Другий день «Вирію»-2026: сповідь Vivienne Mort, драйв «Воплі Відоплясова» та музичний світ The Maneken
Другий день «Вирію» на ВДНГ у просторі КИТ для МУЗВАР відчувався зовсім інакше. Якщо в суботу хотілося швидко зорієнтуватися на території, побачити всі локації, встигнути на максимальну кількість виступів і повністю зануритися в новий фестивальний світ, то в неділю атмосфера стала значно спокійнішою та розміренішою.
Люди вже не намагалися за кілька хвилин обійти всі фотозони, потрапити на кожну сцену й охопити все, що відбувалося навколо. Фестиваль ніби дозволив видихнути, розслабитися та просто проживати кожен момент.
Нарешті прийшла й справжня спека, до якої, здавалося, «Вирій» готувався від самого початку. Кількість відвідувачів візуально залишалася приблизно такою самою, як і першого дня, однак ближче до вечора частина людей почала раніше залишати територію. Адже попереду усіх очікував понеділок.
Водночас другий день «Вирію» виявився більш різнобарвним за складом аудиторії. У лайнапі не відчувався виразний хедлайнер, як це було у суботу, в неділю люди передусім хотіли танцювати, відпочивати й насолоджуватися самим фестивалем.
Vivienne Mort: концерт, що перетворився на сповідь
Перед початком програми артистка пояснила, чому останнім часом так рідко виходить на сцену. Її дуже близька людина зазнала тяжкого поранення на війні та нині проходить складну реабілітацію у Дніпрі.
Даніела читала підготовлений текст із телефону. Її голос тремтів, вона ледь стримувала сльози й значно впевненіше почувалася у співі, ніж під час цієї розмови з аудиторією. Після сказаного концерт перестав сприйматися просто як черговий меланхолійний сет.
Це була особиста сповідь, на яку глядачі ніби прийшли до артистки в гості.
Кожна наступна композиція звучала так, наче могла стати останньою. Виникало відчуття, що зараз у Даніели може не бути внутрішнього бажання залишатися передусім співачкою, однак музика залишається способом прожити біль, страх і постійну тривогу за близьку людину.
Водночас вокально вона звучала впевнено, точно й музично. Саме спів ставав для неї мовою, якою простіше говорити про пережите.
Між піснями Даніела традиційно була небагатослівною, але кожна її фраза мала вагу. В один із моментів вона закликала аудиторію співати разом і з’єднатися в єдиний потік голосу, адже, коли ми разом, наш голос звучить значно сильніше. В умовах війни ця фраза отримала очевидний і дуже сильний підтекст.
Окремо артистка попросила слухачів уважніше ставитися до змісту музики й не спрощувати сенси пісень. Це Даніела зауважила після трек “Східний експрес”, яка на поверхні начебто має історію про коханку, проте приховує зовсім інше – тему війни.
Дякуємо Vivienne Mort за таку послідовність, чесність і повагу до власного слухача.
«Воплі Відоплясова»: прогнозований драйв, який досі працює
Виступ «Воплі Відоплясова» був енергійним, рухливим і саме таким, якого очікуєш від гурту та Олега Скрипки. Досвід демонструє своє.
Люди танцювали, веселилися й активно реагували на знайомі композиції. Скрипка добре розуміє, як вибудовувати виступ на фестивалі з етнічною основою та як утримувати увагу різної аудиторії, адже його фестиваль “Країна мрій” вже понад 20 років робить свою справу.
Олег Скрипка не просто виконує набір хітів, а розуміє механіку події, де публіка прийшла не лише слухати, а й бути частиною спільного святкування.
Другий день загалом мав значно більш танцювальну й розкуту атмосферу. Тут уже не було настільки очевидної концентрації навколо одного гедлайнера. Люди просто веселилися, рухалися між сценами й насолоджувалися фестивалем.
Freedom Ballet: найсильніша точка вечора
Одним із головних фішок другого дня став перформанс Freedom Ballet (хоча в перший день він продемонстрував аналогічний танцювальний номер, який редакція МУЗВАР пропустила). Попри те, що саме дійство тривало близько п’ятнадцяти хвилин, воно було настільки точно зрежисованим і цілісним, що стало, можливо, найсильнішою точкою вечора. Танцівники повністю відповідали енергетиці «Вирію». Їхні образи, рухи, пластика й загальна атмосфера здавалися створеними спеціально для цього простору.
