“Ми хочемо залишатися справжніми” — інтерв’ю з гуртом MOLODI
Що відчувається з першої хвилини спілкування з Кирилом та Іваном — це їхня щирість. Відверто про враження від фіналу Нацвідбору, творчі напрямки, на яких вони планують зосередитися, дебютний альбом та важливі навички для артистів — далі в інтерв’ю:
Які ваше враження від виступу на Нацвідборі?
Кирило: Ми видихнули. Це, напевно, основне. Навіть не відчували, наскільки сильно були в стресі до фіналу. Було багато азарту, запалу, драйву — усе це тримало нас у такому стані… На адреналіні. І поки ти в ньому, не розумієш, наскільки напружений. А потім сходиш зі сцени — і раптом порожнеча. Взагалі нічого.
Іван: Ніби провалюєшся. Весь цей час ти щось накопичував у собі. Втома була шалена, але ти знав, що рухаєшся до мети. Ідеш, ідеш, ідеш… А потім настає момент “ікс”, ти віддаєш усе — і просто в один момент “обнуляєшся”. Почуваєшся абсолютно пустим. І тільки годин через п’ять починаєш повертатися до реальності.
Кирило: До речі, це смішно, але я на сцені сказав, що відчув себе “наповненим” — це неправда. Я просто не зміг підібрати слова, якщо чесно.
Іван: Після виступу всі були дуже раді. Наша команда сказала: “Вау, молодці, круто!” А ми просто сиділи й мовчали.
Кирило: Ми не засмутилися. Ми поставили точку. Півтора місяця йшли до цього моменту, а далі все вирішували судді, голоси глядачів, доля. Наша робота на цьому завершилася.
Іван: Тому ми видихнули й повернулися до звичного графіка — працюємо в студії з 10 до 11 вечора. Але вже спокійніше.
Кирило: Хоча морально це все одно важко. Дуже багато задач, стресу, відповідальності… Але цей досвід безцінний, і ми дуже вдячні, що пройшли через нього.
Ви ділилися тим, що дуже серйозно підходили до цього виступу з різних боків, займаючись хореографією, вокалом, акторською майстерністю. Які неочікувані навички або знання ви здобули в процесі підготовки? Що стало для вас найбільшим відкриттям?
Іван: Ми все очікували — ми цим займалися. Але найприємніше, що ми отримали і з чим у нас реально були проблеми, — це акторська майстерність. З хореографією ми ще могли впоратися, приблизно розуміли, як рухатися. А от про акторське ми взагалі ніколи не думали.
Кирило: Ви ж бачили номер — у нас не було жорсткої, танцювальної хореографії. Було розмічено сцену, розписано, в які камери дивитися. Все інше — емоція, передача посилу пісні, щоб не відволікати глядача.
Кирило: Мова тіла — теж дуже важливий момент. У нас завжди були такі дрібні звички: трогати пальці, крутити каблучки, відкривати-закривати годинник. Тіло завжди видає, що ти нервуєш, і за цим потрібно слідкувати. Ми розуміємо, що попереду ще багато випробувань, стресових ситуацій, незручних питань. І ми раді, що почали звертати на це увагу.
Іван: Ми навіть не очікували, що нам це потрібно. Під час прослуховування нам на це вказали, і ми вирішили спробувати. І отримали результат, якого не очікували. Якщо ти йдеш на хореографію, ти хоча б приблизно розумієш, що там буде. А на акторському ми навіть не знали, чого чекати.
Кирило: Взагалі нічого не очікували. Ми просто знали, якої мети хочемо досягти, а способи її досягнення були для нас відкриттям. Було багато тренінгів, про які ми раніше навіть не чули. Можна довго про це говорити, але головне — це момент, коли ти починаєш по-справжньому відчувати емоцію. Не просто “живи в кадрі”, а проживай її.
Акторство — це не про те, щоб змусити інших повірити, а щоб самому повірити. Тоді й інші повірять тобі. Це дуже цікавий досвід, який допоміг нам і під час зйомок кліпу. Ми реально відчували, що йдемо пустелею. Починаєш думати про це, віриш, що втомлений, що тіло важке, що погляд виснажений — і це працює. Ти не зображуєш, а проживаєш.
Кирило: Тому ми хочемо продовжувати працювати над цими навичками. Цей тиждень у нас пауза, а далі знову повернемося до хореографії, сценічного мовлення, акторської майстерності, щоб постійно розвиватися.
Чи відчували ви, що хореографія й акторське мистецтво якось перегукуються, допомагаючи вам розслабитися?
