працювали в культурному і креативному секторі. Також до нас доєднуються цивільні артисти. Зараз ми своїми талантами наближаємо перемогу. Щодня робимо по 3-4 концерти для різних підрозділів, що знаходяться на лінії фронту. Часом виступаємо у броні та касках і під звуки ворожих градів. Наша робота дуже потрібна і нас чекають. “Культурний десант” займається культурою в армії і за період існування вже було відіграно 1300 концертів. Маю честь бути частиною цієї команди.
Після нашої перемоги ви плануєте повертатися до своєї роботи чи буде зміна вектору діяльності?
На фронті я багато пишу нової музики. Тут є про що писати. Щодня спілкуюся з десятками воїнів, бачу деокуповані міста і села. Також степи Донеччини, Херсонщини, Запоріжжя. Щодня виконую нову музику бійцям і розповідаю про мистецтво. Це безцінний досвід, і зараз я дивлюсь на світ іншими очима і відчуваю себе інакше. Своєю місією зараз бачу мотивувати і надихати музикою воїнів. Створити нові музичні твори, присвячені містам, подіям чи конкретним людям на війні. Щоб зафіксувати це в мистецьких творах. Так зʼявилися композиції “Донбас”, “Гуляйполе”, “Молитва за побратимів”, “Дух Воїна” та інші.
З ким з артистів ви познайомилися за цей час та хотіли б обов’язково після перемоги щось створити разом?
На фронті я познайомився з українськими артистами, з якими спільно виступали: Олег Скрипка, Один в каное, Vivienne Mort, Саша Чемеров, Альона Альона, Мойсей Бондаренко. Після перемоги хочу спільно щось з ними створити і зустрітись вже на сцені в цивільному житті. А ще – написати оперу і музику до голівудського фільму. Головна мрія – це перемога України у цій війні.
На нас чекає багато роботи у всіх сферах діяльності. Думаю, військовий досвід допоможе впевненіше приймати рішення в житті. Памʼятати ціну нашої свободи і культури, за яку ми боремось.
Також ми безпосередньо запитали і дружину Михайла – Стефанію Олійник (музикознавицю):
Як ви відпускали Михайла на фронт та що означає його музика для вас?
Ми не раз говорили і обидва готувалися до того, що якщо доведеться Михайлові йти до лав ЗСУ – це буде беззаперечний обов’язок, який має виконати кожен свідомий громадянин.
Сам момент, коли Михайлові вручили повістку, ми обидва прийняли мужньо. Однак ситуацію ускладнювало те, що ми ось-ось виграли грант від Європейського Союзу та Фонду “Ізоляція” на освітній музичний проєкт Music StartUp, який ми разом започаткували. В цей момент я зрозуміла, що завершувати грант мені доведеться самостійно. І це справді вимагало великої витримки.
Але в цій ситуації є і світлі нотки – по-перше, я мала місію продовжувати проєкт, який був важливий для нас обох. Адже це є перша в Україні навчальна програма з підприємництва і ефективного розвитку творчості для молодих музикантів. Це не дало мені “розкиснути”) А друге – наші круті друзі, які підтримували нас, і, як вірно кажуть – “справжні друзі пізнаються в біді”.
Михайло – надзвичайно творча особистість, чудовий піаніст, який може грати будь-що без нот і репетицій. Але й він ще добре розуміє людей і їх почуття, геть як психотерапевт) Для нас обох було зрозуміло, що найкраще, якщо він зможе використати ці свої “суперсили” у армії. Тому я переконана: те, що зараз Михайло грає для захисників і захисниць на передовій – є його місією в житті та творчості, яку він може найкраще втілити у цій війні. Не для себе, ні! А для слухачів. Вплив музики ми не можемо виміряти: але з розповідей Михайла про очі солдатів – як вони змінюються до і після концерту, я точно знаю, наскільки це дієво, терапевтично і лікуюче. І можливо, це додасть солдатам сили у найкритичніші моменти!