Перформанс починався ще до виходу на сцену. Артисти в накидках рухалися територією фестивалю, і вже цей шлях ставав частиною постановки. Люди озиралися, стежили за ними й розуміли, що зараз почнеться окреме дійство.
У цьому була дуже сильна режисерська деталь: виступ не мав чіткої межі між підготовкою та початком. Він поступово виростав із самої території фестивалю. Проте соцмережі неоднозначно прийняти цей перформанс.
На жаль, знайшлися певні користувачів, які вирішили асоціювати стиль «Вирію» виключно з цим виступом. Хоча дрескодом було заявлене розкуте етно, дикість, свобода та природність. Одну із цих тез точно виражав даний виступ.
The Maneken: стабільна якість, сильна команда та органічна поява ONUKA
Музичним акцентом другого дня для редакції МУЗВАР став виступ The Maneken. Це було шоу вже повністю фестивального артиста, який має власну музичну мову та не залежить від короткотривалих трендів. Програма Євгена Філатова нагадувала коктейль із різних жанрів, електронних напрямів і живих музичних елементів. Саме в цій здатності вільно змішувати стилі й полягає сила The Maneken. За майже 20 років існування проєкту змінилася індустрія, музичні тренди, слухацькі звички, з’явилися нові артисти й зникли ті, хто здавався великим іменем кілька років тому. Але The Maneken залишається сталою одиницею.
Філатов може надовго зникати з публічного поля, не випускати нової музики або не давати великих концертів, однак кожне його повернення залишається стабільно якісним. Водночас від цього виступу, можливо, хотілося трохи більшого концептуального здивування. Коли йдеться про музиканта такого рівня, очікування автоматично стають вищими. Шоу було професійним і переконливим, але не в кожному моменті давало відчуття справжнього відкриття.
Однією з найсильніших складових стала команда музикантів і беквокалістів. Особливо приємно було побачити на сцені Денніса Аду, Дашу Мінєєву та DIMA LIBRA. Останні створили надзвичайно потужну вокальну підтримку й суттєво посилили загальне звучання програми. У деяких моментах беквокалісти звучали настільки впевнено, що навіть перетягували на себе частину уваги, але це не бентежило Євгена – видно, що йому подобається творити саме в синергії.
Євген Філатов і сам окремо відзначив своїх музикантів, запитавши у публіки, як їй команда, та назвавши її найкращою. Це було не формальне представлення, а справедливе визнання внеску кожного. The Maneken на «Вирії» був не лише сольним проєктом Філатова, а великим музичним дійством, створеним спільною роботою сильних виконавців.
Послухати програму прийшов Святослав Вакарчук. Це було особливо символічно, адже в одному з треків нового альбому Євгена Філатова використано семпл із пісні «Квітка» гурту «Океан Ельзи». Серед глядачів також можна було помітити Миколу Зирянова, Антона Тимошенка та інших представників музичної й креативної індустрій. Було відчуття, що колеги заздалегідь знали: цей виступ варто побачити.
Найбільш щемким моментом стала поява ONUKA. Євген Філатов представив Нату Жижченко як людину, без якої не уявляє свого життя. Спочатку вона делікатно долучилася до виступу грою на сопілці, а згодом додала вокал. Важливо, що Ната не намагалася перетягнути увагу на себе чи зробити цей епізод окремим виступом ONUKA. Вона дуже органічно стала частиною музичного світу The Maneken. Філатов грав на гітарі, Ната на сопілці, і все це звучало природно й гармонійно. Це був не формат запрошеної зірки або випадкового фестивального дуету, а єдиний творчий простір двох артистів.
Окремо варто відзначити реакцію аудиторії на українськомовні композиції The Maneken. Англомовний матеріал звучав стильно, професійно й відповідав музичному образу проєкту. Проте саме на українські пісні публіка реагувала значно активніше й тепліше.