Кирило: Звісно. Коли ми ставили номер, у нас не було чіткої хореографії, але було відчуття. Наприклад, на першому передприспіві, коли я виходжу і піднімаю руку, ми з хореографом говорили саме про відчуття. Ти не просто піднімаєш руку і робиш вигляд, що вона напружена — ти маєш дати силу. В твоїх рухах, у ході повинна відчуватися впевненість, щоб це корелювалося з темою, зі словами, які я промовляю.
Іван: Вони дійсно перегукуються. У нас навіть були спільні уроки — коли у Кирила була хореографія, приходила вчителька з акторської майстерності, і вони разом усе це опрацьовували.
Кирило: Так, вони працювали в тандемі з хореографом, опрацьовували певні моменти. Але я не можу сказати, що в номері все було ідеально. Зрозуміло, що хвилювання зіграло свою роль. Джамала дуже влучно підмітила, що майже всім учасникам не вистачало сценічного досвіду. І ми це розуміємо — якби у нас було більше сценічного досвіду, було б набагато легше.
Я не можу сказати, що не був готовий фізично чи вокально. Але морально — так. Як показав виступ, я знаю, що можу зробити набагато краще. І я буду над цим працювати.
Іван: Це дуже важливо не тільки для Євробачення, а й загалом для концертної діяльності.
Кирило: Так, для артиста в цілому. Люди хочуть бачити тебе, твою впевненість, відчувати кожен твій рух. Вони цього не усвідомлюють, але деталі дуже сильно передають емоції, закладені в пісню.
Іван: Саме тому над цим потрібно працювати на 100%, щоб усе стало природним. Щоб ти не думав про рухи, а вони йшли автоматично, передаючи всі емоції, які закладені в музику.
Чи траплялися якісь несподівані ситуації або форс-мажори під час вашого виступу? Як ви з ними впоралися?
Іван: На початку номера я стою на краю сцени, а потім посередині. І мене перевозили люди, причому доволі різко — на це було всього 10 секунд.
На репетиціях я майже завжди падав, бо коли граєш на барабанах, ноги, по суті, відірвані від підлоги. Єдина точка опори — це твоя п’ята точка. Тому я мало не падав щоразу.
Згодом я зрозумів, що в момент, коли мене починають перевозити, мене все одно не видно. Тож я вирішив у цей момент просто міцно стати на ноги. Окей, не пограю ногами — нічого страшного. Головне, щоб мене перекотили нормально.
Врешті-решт мене перекотили, я втримався. Але одна стійка з тарілками повністю впала на мене, а інша… Я вдаряю по ній, а вона просто перевертається, бо її погано закріпили.
В останній момент я встиг підняти хоча б одну тарілку, щоб продовжити грати. Насправді, цього ніхто не помітив. Я вже звик. У мене сценічного досвіду доволі багато, тож супер-форс-мажори для мене — це норма. Завжди щось піде не так, і це абсолютно нормально.
Говорячи про форс-мажорні ситуації, яка з них найбільше запам’яталась? Не на Нацвідборі, а взагалі.
Іван: У дитинстві, моїм першим гуртом, ми приїхали виступати у Вугледар на День міста. Коли ми приїхали, зрозуміли, що забули живлення для звукової карти, і ми не могли грати. А ми проїхали 200-300 кілометрів, і в результаті — це було не дуже. Траплялись ситуації, що ми постійно щось забували. Наприклад, в Бердянськ приїхали і забули ноутбук. Як можна забути ноутбук — я взагалі не знаю. Тобто, були такі моменти, коли трохи тупили, але все одно завжди викручувалося, і результат був непоганий.
Ви анонсували акустичну версію my sea. Чи плануєте реліз інших версій цього треку?
Кирило: Так, буде повністю україномовна акустична версія, тому що зараз ми працюємо на український ринок. Хочемо закріпитися як артисти саме в Україні, і логічніше випустити пісню, сенс якої буде зрозумілий усім. Тому таке рішення, такий хід.
Щодо інших версій — теоретично можемо, але не впевнені, чи це доцільно, адже ми вже готуємо альбом, у нас готовий наступний реліз.
Ми хочемо радувати людей не переробками старих пісень, а новими треками, щоб вони розуміли, чого чекати від нас далі. Щоб їм подобався наш новий матеріал, а ми продовжували розвиватися як артисти. Не хочемо, щоб це виглядало як спекулювання на вже випущених піснях.
Нещодавно ви запитали у слухачів, чи чекають вони на ваш альбом. Можете розповісти більше про нього? Чого варто очікувати?
