«Вони сказали — та ні, ми не про сірий реалізм», — Леся Патока про роботу над стилем МУР, ONUKA та авангардний проєкт мрії 

Вже зовсім скоро у прокат виходить кіноверсія мюзиклу «Ти [Романтика]», художницею по костюмах якого була Леся Патока, яка давно відома своїми яскравими образами для українських артистів. Говоримо з Лесею про створення стилю персонажів мюзиклу, образи з якого стали окремим об’єктом для обговорень, про співпраці, якими пишається і від яких пропозицій відмовляється. 

Лесю, розкажіть, як проходив процес створення костюмів? Чи були референси, якісь особливі побажання від авторів мюзиклу?

Наша робота почалася з того, що ми зустрілися, познайомилися, я почула побажання. Дуже сильно переживала з приводу того, щоб ми не робили якусь сіру буденність. Тема складна, важка, і я, не познайомившись з Сашком та командою, не знала, наскільки вони будуть готові дати мені можливість творити, підкреслювати персонажів певним чином, тому що я не працюю з реалізмом, а створюю нові світи. 

Це зазвичай сильно прослідковується по моєму почерку і роботах — будь то для ONUKA, чи для Міс Всесвіт, чи моїх проєктів для телевізійних шоу або того ж самого МУРу. І я була дуже натхненна, коли познайомилася з командою. Вони сказали — та ні, ми не про сірий реалізм, ми якраз хочемо показати все трошечки по-іншому, і хочемо, щоб ти за рахунок костюмів могла підкреслити героїв, додавши елементів, які будуть передавати їхні особистість і характер. І звісно, ми багато говорили про те, що герої мають розвиватися протягом всього мюзиклу. Вони проживають різні зміни та рішення, і разом з цим має змінюватися і костюм.

Після знайомства я зібрала неймовірну кількість референсів, які потім були зверстані в мудборд і після цього презентовані команді. Цей етап був доволі довгий, тому що треба було презентувати, прибрати зайве, додати того, чого не вистачало. І вже на базі готового мудборду по кожному герою, включно з його перевтіленням і фішками, ми почали роботу. 

Чи були побажання від авторів? Так, були. Ми багато говорили, сперечалися, доходили до консенсусу. Але дуже круто, що Сашко з командою в жодному разі не обрубали мої доволі радикальні ідеї, як-то поставити Семенка на шпильки. І мені здається, це додало проєкту цікавого нового вайбу в костюмах.

Яким образом пишаєтеся найбільше? Наприклад, на шубу Семенка публіка реагує дуже жваво.

Звісно, вона реагує жваво, тому що це щось, чого ти взагалі не очікуєш. Я справді пишаюся, що ми змогли створити цілісну картинку. Це найважче. Тобто, попри те, що герої всі дуже-дуже різноманітні, вони сприймаються як єдине ціле, і в тебе немає враження, що хтось з іншої опери. 

Моя задача була — максимально підкреслити героїв, характер кожного, додати фішки. Але сказати, що хто кимось я пишаюсь найбільше, не можу. Тож я скажу, що пишаюсь тим, що ми створили картинку, за якою цікаво наблюдати, яка є органічною для кожного героя, що немає зайвих деталей.

І дуже приємно, що люди в коментарях писали та намагалися розгадати, а чому це зроблено так, а чому в Хвильового подвійне пальто молочно-червоне, а чому в Семенка на спині напис “Нова генерація”. Це заставляє публіку не тільки задаватися цими питаннями, але й шукати відповіді та копати глибше. І дуже надихає. Для багатьох з нас став великим відкриттям авангардист Семенко, і багато з моїх друзів, та й я сама, полізли читати, більше дізнаватися про нього.

До речі, у Семенка — найбільш косплейний костюм з усього, що ми коли-небудь створювали. Це факт. Ми бачили різні варіанти відтворення — від лайтових до максимально точних копій на концертах. І коли люди втілюють твою ідею з таким натхненням – це окрема гордість. А ще, він є найдорожчим костюмом минулого року. Двічі проданий, двічі повернутий — загальна сума перевищила пів мільйона гривень. Ми навіть зробили дублікат шуби, але історія залишилася незмінною – цей костюм став абсолютним рекордсменом. Це вже історичний артефакт.

Для вас ретро-тема була викликом? Чи потребувало це додаткового історичного екскурсу? 

Це в жодному разі не є історичний ретро-стиль. У житті так, звісно, не одягалися ні Семенко, ні Хвильовий, ні Вишня. Це плід нашої з командою уяви та наше бачення, як вони могли б виглядати.

