Сергій Мартинов: творчий шлях і робота з гуртом «Бумбокс»

Музикант, композитор і колишній учасник гурту «Димна Суміш» Сергій Мартинов розповів про творчий шлях, створення треків для гурту «Бумбокс», знайомство з індійським музикантом, пошук власного звучання та те, чому найкраща музика народжується не заради трендів.

Розкажіть, як музика з’явилася у Вашому житті. З чого все почалося?

Почалося все, коли мені було шість років. Ми з вокалістом гурту «Димна суміш» жили в одному будинку й просто грали на гітарі у своєму дворі.

Спочатку батько був проти того, щоб я займався музикою, адже хотів, щоб я став програмістом. Одного разу в знак протесту я навіть розбив свою акустичну гітару. Тоді він зрозумів, наскільки серйозним було моє бажання присвятити себе музиці, і згодом ми купили першу мою бас-гітару у священника за сто доларів та літр спиртного. 

Розкажіть більше про роботу як саундпродюсера та композитора, який часто залишається “за кадром”. Які саме задачі Ви виконуєте і за що відповідаєте в процесі створення музики?

Робота саундпродюсера та композитора – це насамперед створення музики з нуля і повне формування її звучання. Як композитор я відповідаю за саму ідею музики – мелодію, гармонію, базову структуру треку. Це може початися з дуже різних речей: записаного звуку, гітарного рифу, вокальної фрази або навіть випадкового фрагмента, який я почув у реальному житті. З цього поступово вибудовується основа композиції.

Як саундпродюсер я вже працюю зі звучанням. Це вибір інструментів, тембру, атмосфери, ритму і загальної естетики треку. Я вирішую, що саме має звучати – наприклад, чи це буде нейлонова гітара, чи більш електронне звучання, як розмістити елементи, як вони взаємодіють між собою.

Важлива частина роботи – це експерименти і швидке створення варіантів. Я часто роблю декілька версій треку, щоб знайти правильний напрямок. Далі разом з артистом ми обираємо те, що найбільше відповідає ідеї та емоції пісні.

Окремо – це комунікація і творчі рішення. Саундпродюсер не завжди технічно «зводить» трек сам, але він визначає, яким має бути результат. Він може запропонувати змінити інструмент, переробити аранжування, прибрати або додати елементи. Усе це формує фінальну картину.

Найважливіше – це створення цілісного настрою. Коли музика, текст і вокал працюють разом і занурюють слухача в одну емоцію. Саме за це і відповідає саундпродюсер – за те, щоб усі частини треку працювали як одне ціле.

Давайте поговоримо про гурт “Димна суміш”. Як Ви стали частиною колективу та за що відповідали?

Ми жили в Чернігові й записували свої перші пісні на касети в підвалах. У гурті я був гітаристом, співавтором і співзасновником. За час існування колективу склад неодноразово змінювався, а з останнім складом ми записали альбом «Димна суміш» у 2009 році.

На той час ми активно виступали в клубах і невеликих концертних майданчиках. У 2007 році вирушили в тур містами України, а згодом через непорозуміння команда припинила існування.

Попри це, я дуже вдячний за той досвід. Вважаю, що ми справді залишили свій слід в історії українського року. Я зробив для цього гурту максимум із того, що міг. Ми були ніби Джефф Баклі української сцени – не надто відомі широкій аудиторії, але задали дуже високу творчу планку.

Проєкт INDIE-YA. Більше 10 років не виступали у Києві, і нещодавно гурт виступив на фестивалі Лесі Квартиринка з другим альбомом. Які творчі плани має проєкт на найближче майбутнє? Які теми та сенси закладені в другому альбомі?

Ми намагалися видати цей альбом сім років. Як саундпродюсер я знайшов програму, яка допомогла досягти якісного звучання, і зрештою ми презентували альбом узимку.

Фестиваль «Квартиринка» має особливість повертати на сцену гурти, які давно не виступали. Саме вони запросили нас зіграти, хоча до того ми вже багато років не виходили на сцену.

Вокалістка Катерина Рогова – моя дружина. Вона виконує французький шансон з індійськими мотивами та пише чудові тексти. INDIE-YA працює в жанрі інді-поп, а однією з особливостей гурту є характерна манера вокалу Катерини.

Зараз у гурту немає конкретних планів на майбутнє, адже не завжди легко працювати разом, коли ви чоловік і дружина. Насправді не варто зациклюватися на чомусь одному – важливо рухатися вперед і відкривати для себе нові можливості.

