AMARA та Phil it: Музика, що зцілює біль і перетворює його на рух

Свіжий реліз Phil it — мініальбом “AMARA” — став ніжним, але потужним жестом присутності та внутрішньої твердості. За його назвою ховається багатозначний образ, який перегукується з вічністю, квітучістю й переживанням. Через “AMARA” творча спілка говорить про стан українців сьогодні — водночас вразливий і непохитний. Ми поспілкувалися з Пилипом про сенси, що стоять за альбомом, зв’язок із майбутньою “Паміною” та силу музики, яка здатна і розгойдувати, і заземлювати.

У вас вийшов мініальбом “AMARA”. В індійській культурі “Amara” означає “безсмертна”, “вічна”. З арабської мови “‘Amārah” може означати довге життя, квітучість. Хто ж така “Амара” для вас?

Безсмертна, квітуча, багатостраждальна історія одного образу, одного імені, німфи, яка багато чого пережила, відчула й обрала для себе шлях — йти далі, бути собою, бути в сльозах, в якомусь нещасті, але все одно обрала цей шлях. І для нас це стало теж своєрідним відчуттям внутрішнього спокою. 

Це наші реалії. І ми через цей образ — я уявляю його жіночим — передали наш нинішній стан. Стан українців. Це ім’я здається дуже милозвучним і точно передає наші сьогоднішні реалії.

Чим пов’язані “AMARA” та “Паміна” (авт.: майбутній альбом Phil it, що вийде восени) між собою?

Перш за все, їх поєднує творча спілка *Phil it*. Вони пов’язані десь текстами, формами, внутрішніми відчуттями. Але загалом — це два окремі альбоми. У “Паміні” будуть деякі треки з “AMARA”, але в іншому аранжуванні — оркестровому. Ось такий у них зв’язок. А ще я вважаю, що вони — подруги.

Це мультивсесвіт?

Так, так, так.

А як виникло рішення випустити “AMARA” зараз, а “Паміну”, яку ви записали в березні на живому концерті, восени?

Все через те, що “Паміну” ми видаємо на фізичному носії — це буде наша платівка. А на це зараз, через високий попит і те, що європейські заводи працюють досить повільно, потрібно майже пів року. Тому ми й взяли на це час. Ідея записати вініл і зробити концерт-запис була прийнята досить швидко. Тому ми зробили цей запис заздалегідь, розуміючи, що далі буде тривала пауза, коли ми нічого не зможемо видати.

І тоді прийшла “AMARA” — як підтримка, як змога знову звʼязатися з нашим слухачем, сказати: “Ми живі, ми творимо, ми існуємо”. В цей мініальбом увійшли треки, які ми вже пробували на сцені. З Phil it ми часто таке робимо: дуже багато матеріалу спочатку тестуємо на концертах. І вже потім або видаємо щось, або ні. У нас багато такого матеріалу, який ми навіть використовуємо між піснями — інструментали або нові пісні. Ми часто з цим експериментуємо. Саме такі експериментальні треки й увійшли до “AMARA”. Ну і додатково — ті, над якими я працював якийсь час. Наприклад, “Emma” — це останній трек, який ми зробили для альбому. Він зʼявився десь за тиждень-два до здачі матеріалу. Усі інші вже були “прожиті” на сцені.

Ви згадували раніше, що хотіли б повернути культуру повільного споживання музики. Чи вважаєте ви, що видання альбому на платівці — це крок у цьому напрямі?

Усе йде до цього. Першочергово я завжди створюю музику і треки з тією ідеєю, щоб якщо, наприклад, вимкнути вокал або, навпаки, залишити лише вірші без музики — це однаково працювало. Щоб це були дві абсолютно рівноцінні, сильні форми споживання інформації, емоцій. Щоб людина могла насолоджуватись і текстом, і музикою — з усіх сторін.

