«Вирій», у якому хочеться залишитися: MARYNA KRUT, NAZVA, Святослав Вакарчук і свято життя посеред тривог

Ще з минулого року редакція МУЗВАР хотіла потрапити на «Вирій» – не просто подивитися концертну програму чи оцінити оформлення, а відчути атмосферу, про яку так багато говорили після першого фестивалю. І, як виявилося, для повного занурення в цю атмосферу достатньо буквально десяти хвилин.

Ти заходиш на територію – і дуже швидко перестаєш сприймати «Вирій» як звичайний музичний фестиваль. Це радше окрема маленька планета, на якій на певний час забуваєш про всі негаразди зовнішнього світу. Тут музика, сцени й артисти важливі, але вони є лише частиною значно більшого простору.

Головними героями фестивалю стають самі відвідувачі: неймовірно красиві, усміхнені й щасливі люди, які не просто прийшли послухати музику, а готувалися до події місяцями, а дехто, здається, цілий рік. Вони шили костюми, продумували образи, купували або самостійно створювали прикраси й атрибути. У межах «Вирію» переосмислювалися різні періоди української культурної спадщини – від образів, натхнених Київською Руссю, до сучасних прочитань традиційного народного вбрання.

На території працювала велика кількість фотозон, партнерських локацій і просторів, де гостям допомагали доповнити образ та ще глибше вписатися у фестивальну концепцію. Люди підтримували одне одного, робили компліменти незнайомцям, фотографувалися разом і створювали відчуття справжньої спільноти.

Цікаво, як саме організаторам спала на думку ідея створити свято в такому форматі, але хочемо припустити, що «Вирій» має всі шанси перерости у загальнонаціональну традицію. Умовне “українське свято життя”, без калькування чужої культури (по типу Геловіна) – зі своїми сенсами, образами, міфологією та візуальною мовою.

Цьогоріч територію фестивалю розширили, однак через значно більшу увагу аудиторії, медіа, інфлюенсерів та іноземних гостей простору все одно подекуди бракувало. Порівняно з минулим роком людей було відчутно більше, а під час найочікуваніших виступів ставало досить тісно. Черги були довжелезними, але навіть це не руйнувало загального враження.

Водночас приємно, що організатори зберегли частину торішніх декорацій. У цьому є важлива тяглість: фестиваль не щоразу вигадує себе з нуля, а формує власні впізнавані символи, фішки та візуальний почерк. Саме такі елементи поступово й перетворюють окрему подію на бренд.

Команда Альони Гудкової вкотре доводить, що вміє створювати не просто івенти, а окремі світи з чіткою айдентикою. «Вирій» уже має власний стиль, який важко сплутати з будь-яким іншим українським фестивалем.

MARYNA KRUT: спеціальна програма замість звичайного фестивального сету

Важливою особливістю «Вирію» стало те, що частина артистів не просто приїхала зі звичною концертною програмою, а підготувала спеціальні виступи.

MARYNA KRUT представила електронний спешл у компанії своєї музичної подруги oneWITCH, який, за словами артистки, планувався як одноразова програма. Вона довго готувалася до цього сету, і це відчувалося: виступ не виглядав механічно перенесеним зі звичайного сольного концерту, а був створений саме для події з настільки виразним стилем.

Це хороший приклад того, як артист може стати частиною фестивальної концепції, а не просто одним із прізвищ у лайнапі. Саме такі спеціальні програми й формують цінність події: глядач отримує досвід, який неможливо повторити на іншому концерті наступного тижня.

NAZVA: органічно, драйвово, але без новинок

NAZVA дуже природно вписалися у фестивальну атмосферу. Гурт вдало почав із «Сіґеле-міґеле» — впізнаваного хіта, який одразу зібрав увагу публіки й підтягнув до сцени більше людей. Це працює як класичний і дуже ефективний фестивальний прийом: почати з композиції, яку знає більшість, а вже далі розгортати програму.

Під NAZVA традиційно танцюють, підспівують і відриваються. Однак для глядача, який протягом останніх років був на кількох виступах гурту, програма могла здатися надто знайомою. Відчуття було таким, ніби NAZVA декілька років грає приблизно той самий сет, подекуди навіть у схожій послідовності.

На фестивалі з настільки сильною концепцією хотілося б побачити від гурту більше нового матеріалу. З приємного, під час виступу гурт анонсував одразу два нових альбоми, тому нова музика вже видніється на горизонті, якщо говорити мовою фестивалю. Однак, поки артисти вписалися в подію, але не переосмислили себе спеціально для неї.

Звичайно, служба у Збройних Силах не дає музикантам часто працювати на студії, тож тут не претензія до хлопців, а більше побажання.

Приємним моментом став вихід до NAZVA співачки MARYNA KRUT. Разом вони виконали дует «На дно». Востаннє редакція МУЗВАР чула цей трек наживо на MUZVAR AWARDS 2023, тому було особливо цікаво почути його знову.

Між Мариною та NAZVA є помітна сценічна синергія. Добре, що артисти не забувають власні колаборації й повертають їх до концертних програм, адже часто після релізу спільні пісні залишаються лише на стримінгових платформах.