Ми взагалі хотіли всіх героїв одягнути не в сіре, а в пастельні світлі, бежеві та молочні тона, даючи відсилку до стилю old money. Його не було в радянському союзі, але в світі він існував. Аристократія одягалася саме так — у світлі тона, красиві широкі костюми. На жаль, радянський союз не давав виділятися і, звісно, там Семенко б не ходив у рожевій шубі. Тому скоріше це історія про те, як могло бути, як могли б виглядати герої. Абсолютно сучасна подача.

Пам’ятаю ваші яскраві співпраці з українськими артистами. З ONUKA, мені здається, у вас взагалі склався особливий метч. Що можете розповісти про цю співпрацю?

Проєкт ONUKA, думаю, є яскравим прикладом колаборації художника по костюмах з артистом, тому що я співпрацюю з ним від початку його створення.

Колись давно ми разом з Манекеном і з Натою вибирали назву для проєкту, і з першого дня його існування весь віжуал лежить на мені. Розробка концепції, всі костюми, як буде виглядати артист на сцені або наживо, відеокліпи, афіші, обкладинки вінілів і навіть арт-буки всередині — левова доля всього цього за майже 13 років створена саме мною. Для мене цей проєкт давно перестав бути робочим, тому що Ната з Женєю стали для мене родиною — знаєте, це така сім’я, яку вибираєш сам. Ми продовжуємо активно співпрацювати, творити і створювати інноваційні образи, луки і наше бачення сучасної України. Ми активно боремося з шароварщиною і примитивним уявленням, як може виглядати сучасна українська етніка. І я впевнена, що попереду в нас ще дуже багато крутих проєктів.

Ми нещодавно відзняли потужну фотосесію, вона була частково експериментальна. Ми зняли велику кількість неймовірних образів, арт-ідей, інсталяцій, і в якийсь момент Ната сказала: “Ну все, тепер під такі образи і такі світлини писати новий альбом”. Це, напевно, найприємніше і найпрекрасніше, що може почути митець. Коли ти розумієш, що не просто в яблучко влучив, а ще й можеш надихнути на те, щоб писати і творити в такі нелегкі часи.

Наскільки важливою і важкою для вас є робота з артистами?

Артисти — у першу чергу люди, такі самі, як всі. І наскільки важливою і важкою — це дуже різні питання. Наскільки важлива робота з артистом? Це йому важливо зі мною працювати, щоби мати впізнаваний образ, особистий стиль. Я можу працювати не з артистами — з театром, соціальними проєктами, громадськими організаціями. Моя співпраця на артистах не закінчується. Наскільки важко — залежить від того, наскільки артист є важкою людиною. Від характеру, темпераменту, того, наскільки велике его має ця людина чи наскільки самозакохана. Я, маючи 15-річний досвід роботи в шоу-бізнесі, з телебаченням, кіноіндустрією та велетенською кількістю проєктів, можу сказати, що вже маю право вибору та стараюся не співпрацювати з людьми, які не близькі мені по духу або з важкими характерами. Тому що зазвичай з такої співпраці нічого гарного не виходить.

Якщо це, приміром, зйомка кліпу, і вам потрібно створити образи для відео, то наскільки важливо, щоб музика резонувала з вами?

Мені дуже важливо, щоб музика і сам артист як особистість зі мною резонували, щоб він був не ватником, не перевзутим ватником, щоб ця музика була мені близька по духу. І, як я вже сказала, маючи такий досвід і вже потужне ім’я на ринку, я просто коректно і з повагою або відмовляюся, або кажу, що немає часу. Для мене принципово важливо вкладати свій час і сили в те, у що вірю.

Це можуть бути молоді музиканти, в яких я вірю або чия музика мене “качає”. Я багато співпрацюю з молодими гуртами. 6-7 років тому, коли Latexfauna тільки починали, я їх підтримувала і концертними костюмами, які вони зараз прекрасно продають за шалені донати по 80 тисяч гривень, і кліпами, і всім. Мені дуже сподобалася їхня музика. Так само було з Онукою — на самому старті в нас не було ні бюджетів, ні грошей, і я настільки вірила в цей проєкт, бо мені подобалося все, що вони разом з Женєю роблять. Потім артисти виростають і мають можливість долучати тебе до проєктів, де ти можеш отримувати гроші, і це їхня вдячність за твою віру в себе. 

У мене є дуже простий показник: чи можу я додати трек у плейліст. Якщо я можу додати цей трек — це моя музика. Якщо ні — вибачте, я не готова витрачати час. Зараз його не так багато. Чи є в мене пропозиції за великі гроші співпраці з великими попсовими артистами? Звісно, є. Чи погоджуюсь я на них? Ні, не погоджуюсь, тому що маю право вибору.

Чи були такі ситуації, коли ви відмовляли у співпраці? Мені здається, що в якийсь момент ви вийшли на такий пік, що бажаючих із запитами було дуже багато. 