Я дуже хочу і намагаюся створювати продукт, який з кожним прослуховуванням відкриває нові деталі. Який не буде прямо говорити тобі, про що він, а буде з тобою розмовляти. І з часом ти зможеш почути нові сенси, по-іншому відчути якісь слова — бо йде час, йде розвиток: емоційний, культурний, соціальний.

Тобто я намагаюсь створити музику, яка не є щоденною, але й не є одноденною. Я вкладаю в неї ширший сенс прослуховування — щоб до неї хотілось повертатись, щоб вона не набридала, а говорила з тобою і допомагала тобі. Моє завдання — зробити саме це.

І зазвичай це відбувається через вдумливе, поважне ставлення до музики. Не коли ти слухаєш її на біговій доріжці, а коли сідаєш у тиші, можливо, зі свічками, намагаєшся зрозуміти, зосередитись, згадати. Тебе наповнюють спогади, емоції, хвилювання… Я роблю цю, можливо, нікому не потрібну історію. Але насправді ті, хто розуміє — вони отримують з цього щось медитативне, а, можливо, навіть терапевтичне. 

У вас був концерт у Києві у форматі “повного звуку”, а у Львові — акустична презентація “Паміни”. Чи відрізнялись ці виступи за внутрішніми відчуттями?

Вони абсолютно різні. І за змістом теж — повний звук — це наша з Еммою індивідуальна історія. Це те, чим ми є, чим надихаємось. Це музика, яка йде прямо від нас — наш перший, справжній звук. Повний формат — це про те, що ми вкладаємо в музику, що звучить саме від нас.

“Pamina” — це вже спільна історія: ми ділимося музикою з більшою кількістю музикантів і професіоналів, створюючи щось нове. Це нове життя старим хітам. Ми самі в цей момент переживаємо все заново — по-різному, по-іншому. І коли ми готуємося до великих сольників, ми з Еммою часто відчуваємо, що скучимо за акустикою. Вона інтимна, вона глибше проникає, зміщує акценти. Між інструментами виникає діалог — ми додаємо струнні, ритм-секцію, фокусуємось на голосі.

А у форматі “повного звуку” ми занурюємося у ритм, в шум, у гуркіт і хочемо, щоб слухач не просто відчув емоції, а фізично рухався. Це така віддана емоція. 

Іноді нам потрібно викинути енергію, емоційно “розкачатися” — і ми йдемо у повний звук. А іноді хочеться заземлитися, пірнути в себе, відчути синергію з глядачем. Це вже інший рівень близькості, коли скрипка тільки починає звучати — і ти бачиш сам момент народження звуку.

Ці дві форми гармонійно існують одна з одною. Один формат — для тиші, для прийняття. Інший — для емоційного звільнення, коли хочеться скинути тягар щоденності. І це працює для  так само як і для слухачів.

Як вас надихає танцювальна музика?

Я з сім’ї танцюристів. Для мене танець — це не просто рух, це відповідь на звук, на тембр. Це додавання емоційності, це спосіб звільнитися від внутрішніх затисків Танцювальна музика для мене — як йога чи медитація. Емоційний сплеск, який дозволяє по-новому сприймати світ.

Через ритм, через можливість відповісти тілом на звук ми позбавляємось напруги. Я сам танцюю не дуже добре, але коли пишу музику — я її відчуваю тілом. Якщо вона мене “качає” — я встаю, починаю рухатись, проживати всі баси, ритми, бочки. Часто використовую західні інструменти — люблю цю культуру.

І все починається з мого танцю. Якщо я танцюю — значить, у цій музиці є життя. Ритм продовжується в моєму тілі. І вже тоді я можу вирішити, чи варто з цим виходити на сцену, чи хочу я це нести далі.

Ви згадали західні інструменти. Розкажіть про них трошки більше, будь ласка.

