Що насправді сталося з номером України на Євробаченні-2026: велике інтерв’ю з режисером Іллею Дуциком

Ілля Дуцик — режисер-постановник української заявки на Євробаченні-2026 — став гостем авторського медіапроєкту «Добрий день, студія!». Це перша велика публічна розмова митця після конкурсу, у якій він розповів про роботу над сценічним втіленням номера гурту Leleka з піснею «Ridnym», що принесла Україні 9-те місце у фіналі Євробачення у Відні.

Головною тезою розмови стало це: ключові візуальні образи українського номера не спрацювали не через брак підготовки чи грошей, а тому, що організатори конкурсу не виконали власний, заздалегідь затверджений технічний проєкт.

«Тобі кожен раз кажуть, що зроблять усе, – і не роблять нічого»

За словами Дуцика, українська команда завчасно передала організаторам повний технічний проєкт номера: посекундну розкадровку всіх камер, схему світла, механіку спецефектів. Проєкт був погоджений. Проте на сцені у Відні від нього залишилося небагато.

Замість затверджених 27 монтажних склейок номера, на першій репетиції виявилося близько 60. Лазери повісили не в тих позиціях. Тканини, які мали вилітати й підхоплюватися вітром, не випадали взагалі. Позначку на сцені, за якою артистка мала орієнтуватися під час вокалізу, організатори просто вимкнули – і Вікторія Лелека виконувала його навмання, наосліп.

«Найбільша проблема Євробачення й комунікації з ним у тому, що тобі кожен раз говорять «ми все зробимо» – і не роблять нічого», – каже Дуцик.

За словами режисера, профільного спеціаліста з лазерів на конкурсі не було, хоча організатори обіцяли його забезпечити. На спроби домогтися виконання затвердженого проєкту відповідальний за світло відповів дослівно: «I don’t care about this shit».

У підсумку не спрацювали всі три образи, на яких трималася драматургія виступу: тканини, лазер і бандура.

«У них є запит на безтурботність»

Одне з ключових пояснень, які наводить Дуцик, стосується самої природи конкурсу. За його спостереженням, Євробачення сьогодні винагороджує видовищність, а не висловлювання – і українська заявка від початку працювала проти цієї логіки.

«Їм треба, щоб усе було весело, свистіло. У них є запит на безтурботність. Нікого не хвилює, що ми говоримо про щось важливе», – каже режисер.

Він звертає увагу, що це видно і за результатами: за його словами, тенденція читається і в пісні, яка перемогла, і в загальному складі топ-10, тоді як серйозні, стримані номери інших країн узагалі не проходили далі півфіналів.

Українська команда усвідомлено пішла в протилежний бік. Номер Leleka будувався на мінімалізмі – з огляду і на складність вокальної партії, і на те, що може дозволити собі артист із країни, де триває війна.

«У нас війна, велика, страшна, ми не можемо танцювати», – пояснює Дуцик логіку постановки. Ставку зробили на концентрацію, вокал і стриманість – замість динаміки й ефектів.

Водночас режисер окремо наголошує, що команда відчувала величезну підтримку – від української діаспори, фанатів і частини самих організаторів, які допомагали, чим могли. 

«Це мій факап, я беру full responsibility»

Попри претензії до організаторів, Дуцик підкреслює, що не перекладає відповідальність:

«Це повністю моя відповідальність, я нікого не звинувачую, окрім себе. Не треба було віддавати назовні ні вітер, ні лазер».

9-те місце – один із найкращих результатів України за останні роки. Режисер називає його розчаруванням:

«Той потенціал, який був у Вікторії і в цій пісні, мною абсолютно не реалізований. Це половина того, що мало бути. Я ненавиджу бути посередині. Я б краще був 25-м, але з чимось справді експериментальним».

Про бюджет: «Ми боролися за кожне євро»

Режисер прокоментував публічну дискусію навколо суми близько 300 тисяч, яку раніше називала Вікторія Лелека. За його словами, ця цифра походила з попереднього бюджету, складеного ще до затвердження фінальної концепції номера, і була верхньою межею, а не фактичним кошторисом.

«Тоді навіть бюджету до кінця не було доформованого. Вікторія називала верхню межу. Який фінальний кошторис – я не знаю. Я режисер, я не рахую гроші», – каже Дуцик.

Конкретні суми, за його словами, він не має права розкривати через угоду про нерозголошення.

Водночас режисер детально описує, як формувалася вартість заявки. Євробачення, за його словами, – це апріорі дорого: проживання й добові на 15 днів, переїзди, репетиційний блок у Києві, лазери, вітродуї, спецефекти, виготовлення реквізиту.

Окрема стаття витрат – тканини, ключовий елемент номера. За правилами конкурсу вони мають бути негорючими й пройти сертифікацію; потрібний матеріал знайшовся лише в Італії, але там відмовилися продавати таку невелику партію, і замовляти довелося в Бухаресті. Графіка з тканинами вимагала повноцінної фізичної симуляції – а це рендер-ферми й десятки годин обрахунку.

У фінальних титрах номера – 60–70 людей: дизайнерка, стилістка та її асистентка, оператор, режисер монтажу, окремі спеціалісти зі світла й анімації, продюсери, гримери тощо. Ставки, за словами Дуцика, були в межах 500–1200 доларів на людину – але у сумі це вже великі гроші.

Щоб укластися, команда економила на всьому, на чому могла: репетиційну базу надав FILM.UA зі знижками, частину техніки – безкоштовно, графіку друзі режисера робили значно дешевше за ринкову вартість, реквізит частково перевозили волонтери й українці за кордоном. 

«У нас не було відчуття, що в нас багато грошей. Вікторія – інді-артистка. Це не артист, який може дозволити собі витрачати 300 тисяч отак-отак», – наголошує режисер.

За словами Дуцика, деякі попередні українські делегації оплачували роботу команд за мінімальними ставками, і він називає це неприйнятною практикою:

«Я знаю, що певні попередні українські делегації оплачували по супермінімальних цінах, і це супер не окей. Ти вкладаєшся дуже багато – і хочеться хоча б вийти з проєкту із можливістю нормально сходити до стоматолога, поїсти, відпочити два тижні». Вікторії він, навпаки, окремо дякує за гідні ставки для всієї команди.

Найбільша фрустрація режисера – саме в цьому розриві: гроші, час і люди були вкладені, а на сцені результату не було.

«І мені найбільше прикро, що ти все це робиш, приїжджаєш – а там нічого нема».

«Добрий день, студія!» – авторський медіапроєкт про українську музику, Євробачення та шоу-бізнес. Автор – музичний журналіст Володимир Цвик, український кореспондент Wiwibloggs та головний музичний редактор The Bridge Media. Проєкт поєднує інтерв’ю, аналітичні матеріали та огляди української музичної сцени і пісенного конкурсу “Євробачення”.

Нагадуємо, що цьогоріч представниця від України на Євробаченні Leleka з піснею «Ridnym» посіла 9-те місце у фіналі конкурсу у Відні.