Іван: Альбом буде з дуже класними піснями. Плануємо два фіти — з крутими артистами. Один із них — учасник Нацвідбору. В альбом увійдуть три вже випущені пісні та сім нових. Ми дуже ними задоволені. Виходить великий альбом. Спочатку думали, що це буде EP, але в результаті — повноцінний реліз. І ми справді щасливі, бо пісні хітові, а головне — ми нарешті знайшли своє звучання.
Якщо подивитися на нашу дискографію, ми довго шукали себе. У нас то сумна пісня, то рокерська, то попова. І ми самі не до кінця розуміли, куди рухаємось, а слухачі тим більше. Це були пошуки. Але зараз ми чітко знаємо, чого від нас хочуть люди, і знайшли стиль, у якому нам максимально комфортно.
Альбом буде трохи дерзкий, пацанський, але водночас романтичний. І, головне, він такий, як ми — веселий, позитивний.
Кирило: Ми доросли до того, щоб бути справжніми і знати, як це показати в музиці. Раніше ми теж були щирими, передавали свої емоції, але всі ці сумні пісні не зовсім відповідали нашому характеру. Насправді ми більш енергійні, драйвові. Люди, які знають нас особисто, розуміють це, а слухачам було складніше нас ідентифікувати.
От виходить у нас сумна пісня, а потім ми приходимо на радіо чи телебачення, даємо інтерв’ю — і ми веселі. Це ніби не співпадає. Але це не означає, що ми більше не будемо робити ліричні треки. Ми просто хочемо показати людям іншу свою сторону.
Нам хочеться, щоб під нашу музику танцювали, щоб вона качала, наповнювала людей енергією і дарувала радість, а не тільки сум. Ми хочемо розширити спектр емоцій, які слухачі відчувають, коли нас слухають.
Іван: Плюс зараз ми працюємо над собою не тільки в музичному плані. Ходимо в спортзал, займаємося. І хочемо робити більш дерзку музику — про любов, про дівчат, про те, що відбувається в нашому житті.
Ми зрозуміли, що хочемо бути більш відкритими, чесними у своєму образі й звучанні.
Як ви вважаєте, наскільки важливо артистам формувати власну фан-базу? Які стратегії, на вашу думку, найефективніші? Адже можна привернути увагу одним хітом, але набагато складніше створити спільноту відданих слухачів.
Кирило: Ми зараз якраз над цим працюємо. Розуміємо, що основна частина нашої аудиторії — це люди, які прийшли до нас під час Нацвідбору. Це слухачі, яким була цікава наша пісня my sea, наша участь у відборі, ті, хто вболівав за нас як за гурт, що міг представляти Україну на Євробаченні.
Але наша задача зараз — утримати цю аудиторію й зробити їх справжніми фанатами. Бо поки є успіх, дуже легко бути фанатом. Це моя думка.
Щоб закріпити цю фан-базу, нам потрібен більш стабільний успіх. Треба закріпитися в чартах, випускати хіти. Ми над цим працюємо й точно знаємо, чого хочемо. А коли ти знаєш, чого прагнеш, люди це відчувають. Вони бачать конкретику, впевненість у діях.
І ми дуже віримо, що в наших піснях вони відчують хітовість, потенціал. Щоб ці пісні залишалися в серцях, у думках. Щоб їх наспівували, щоб під них танцювали.
Ви згадували, що вам подобається музика Disclosure та James Blake. Яких артистів ви зараз слухаєте?
Іван: Напевно, нічого не змінилося. Ми просто слухаємо все. Я не можу сказати, що слухаю якогось конкретного артиста. Бувають періоди, коли мені подобається, скажімо, Drake, і я слухаю його пісні частіше, ніж інші. Але ці періоди постійно змінюються. І, якщо чесно, я майже не слухаю іншу музику, поки працюємо на студії. Постійно музика, музика, музика — ми пишемо, пишемо, пишемо.
Кирило: Ми дописуємо демки, потім сідаємо в машину і слухаємо музику.
Іван: Приходжу додому, лягаю спати, прокидаюся, їдемо в спортзал, поки їдемо, спілкуємося, обговорюємо, приїжджаємо на студію і знову працюємо. Тому фактично немає часу слухати музику.
Кирило: Ми ознайомлюємося з новим матеріалом, шукаємо референси для звучання, щоб виправити недопрацьовані моменти в піснях. Це більше Ваня займається. Я слухаю музику більше, але так само, як раніше, я слухаю все. Мені дуже подобається хаус, інструментальна танцювальна музика. Поряд із цим слухаю багато метал-гуртів. Усі говорили, що з віком це пройде, але не проходить. Мені подобається енергетика цієї музики, тому гуртів дуже багато. Я не можу всіх перелічити, але можу сказати, що надихаюся всім, що слухаю, все, що впитую. Звісно, ми намагаємося слухати і поп-артистів, адже якщо вони популярні, значить, у них є щось, що подобається людям. Є моменти смаку, але є і такі, з якими неможливо сперечатися.