Мене завжди тягнуло до східних, арабських ритмів. Вони в мені, ніби, оживляють душу. Я часто працюю, наприклад, із сопілками. У найближчому майбутньому вийде фіт, де ми записували й бандуру. Я люблю інструменти, які рідко використовуються в попкультурі чи навіть в інді-форматі.З усіх них мені особливо близька вся східна ідеологія — не знаю чому, просто сам звук, тембр, те, як інструмент може “говорити”, яку інформацію нести…

Коли йдеться про дудук, про ситари, східні гітари — в мені щось вібрує дуже близьке. І, мабуть, тому ми так часто їх і використовуємо в музиці.

Чи могли б ви розповісти детальніше про згаданий фіт?

Можу сказати, що буде два фіти. Один поки що залишиться в секреті, але інший — вже публічний, бо артист сам озвучив це у соцмережах. Це буде спільний трек з Дімою Монатіком. Думаю, він вийде ближче до вересня. А до того, можливо, вийде ще один фіт — поки не буду казати з ким. Але сподіваюся, що буде несподівано й цікаво.

Розкажіть, будь ласка, трохи про кожен із чотирьох треків з альбому “AMARA”.

”Лунає” — це історія, де ритм ніби відтворює панічну атаку, але водночас вона дає тобі імпульс іти, бігти. Це про сьогодення, коли ти намагаєшся крізь сльози, крізь важкі переживання побачити життя, прожити його. І навіть якщо знаєш, що може стати гірше — все одно йдеш, бо хочеш відчувати себе живим.

Сам трек — веселий, звучить приємно, кайфово (сміється). Але за цим звуком приховано серйозний текст. Часто так роблю: ховаю складний зміст у ритмічній, естетичній формі. Щоб можна було і просто послухати, і подумати глибше.

“Голоси” — це навпаки, про потребу сховатися. Сховати себе, свій світ від зовнішнього тиску. Це про пошук внутрішнього простору, тиші. Про те, як у шаленому ритмі сучасного світу дати собі дозвіл уповільнитися, побути наодинці з собою. Це трек про тишу, але не зовнішню, а внутрішню.

“Міцно” — одна з найскладніших робіт на альбомі. У мене в комп’ютері є, напевно, п’ять чи навіть сім різних варіантів цього треку — і за текстом, і за аранжуванням. Я дуже хотів написати оду Жінці. Розповісти, скільки всього випадає на жіночу долю, скільки в ній сили.

Це пісня про тих, хто тримається до кінця.

Але я довго не міг знайти потрібні слова. Ми переробляли багато. Є навіть версія, де тексту втричі більше. Лише завдяки проєкту “Паміна”, де ми робили акустичну програму з оркестром, вдалося побачити, що насправді важливе. І тоді з’явилась форма, яка всім зайшла. Цей постійний повтор — це як мантра. Вже після ”Паміни” я зробив електронну версію, і вона стала частиною “AMARA”.

Між цими двома проєктами взагалі є багато взаємозв’язків. Ми постійно намагаємось щось покращити, змінити, розвивати. Я не з тих, хто написав трек — і їздить із ним усе життя в одному варіанті. Навпаки, я вірю, що кожна пісня живе, змінюється, доростає до нової форми.

Ось очищений і відредагований варіант тексту, що зберігає природність розмови, але прибирає зайві повтори, слова-паразити й заплутані структури. Сутність і емоція залишені без змін:

Четвертий трек, “Emma”, з’явився останнім в альбомі. Інші треки були зібрані ще десь на початку зимиі. Але мене весь час турбувала думка, що я хочу, щоб в альбомі було і “сьогодення” — щось дуже близьке до того, що я відчуваю зараз. Це для мене важливо — передавати саме теперішній стан, те, що думаю, відчуваю у конкретний момент. І саме тоді з’явилась “Emma”.

Це історія про двох людей, які йдуть до світла. Вони дуже різні, і їх турбують абсолютно різні речі, різний всесвіт навколо. Їй здавалося, що вона була одна все життя. Йому — що життя постійно перевіряло його на міцність, на пульс усього, що навколо. Але їхні долі зійшлися, і вони обидва йдуть у бік світла. Можливо, вони — знак одне для одного. А можливо, вони разом побачили якийсь знак. Далі ця історія вже відкривається кожному по-своєму.