Музика – це щось світле, але водночас музична індустрія має чимало проблем. Сьогодні багато гуртів перебувають на межі виживання. Я теж маю додаткову роботу, а основний дохід отримую завдяки співпраці з гуртом «Бумбокс».

Я раджу всім музикантам реєструвати свої авторські права в УЛАСП і отримувати роялті. Це важливо, адже заробляти музикою сьогодні непросто.

Ви згадали, що маєте додаткову роботу. Чим зараз займаєтеся поза музикою?

Я викладаю в Лютізькому ліцеї предмет «Музика». Коли прийшов туди працювати, побачив кількох дітей, яким цікавий музичний досвід, і ми створили рок-гурт. Зараз допомагаю їм у створенні музики для їхнього гурту.

Насправді сучасні діти дуже прогресивні, хоча раніше я думав інакше. Я показую їм програми для запису музики, і вони вже створюють власні композиції. Вони дуже талановиті, відкриті до нового й не бояться експериментувати. Це теж надихає мене.

Коли Ваш досвід почався з Андрієм Хливнюком? Коли Ви вперше почали працювати над музикою гурту Бумбокс?

Андрію подобався гурт «Димна Суміш», і у 2006 році, під час реюніону гурту, він запропонував мені стати гітаристом «Бумбоксу». Утім, я тоді обрав участь у «Димній Суміші», а згодом у «Бумбоксі» знайшли іншого гітариста. Наразі я співавтор деяких треків гурту .

Першою піснею, над якою я працював для гурту, стала «Тримай мене». Паралельно ми почали готувати й трек «Твій на 100%». Я записував гітарні партії та працював над саундом, від якого згодом відштовхувалося багато інших елементів композицій. Я завжди дуже люблю те, що ми створюємо.

Пам’ятаю, коли ми записували один із треків, звукорежисер Боб запропонував зробити гітару стереофонічною, щоб вона звучала широко й чисто. Але я наполіг на іншому рішенні: хотів, щоб вона була максимально lo-fi, навіть трохи «брудною» і звучала лише в одному каналі. Для мене це і є рок-н-рол – не ідеально вилизаний звук, а характер і настрій.

Потім навколо цього звучання вибудовується все інше. Я завжди сприймаю аранжування як палітру кольорів: гітара – це основний колір, від якого вже залежать усі наступні музичні рішення.

До речі, саме ці пісні відкривали нещодавні концерти «Бумбоксу». Перший концерт – «Тримай мене», другий – «Твій на 100%».

Я надсилаю Андрію гітарні ідеї, але мені завжди цікаво почути, яким буде вокал. Зазвичай я чую його вже під час роботи в студії або коли виходить повний реліз пісні.

Одного разу Андрій написав мені: «Восени поїдемо на студію записувати гітарну партію, яку ти створив десять років тому». Я відповів, що не пам’ятаю такого, здається, у мене її навіть немає. А він каже: «У мене є, я її зберіг». Це було дуже несподівано. Я був щиро здивований.

Багато вокалістів спочатку вигадують мелодію – у музичному середовищі це називають «рибою», а вже потім пишуть слова. Андрій працює інакше, він спершу створює текст, а вже після цього робить мелодію.

Я часто надсилаю йому свої гітарні ідеї, а він жартує: «Використаємо це, якщо виживемо».

Є ще така своєрідна гра батл між мною та музикантами, під час якого ми обмінюємося мелодіями. Інколи в такому процесі народжуються нові мелодії. 

У треку “Залишайся” з’являються індійські музичні мотиви. Як виникла ця ідея і наскільки складно було поєднати настільки різні музичні світи?

В Індії я зайшов до храму Харе Крішна, де познайомився з Мурарі Харі –  відомий індійський музикант та учень гуру. Я записався до його музичної школи. Він викладав гру на барабанах, але одного разу дістав флейту й продемонстрував свою гру. Мене це дуже вразило, тож я записав відео на згадку.

Також у мене вже була гітарна основа, яку я створив у Німеччині. Тому коли Андрій Хливнюк написав мені з пропозицією зробити новий трек, я поєднав цей запис із партією флейти та підготував десять різних версій композиції. Андрій обрав саме ту, яка найбільше підходила до пісні.

Особливість цього треку в тому, що він не створювався заради трендів. Це музика, написана від душі. Якщо хочеш бути впізнаваним артистом, не варто постійно гнатися за модою – треба шукати власне звучання. І цей трек, як на мене, це доводить.