Іван: Із останнього дуже сподобався альбом Bad Bunny. Ми послухали його одразу, як він вийшов — це неймовірна робота. Дуже популярна, професійна, класна.
Кирило: Завжди важливо слухати такі роботи, тому що так ти залишаєшся в контексті сучасного звучання. Від альбому до альбому, я завжди помічаю, що змінюється у звучанні артиста. Ось, наприклад, останній трек Travis Scott — я завжди звертаю увагу на зміни у звучанні та інновації. Тобто, я включив пісню і думаю: «Ого, дуже широкий голос, незвично». І таких моментів зараз у музиці дуже багато. Наприклад, новий альбом The Weeknd — я ще не встиг повністю його розпробувати, але пару треків вже відмітив. Дуже свіжо, незвично, навіть не так, як ми звикли чути The Weeknd. І так з усією музикою. Ми — ентузіасти, як у створенні музики, так і в поглинанні матеріалу. Ми не зупиняємося, і навіть не знаємо, якою буде наша музика через рік чи два. Зараз ми знайшли своє звучання і хочемо звучати так. Скоро дізнаєтесь, як.
Іван: У майбутньому все може змінитися. Ми завжди дуже сильно змінювалися, і ми допускаємо, що будемо змінюватися й надалі. Але зараз ми хоча б визначили, ким хочемо бути. Далі будемо ставати професійнішими, і я думаю, що чим більше музики ми будемо поглинати, тим цікавішою стане наша музика.
А яку музичну нішу ви б хотіли займати, наприклад, за 5 років?
Кирило: Якщо не про стилістику, а про позиціонування нас — хто ми і як ми, ми хочемо бути красунчиками, на яких всі дивляться. Щоб у нас були дуже класні треки, і всі хотіли прийти на концерт, подивитися на нас, тому що ми — круті. Раніше ми реально думали, що будемо більш сумними артистами. Хотілося бути нуарними, загадковими, але зараз бачимо свою справжність в іншому. Однозначно, ми хочемо бути справжніми і залишатися такими. Весь наш творчий шлях був таким. У нас навіть були сварки з нашим продюсером, з лейблом через те, як ми бачимо наш розвиток як артистів і як ми бачимо нашу музику. Але зараз, після того як ми знайшли гармонію всередині гурту та з продюсером і лейблом, все почало працювати, як повинно. І зараз ми відчуваємо, що маємо бути на піку.
Іван: Це те, до чого ми йшли, і нарешті воно тут.
Кирило: Зараз ми готові до цього буму.
Чи плануєте ви тур цього року? Якщо так, то в яких містах або країнах хотіли б виступити?
Іван: Цього року 100% хотіли б, ми вже про це думали. Але ми розуміємо, що для початку потрібно створити класний матеріал, щоб людям було що слухати.
Кирило: Так, ми з командою визначилися, що першочергова наша мета зараз — релізи, альбом. Нам треба закріпитися в серцях у людей, а потім вже давати концерти. Ми хочемо, щоб зараз росла наша аудиторія, щоб люди любили наші пісні, а потім вже виступати з ними вживу. Тому що нас любити не перестануть, а на концертах треба грати матеріал.
Іван: Бо концерти — це вже результат успіху, а на початку треба цей успіх закріпити. Тому зараз буде максимальний акцент на піснях, альбомах, тіктоках, щоб нас слухали, нас любили. Люди мають захотіти почути наші пісні на концертах, а потім вже будемо працювати над концертами. Все, що ми робимо, ми робимо професійно. І ми не можемо зараз займатися і тим, і тим. Ми краще зробимо класний альбом, класні релізи, а потім буде класний концерт.
Кирило: Так, ми, напевно, в деяких планах ідеалісти, перфекціоністи. Ми хочемо, щоб наші концерти були чимось особливим. Не просто прийти і зіграти пісні. Нам потрібно буде придумати багато різних моментів: в яких піснях ми хочемо зробити програші, де будуть цікаві взаємодії з аудиторією. Можливо, до деяких треків нам треба буде додати інтро. Навряд чи всі це розуміють, але це величезний об’єм роботи, майже як написати ще один альбом, тільки ще масштабніше. Буде підготовка графіки, світла, логістики, переміщення по сцені. Треба продумати дуже багато деталей. І зараз ми хочемо акцентуватися на тому, щоб порадувати людей новою музикою. Щоб наші слухачі залишалися з нами.
Спілкувався: Товтин Михайло
