«Звісно, я не міг відмовити»: Дмитро Ципердюк про хіт для Тіни Кароль

Вже зовсім скоро Тіна Кароль презентує новаторський проєкт в українській музиці — збірник «Молода Кров». Ми приємно здивувалися, коли побачили у авторах першого синглу зі збірника саме Дмитра Ципердюка, адже розпитати митця завжди є про що, а тут ще й привід є.

Пісня «Зіронька» була першою презентована із альбому «Молода кров». Взагалі вперше співпрацюєте з Тіною Кароль?

Приблизно п’ять років тому менеджмент співачки та й сама Тіна звернулися до мене з ідеєю заспівати цю пісню сольно. Звісно, я не міг відмовити, адже ми давно знайомі та спілкуємося. Крім того, ми – земляки. Ця пісня дуже пасує артистці. Я радий, що нарешті «Зіронька» отримала «друге дихання» та новий саунд.

Як довго пісня «Зіронька» чекала свого виходу у світ?

Насправді оригінальна назва пісні «Зіронька» – «Зірка». І хоча у приспіві звучить слово «зіронька», проте слово «зірка» присутнє в куплеті. Однак, я нічого не маю проти оновленої назви. Щодо періоду написання пісні, то це були так звані “лихі 90-ті роки”, коли я ще мешкав у Івано-Франківську. Українська музика була в розквіті та оновлені. Зокрема, цьому сприяли такі фестивалі як «Червона Рута». Саме у цей час з’являються проєкт «Ла-Манш», гурт «Морра», співачка Олександра (для останньої, власне, і була написана «Зірка»). Навіть не згадаю, який це був рік, десь 1996 – 1997-й, отже, цій пісні доволі багато років. Потім ця композиція чекала своєї черги у шухляді, але періодично про неї згадували. Вакарчук, наприклад, казав «О, класно було б цю пісню заспівати». Серед чисельних артистів була і Тіна Кароль, яка тоді тільки починала свою кар’єру, навчаючись в Києві.

Стиль музики вашого гурту часто називають «транскарпатією». Як ви самі для себе пояснюєте ваш музичний стиль?

LUIKU – це такий мікс культур карпатського регіону не тільки України. Це і Польща, і Румунія, саме ті народи, які населяють карпатські гори. Транскарпатський євроденс – так називається стиль гурту, адже ми пропагуємо стиль і культуру балканських країн, Туреччини та Ірану. У наших піснях можна почути і балканські духові секції і карпатську дримбу, вірменський дудук і прекрасний спів наших бек-вокалісток, гуцульскі і поліські коломийки, багато перкусії, що притаманно Туреччині. Я часто подорожую Туреччиною і використовую цю музику у міксі з турецькою культурою.

Чого чекати від гурту найближчим часом, прем’єри будуть?

Зараз ми готуємо другий альбом, часу це займає чимало, але він буде якісний. Сподіваюся, що найближчим часом, ми порадуємо наших слухачів роботою, яка, поки що має робочу назву «Фірман і Цигани». Ми прогресуємо, доволі часто мандруємо Європою, але локдаун і пандемія трохи призупинили нашу діяльність. Сподіваюся, що скоро Україна і не тільки, побачить LUIKU з новими піснями на сценах фестивалів і невеликих майданчиків.

Ви якось сказали «якщо в шоу-бізнесі немає творчості, творчої складової – це просто бізнес, якийсь проєкт». На вашу думку, у нашій музичній індустрії, що зараз переважає: творчість чи бізнес?

Є поняття артист, автор-виконавець, а є поняття проєкт – це шоу-бізнес, без цього нікуди. Я теж часто беру участь в якихось шоу-бізнесових проєктах. Що поробиш, це життя, це робота, і нічого поганого в цьому немає.

Ви неодноразово виступали на вечорі пам’яті Миколи Мозгового та й ваша версія пісні «Карпатські квіти» досить полюбилася слухачам. Як познайомилося з Оленою Мозговою? Пісні для переспіву самі обирали?

З Оленою Мозговою у нас досить давня дружба, ми з нею співпрацювали і в сфері режисури, і у різних постановках. Наприклад, музичну премію Ukrainian Music Awards ми робили разом ще в Донецьку до окупації. До речі, у Вечорі пам’яті Миколи Мозгового я не тільки брав участь як артист, а й як режисер-постановник. З «Карпатськими квітами» досить цікава історія, коли Олена запропонувала виконати саме цю пісню, я послухав оригінал. А він був вокально-мейнстрімовий на ті часи. Проте я не вагався і розумів, як можна осучаснити пісню. Я там зміксував буковинсько-карпатську культуру з курдською культурою (народності, які проживають на території Туреччини). Олена сприйняла цей експеримент “на ура”, розуміючи, що цей мікс культур може бути дуже цікавим. Насправді ця пісня – це, напевно, наш найцікавіший мій експеримент на сьогодні.

Ви відомий постановник та сценографіст, за вашими плечима багато масштабних події, тому цікава ваша думка: сучасні концерти та шоу — це розвиток індустрії чи тупцювання на місці?

Це однозначно розвиток, адже колись цієї індустрії як такої і не було. Вона була лише в стадії зародження. Звісно, я пройшов досить тернистий і довгий шлях у ролі художника-постановника, стенографіста, режисера. Починаючи від маленьких сцен, закінчуючи великими постановками, окремими номерами для артистів, наприклад, на Євробаченні. Я дуже тішуся тому, що в мене хороший послужний список. Однозначно, що сучасні концерти та шоу, які зараз відбуваються – це є розвиток і, дай Боже, так буде далі.

Ви були саундпродюсеом таких артисток, як Олена Вінницька, Наталія Могилевська, Асія Ахат. Що вас надихало у роботі з ними? Це була творчість чи більше вимушена комерція?

Так, я працював з цими артистками, а ще й з Русланою, Іриною Білик. З Оленою Вінницькою ми, до речі, писали цілий альбом. З Наташею Могилевською коли працювали, то я повністю спродюсував альбом «Не такая». З Асією Ахат була досить плідна співпраця і в студії і на сцені. Я робив їй декілька постановок в НПМ «Палац Україна». Чи це комерція? Ну що поробиш, це моя робота, це мій фах, це було і цікаво і творчо, але ще й комерційна складова теж була присутня.

Гурт LUIKU не перший ваш колектив, до того ви були учасником проєкту «Dazzle Dreams». Про сольну кар’єру ніколи не задумалися?

Так, не тільки був учасником, я ще й народив цей гурт. Я дуже тішуся цим проєктом, який, на жаль, зупинив своє існування у 2012-му році. Однак, в мене є ідея відновити його. Це був один із перших сінті-поп гуртів країни, на який зараз рівняється молодняк. Чи задумувався про сольну кар’єру? Багато моїх проєктів – це і є сольна кар’єра, але більше це колективний продукт. У LUIKU та Dazzle Dreams – харизматичні музиканти, які надають колективам професійне забарвлення. Однак, хто його знає, що я ще задумаю…

Розмовляв: Юліан Новак
Коректор: Ірина Савенко