«А мені болить»: пісня-маніфест, що оголює біль української реальності
“А мені болить” — це пігулка прийняття української реальності. Поєднання тексту, який розбиває серце своєю правдивістю і динамічного біта, який крокує разом зі слухачем в ритмі викликів повсякдення. Все це, через музичні засоби виразності, ілюструє контекст сучасної людини, яка постійно поспішає, яка має безліч справ, яка не збивалася з ритму запланованих мрій, але цей шлейф болю і несправедливості він постійно, ніби тінню, ходить за нею.
Перші рядки пісні народилися після чергового обстрілу, коли по всьому місту гуділи генератори, а українці знову оговтувалися від шоку новин. В цій суміші безпорадності й несправедливості і з’явилася дуже сумна та щемлива лірика пісні “а мені болить” під акорди укулеле.
В куплетах присутні безліч образів, які добре знайомі всім нам, а приспів є прямолінійним криком душі, який підсумовує все промовлене до цього. Пісня відкривається зі слів “куди ведуть нас ці дороги, мотивація “до” чи “від””, які відсилають до українських біженців, яким довелося тікати зі свого дому не “до” щасливого і кращого життя, а керуючись бажанням врятуватися “від” небезпеки, аби вижити. Наступні слова, – “чи закінчиться війна, чи навіть якщо в житті, то в душі – ні” – це про усвідомлення того, що всі травми, які нанесла війна, залишаться з нами назавжди і в цьому є певна фатальність, яку ми не хочемо помічати. Навіть, якщо збоку українці, як цілісний механізм, справляються, але всередині постійно “щось шкребе у душі” і “болить”. Також у другому куплеті виникають образи “розстріляних міст, які переслідують у снах” і того, що головна героїня “збирає себе по цеглинам” після всіх жахіть.
Нехай ця пісня допоможе легалізувати емоції, які застрягли і ховаються за почуттями “всегараздності” і нормальності.