«Крихітка» х HORROR ХОР: колаборація, створена «Вирієм»

Окремої уваги заслуговував спеціальний лайв-сет «Крихітка» х HORROR ХОР. Це було цікаве й атмосферне поєднання різних музичних світів, яке природно вписалося у загальну концепцію «Вирію». Виступ звучав незвично, емоційно та ще раз підтвердив, що фестиваль робить ставку не лише на відомі імена, а й на унікальні колаборації, створені спеціально для цієї події. Саме такі експерименти додають програмі відчуття ексклюзивності й залишають після себе бажання побачити та почути більше.

Святослав Вакарчук: зірка дня і природна режисура

Беззаперечною кульмінацією дня став Святослав Вакарчук зі спеціальною програмою, підготовленою разом із музикантами, окремо зібраними для цього виступу, та акторами Франківського драмтеатру.

Вакарчук працював із цими акторами над виставою «Маруся Чурай», для якої створював музику, тому їхня поява на сцені не була випадковою декорацією. Театральна складова органічно продовжувала музичну й формувала цілісну драматургію.

Вакарчук був у чудовій формі – і вокальній, і фізичній. Це стало помітно буквально з перших хвилин. У програмі прозвучали народні пісні, спеціально підготовлені для цього вечора, а також авторські композиції, які він нечасто виконує під час звичайних концертів.

Навіть для людей, які бувають майже на кожному його виступі, ця програма могла запропонувати щось нове. У цьому Вакарчук справді залишається королем концертних спешлів: він уміє переосмислювати знайомий матеріал так, щоб черговий виступ не здавався повторенням попереднього.

Окремим учасником концерту стала природа. Під час виконання «Ти собі сама» над фестивалем з’явилася веселка, а на пісні «Небо над Дніпром» пішов дощ. Вакарчук і сам звернув увагу на цей збіг зі сцени.

Це виглядало майже як природна режисура: ніби погода підлаштувалася під драматургію програми й допомагала артисту створювати потрібну емоцію. Музика, акторська гра, дощ, небо та веселка склалися в єдиний симбіоз. Усе було настільки гармонійним, що момент здавався майже кінематографічним.

Глядачі довго не відпускали артиста й викликали його на біс. На завершення Святослав Вакарчук виконав «Під облачком» – народну лемківську пісню, яку Христина Соловій включила до альбому «Жива вода».

Вакарчук є автором інтерпретації та продюсером запису композиції саме в такому аранжуванні, тому її виконання стало логічним завершенням програми, побудованої навколо народної музики, театру й сучасного переосмислення традиції.

Петро Чернявський і можливе повернення великої співпраці

Ще одна важлива деталь – поява на сцені гітариста Петра Чернявського. Це вже другий за короткий час спільний виступ музиканта зі Святославом Вакарчуком після тривалої перерви у співпраці з «Океан Ельзи».

У фільмі «Спостереження шторму» Вакарчук говорив, що припинення роботи з Чернявським стало для нього великою втратою. Тому нинішні появи музиканта поруч зі Славою мають особливу емоційну вагу.

Чернявський – гітарист-віртуоз із дуже впізнаваною манерою гри, яка свого часу суттєво впливала на звучання гурту. Поки про повноцінне повернення чи постійну співпрацю офіційно не оголошували, тому говорити про гучний камбек зарано. Проте два спільні виходи на сцену за відносно короткий час точно дають підстави уважно стежити за продовженням цієї історії.

Театр, Main Stage і рейв на відстані кількох десятків метрів

«Вирій» неможливо оцінювати лише за програмою Main Stage. Паралельно на фестивалі працювали театральна й електронна сцени.

На театральному майданчику виступали актори різних театрів, хоча особливо помітною була присутність представників різних столичних театрів. Театральна програма заслуговувала окремої уваги, однак через кількість подій фізично зануритися у все, що відбувалося на «Вирії», було майже неможливо.

Окремим світом стала рейв-сцена, де люди танцювали під електронну музику, відпочивали й раділи життю настільки, наскільки це сьогодні можливо.

Саме тут найгостріше відчувався дивовижний контраст фестивалю. На головній сцені Святослав Вакарчук співає разом із театральними акторами, а буквально за кілька десятків метрів люди танцюють рейв. Паралельно лунає повітряна тривога і люди їдуть в укриття, повідомляють про збиття «шахедів», падає дощ, з’являється веселка.

Усе це відбувається майже одночасно й на одній території. Сюрреалістична картина світу, в якому сьогодні живуть українці.

Місце добра посеред страшної реальності

У «Вирію» велике майбутнє. Це було видно минулого року, але цього разу стало ще очевидніше. Є величезний запит на подію, у якій українці можуть творчо перевідкрити й перевинайти власну ідентичність – без пафосу, музейної дистанції чи нав’язаних правил.

Тут традиція не консервується, а живе. Вона танцює під електронну музику, виходить на театральну сцену, звучить у виконанні поп та рок артистів, проявляється у вбранні гостей і стає основою для нового сучасного українського свята.

І саме тому «Вирій» може стати значно більшим, ніж просто дводенний фестиваль.

Фото Valdemar Gorlushko