З такою ситуацією сьогодні стикається багато українських музикантів, які продовжують створювати частину матеріалу іноземною мовою. Публіка може високо оцінювати якість англомовних треків, але найбільший емоційний відгук усе одно виникає на українське слово.
Тому хотілося б, щоб надалі Євген Філатов більше працював з українськомовним матеріалом. Очевидно, що аудиторія на це чекає.
Кого хотілося б побачити на «Вирії» наступного року
Після двох днів і великої кількості спешиалів мимоволі починаєш думати, які артисти могли б органічно доповнити фестиваль наступного року.
Є відчуття, що органічно на фестивалі могли б виглядати Latexfauna зі спеціальним спешл-перформансом. Гурт має достатньо впізнаваний музичний світ і концептуальність, щоб не просто зіграти стандартний сет, а створити окрему фестивальну історію.
Цікаво було б побачити й LAMA. Її естетика, образність і філософія багато в чому близькі до атмосфери «Вирію».
Ще один потенційно сильний варіант – спеціальна програма KAZKA з українськими народними піснями, новими аранжуваннями та розширеним жіночим вокальним складом. Колись команда вже планувала працювати над подібним матеріалом, і саме «Вирій» міг би стати природним простором для його реалізації.
Ну і, звісно, після низки спеціальних програм Артема Пивоварова можна жартома назвати новим королем українських спешлів. Поп, рок і метал ми вже бачили. Тепер для повного набору бракує електронної програми, створеної спеціально для «Вирію».
Трохи дьогтю в медовому «Вирії»
Окремо варто згадати й певну критику, яка виникла довкола фестивалю. У соцмережах «Вирію» закидали відсутність достатньо помітної благодійної складової, непрозору комунікацію щодо попередньої реєстрації для військових та загальну відірваність події від реалій війни. Частина цих претензій має право на існування, особливо коли йдеться про комунікаційні недопрацювання. Водночас дивно вимагати від кожної культурної події статусу морального маніфесту чи перетворювати її на перевірку громадянської свідомості.
Ще дивніше звинувачувати в неблагодійності команду «Куражу», яка системно проводить благодійні події, підтримує збори та надає павільйон КИТ для реалізації соціальних і волонтерських ініціатив. Відсутність окремої, винесеної на перший план благодійної кампанії в межах конкретного фестивалю не перекреслює всієї попередньої роботи команди й не робить саму подію автоматично байдужою до війни.
Навіть без виразно артикульованої благодійної складової такі заходи не перестають бути частиною масової культури, яка неминуче існує поруч із війною. Війна сьогодні є головним сюжетом нашого життя, однак відсутність зі сцени постійних закликів, зборів чи промов не робить фестиваль автоматично «недопатріотичним». Іноді варто чесно визнати: люди приходять на фестиваль, щоб послухати Вакарчука, побачити й показати красиві образи, потанцювати та хоча б на кілька годин видихнути. І це також нормальна потреба суспільства, яке живе в умовах повномасштабної війни.
У мережі виникали суперечки й щодо музичної складової заходу. Приміром, співачка Юлія Юріна замислилася: якби фестиваль мав більш виразний етнічний напрям у лайнапі, чи зібралася б на КИТі та сама аудиторія, яка сьогодні є його основною цільовою групою? Питання більше для роздумів.
Подія, на яку захочеться приїжджати з усієї України
Після фестивалю-2026 «Вирій» має всі шанси вирости у справді всеукраїнську подію. Сюди можуть спеціально приїжджати люди з різних міст, готувати образи протягом року, шити костюми, створювати прикраси й демонструвати власне бачення української культури.
Фестиваль уже виходить за межі звичайної музичної події. Артисти, сцени й лайнап залишаються важливими, але головною цінністю поступово стає сама спільнота.
Перший день дав більше сильних і різких емоцій. Другий був спокійнішим, але дав можливість краще роздивитись та відчути фестиваль у деталях.
Думки з боку редакції МУЗВАР одностайні: «Вирій» уже має власне обличчя, атмосферу та аудиторію. І вони прекрасно-красиві! Тепер залишається дочекатись на «Вирій-2027», головне вижити (як би це не звучало).
Фото надані організаторами