А чому назва “Емма”? Тому що моя Емма (Шепель) — людина, з якою я ділю творчу спілку, і з якою нас пов’язує набагато більше, ніж просто присвята в пісні.

Коли ми створювали обкладинку для iTunes, ми вигадали, що знизу буде ще одна стрічка — літературна зноска. Там мала бути коротка інформація: назва альбому, дата його готовності — 6 травня 2025 року — і згадка про “знайдені відрізки”. Як вирвані сторінки з книги, які разом складають цілісну історію. Але iTunes заборонив додавати такі речі, бо тепер політика не дозволяє додаткову інформацію в назвах чи описах, через ризик прихованих кодів. Тому ми це прибрали.

І от трек “Emma” став тією частиною — знайденою історією, яку ми сховали в альбомі. Я зробив цей трек як подарунок для неї. Це не присвята, радше робоча назва, але з емоційним підтекстом — я хотів, щоб їй це сподобалось.

Останнє, що можу сказати про цей трек — він був прихований від усієї команди. Всі думали, що в ЕР буде лише три треки, і ніхто не знав про четвертий. Це був мій сюрприз — спосіб повернути команду до тих перших емоцій, коли вони тільки закохались у музику, в цей проєкт. Хотілося дати їм ще раз пережити цей момент — або нагадати, або навіть змусити знову звернути увагу на те, що ми створюємо.

Маріамі Погребинська, режисерка т.с. Phil it: Так, це правда. Коли Пилип дав натяк перед концертом, я вже відчувала, що буде щось неочікуване. А коли ми о 12-й ночі побачили ще один трек — це був вибух емоцій. Сльози, паніка, істерика, вдячність. Це було як пережити все заново.

На концерті в Києві були присутні вражаючі візуали. Яку роль у вашій творчості відіграють візуальні елементи?

Це та сама творчість, яка відбувається на сцені. За всім цим стоять ті самі творчі, талановиті люди, яким хочеться проявити себе, показати свій талант, знання, долучитися, підкреслити музику, звук, посилити його. І це така ж робота, яку ми робимо зі сцени через звук. Це робота класної команди. Команди, яка час від часу змінюється, але загалом тримає певний концепт. Наприклад, Марі відповідала за концепт цього візуального рішення. 

Це люди, які розроблювали, допомагали, відчували, вкладали себе: Стася, Льова, Арсен, Настя.

Художником по світлу був Антон. І загалом ми вирішили для цього концерту відійти від танцівників, щоб більше сконцентруватися на акцентах. І замість танців нам потрібно було знайти щось, що підсилить і підтвердить те, що несе музика. Тому ми змістили акценти на візуал, на світло. Ми заморочуємось дуже глибоко. Це ті речі, які не завжди видно, але якщо їх помічаєш, то думаєш: “Вау. Вони ще й над цим подумали.”

Ми реально кайфуємо, коли завдяки такому підходу з’являються нові люди, які хочуть приєднуватися, допомагати, творити з нами. І це наш внутрішній розвиток — не стояти на місці, а постійно пробувати, експериментувати, шукати, знаходити й використовувати нове.

Маріамі: Phil it — це формат спілки. У центрі — Пилип, Емма, наша основна команда, яка працює над проєктом. Але завжди є й ті, хто долучається, підкреслює щось своє, переосмислює і дає цьому всьому нове дихання і нове життя.

“AMARA” — це більше, ніж просто мініальбом. Це інтимна розмова з собою, з глядачем, із цілою культурою, яка переживає біль, але обирає рух. Це ніжне нагадування про нашу силу — навіть у найвразливіших моментах. Реліз доступний на всіх стримінгових платформах.

Спілкувався: Михайло Товтин