Їх і зараз багато, вони пишуть з дуже різними проєктами — з великими бюджетами, середніми або взагалі відсутністю бюджетів. Але, як тоді, так і зараз я розумію, що дуже важливо, щоб мені подобалась не лише музика. Вона має бути для мене дійсно фірмовою і ціннісною, а не пересічним треком на один день, але важлива і сама особистість, сам артист — який наратив несе, що собою пропагує, наскільки соціально активний, який його меседж. Просто красивого співу недостатньо. Тому — так, я часто відмовляю, тому що розумію, що краще витрачу цей час для своєї сім’ї або проєктів, які будуть некомерційними, артовими, але в перспективі будуть впливати на візуальну складову України та її сприйняття.

Або витрачу цей час на молодих артистів, у яких немає грошей, але в них дуже класна музика і я хочу їх підтримати своїм талантом і часом. Аніж я буду, навіть за великі гроші, робити те, що мені не подобається, ніколи цього не виставлю, не покажу і не скажу, що якось дотична. Мені здається, працювати над такими проєктами і не могти і не хотіти нічого звіти викласти — це обманювати себе. Це для мене сюр. Навіщо так робити? Заради грошей? Тоді це інша історія, вона мені не близька. Для мене важливі цінність та фінальний результат.

Наскільки болісно ви сприймаєте критику ваших творінь? І чи взагалі стикалися у своїй роботі з хейтом?

Звісно, я стикалася з хейтом. Будь-який митець стикається з хейтом. Просто розумієш, що я не 100-доларова банкнота, щоб подобатися усім. Це перше. Друге — якщо робиш якісь радикальні речі, завжди отримуєш хейт, хочеш того чи ні.

Дуже часто речі, які я створюю, настільки інноваційні і незрозумілі тут і зараз, що людям потрібна якась кількість часу — півроку, рік, інколи півтора для того, щоб зрозуміти, що, вау, це дійсно неймовірно. Чи є такі приклади мої в роботі? Дуже часто. Я роблю радикальні речі, міксуючи українське етно із сучасністю і часто поєдную з з різними стилями — то Україна-Іспанія, то Україна-Африка, то Україна-Мексика.  Обожнюю це все поєднувати. Я просто фанат азійської культури, постійно міксую Україну з Японією, ці форми, традиційні силуети. Звісно, я отримую хейт.

Я впевнена, що в мене є ціла армія хейтерів. Але, як каже моя мама, якщо тобі плюють в спину, значить, ти йдеш попереду. Тому я дуже спокійно на це реагую, адже розумію, що першовідкривачам і людям, які роблять щось інноваційне, завжди важко. І як я з хейтом справляюся? Інколи просто ізолюю себе від цих коментарів. У мене є бульбашка людей, чия точка зору мені дійсно важлива. Якщо моя бульбашка починає казати якийсь негатив, я розумію, як би не було болісно, і обов’язково стараюся щось виправити, дослухатися, навіть якщо мені неприємно. 

А історій з хейтом просто велетенська кількість. Як приклад, історія створення костюму в перший рік повномасштабного вторгнення для “Міс Всесвіт”. Коли я створювала костюм, то придумувала концепцію воїна світла. І він приніс Україні перемогу вперше за 80 років існування конкурсу та участі в ньому України, здобувши номінацію “Найкращий костюм світу”. 

За цей костюм голосував весь світ, кількість косплею і взагалі всього, що було потім повторено по ньому — неймовірні. Але коли до початку конкурсу були викладені матеріали та заявлений цей костюм, хейту і лайна, вилитого на нас з Вікторією, учасницю “Міс Всесвіт”, була чимало — і про те, що головний убір є якимсь відсилом до радянщини, і що там якийсь герб… 

І я просто вимкнула ноутбук і пішла далі працювати зі своїми проєктами. А вже коли ми здобули цю перемогу і Вікторія привезла її в Україну, я зробила пост, присвячений цим прекрасним диванним критикам і хейтерам. Поки вони сидять на своїх домашніх диванах і розповідають, кому як жити, хтось інший для України здобуває перемогу вперше за 80 років і заявляє це на весь світ. В цьому, власне, і є різниця.

У вас є проєкт мрії? Або, можливо, такий вже відбувся?

Так, в мене є проєкт мрії. Я маю надію, що я таки знайду на нього інвестиції, гранти або просто партнерів, які зі мною зайдуть. Потім він буде дуже сильно впливати на культурну ідентичність та ідентичність України як таку. Він буде культурно-мистецьким, я б сказала, і авангардним. Я вже багато років виношую цю ідею. Для його реалізації мені потрібні масштаби, команда і серйозні гроші, але я вірю, що мені вдасться його колись реалізувати.

Тому я думаю, що мій проєкт мрії все ще попереду, бо у кожного має бути мрія, заради якої він буде рухатися завжди далі і не зупинятися.