Коли Андрій уперше надіслав мені версію треку, воно мені не одразу сподобалося. Але з часом я почув у ньому те, чого не помітив спочатку, і повністю довірився його баченню. У музиці дуже важливо довіряти людям, з якими працюєш. Ми і надалі плануємо разом працювати над іншими треками.

Мені ще багато є що сказати у музичному плані. Хочу зробити свій внесок в українську культуру. Сьогодні в нас не так багато композиторів, які створюють музику, особливо в рок-музиці, а я можу написати альбом буквально за тиждень.

Чи є у Вас зараз актуальні співпраці або нові проєкти з артистами?

Я співпрацював із Jamala над піснею «Неандертальці» – був саундпродюсером і робив аранжування. Також у роботі мені допомагала моя дружина Катерина.

Також я був ментором на кемпі «На її основі» для музикантів, де ми створювали пісні, які будуть випускатися на лейблі Pomitni Ірини Горової. Рекомендую подаватися до цих компаній – це справді унікальна можливість, адже вони підтримують молодих артистів. Саме там я познайомився з SESTRO, Артуром Лісним, Renie Cares та іншими артистами.

З SESTRO вже є готові спільні треки, а також плануємо працювати з артисткою Околицею. 

Ви були ментором та координатором в Module Exchange, у чому полягає навчання та ваша роль?

Це формат Zoom-конференцій. Я готую аранжування, показую, як у різних програмах можна працювати зі звуком, як робити цікаві саунд-прийоми та як з психологічної точки зору підходити до створення треку.

Переважно ми ведемо ці курси разом із Катериною Роговою, вона пише тексти, а я відповідаю за музику.

Іноді до нас звертаються за індивідуальними консультаціями, щоб допомогти розібратися з циклічністю творчих процесів і роботою над треками.

Для мене це дуже цінний досвід, ділюся знаннями, передаю практику і разом із людьми створюю щось більш глибоке й значуще.

Що найбільше впливає на Ваш творчий стан і надихає створювати музику?

Я завжди роблю паузи між написанням музики. У цей час дивлюся фільми, читаю книги, переключаюся на інші речі. Буває, що місяць узагалі не беру до рук гітару – вона просто стоїть.

Але потім у якийсь момент повертаюся і починаю писати нові треки. Для мене найважливіше – це відчувати, коли варто зупинитися. Такі паузи допомагають не втрачати щирість і не робити музику механічно. Краще дати ідеям визріти, а потім повернутися до них із новими відчуттями й зробити все максимально чесно та якісно.

Я постійно змінюю строї на гітарі. Часто вигадую їх сам, експериментуючи зі звучанням. Це допомагає уникати одноманітності й щоразу відкривати нові можливості для музики. Мені важливо, щоб кожна композиція мала власний характер і не повторювала попередні. 

Коли є гурт, ти не існуєш окремо – ти постійно в процесі взаємодії. Це така гра, де ви допомагаєте одне одному, і це дуже надихає. Так було, наприклад, у «Димній суміші».

І в «Бумбоксі» це теж відбувалося так само. Ти ніби кидаєш ідею – гітарну партію, а у відповідь отримуєш аранжування або нову мелодію. І ти сам відповідаєш чимось у відповідь. Це така командна робота у форматі виклику, але не негативного, а творчого.

Постійно є цей обмін ідеями, ти підкидаєш щось один одному, і це дуже підживлює процес. З’являється зацікавлення і бажання щось робити далі. І коли воно працює, ти раптом розумієш, що музика може розвернутися на 180 градусів і піти зовсім в інший бік.

Музика для мене – це конструктор. Наприклад, у мене є певна гітарна фраза, а вокально вона може бути вдвічі коротшою або зовсім інакше побудованою. І коли ці елементи поєднуються, вони починають працювати по-новому. 

Я рідко слухаю музику інших. Іноді можу увімкнути James Baker, але набагато частіше просто пишу власну.

Які ваші творчі плани на найближче майбутнє? Над чим зараз працюєте і чого слухачам варто очікувати далі?

Мені дуже хочеться записати альбом із SESTRO. Так само хочеться працювати з Околицею. Зараз мене найбільше захоплюють експерименти із саундом. У мене дуже багато ідей.

Наприклад, цікаво опустити гітарний стрій нижче й зробити пісню, яка звучатиме абсолютно доступно, щоб вона могла зайти і на радіо, і на YouTube. Але водночас вона має бути зроблена по-іншому, а саме з дивними та нестандартними звуками.

Мені подобається ця ідея – поєднати експериментальне звучання з музикою. Зараз я дуже чекаю моменту, коли ми знову почнемо створювати щось нове.

Спілкувалася: Анастасія Поліщук