«Бути оптимістом»: Liza Bibikova про тур Україною, музику і плани на майбутнє

Liza Bibikova — молода представниця української інді-сцени, чия щирість та меланхолійність швидко знайшли відгук у слухачів. Її треки «Поряд», «Чому я кохаю тебе завжди» та «київ — нью-йорк» у співпраці з BAH.ROMA знайшли неймовірний відгук аудиторії. 

У 2025 році Liza Bibikova успішно завершила свій перший мінітур Україною, розпочавши його в Києві сольним концертом в Origin stage.

Про залаштунки самостійних гастролей, плани на 2026 рік та чому пісня “Цунамі” досі викликає сльози — у нашому інтерв’ю.

Твій перший сольний концерт відбувся в Києві ще у 2024-му, а в листопаді минулого року відбулося повторення цього успіху. У чому для тебе була головна різниця між цими двома виступами?

Думаю, у 2025-му я була значно впевненішою. Перший раз був дебютним, я взагалі не розуміла, як усе працює, дуже хвилювалась. А цього разу я була впевнена — усе пройде за планом. Ми ще краще підготувалися, історія вийшла злагодженою. Я не витрачала сили на зайві хвилювання, тому емоційно все пройшло набагато якісніше.

Одразу після сольнику відбувся твій перший тур містами України. Що виявилося найскладнішим у підготовці?

Найважче інді-артистам — збирати зали в різних містах. Коли ти не топова поп-зірка і не маєш величезної команди, то ти одночасно і артист, і SMM-ник. Потрібно постійно “пилити” ТікТоки, генерувати безліч контенту про тур, щоб люди взагалі дізналися і прийшли. Ну, і все ж таки в тур, окрім Львова, я їздила сама. Ми свідомо прийшли до рішення, що їхати одній буде ефективніше в усіх планах.

Команда — це великий бюджет і набагато складніша логістика. Моя команда з pomitni допомагала мені онлайн, наскільки це було можливо, але те, що не можна було вирішити дистанційно, я закривала сама. Вважаю це рішення правильним: я на власному досвіді відчула всі процеси й усе зрозуміла. Чи поїхала б я так ще раз? Думаю, так, але змінила б проміжки між концертами, щоб мати час на відпочинок. Були моменти, коли я мала три дуже ранні потяги поспіль — о п’ятій ранку дорога, ввечері виступ, а потім знову потяг. Це було фізично важко.

З якими несподіванками ти зіштовхнулася під час туру?

Найприємнішою несподіванкою стало те, що ми не скасували жодного концерту. У тому ж Чернігові люди були в шоці, що я до них доїхала, бо багато артистів часто скасовують виступи в прифронтових містах. Також вразило, наскільки різні слухачі: у Вінниці — тихі інтелігенти, які дуже поважають і слухають, тому їх важко було заставити підспівувати. А в Чернігові людей було небагато, але вони кричали так голосно, я не чула такого навіть на великих київських майданчиках. У Львові ми багато жартували, а в Тернополі фани зробили сюрприз — роздрукували написи «Ми поряд». 

Кожне місто — це окрема емоція.

На літньому концерті в HVLV прозвучав чудовий кавер-мешап на Nich від Latexfauna та Creep Radiohead. Чому ти обрала саме цю композицію?

Я обожнюю Latexfauna, а Nich — взагалі моя улюблена пісня в них. Також люблю робити кавери на концертах, щоб урізноманітнити емоції слухачів. Коли ми почали репетирувати, помітили, що там однакові акорди й музичний хід, як у Creep. Вирішили це залишити. На цьому ж концерті звучав і хіт Шугара — «Олєг». Я співала його навіть на біс, так сильно він сподобався аудиторії. ТікТок з виконанням цього каверу став вірусним і прикол вийшов з-під контролю. Ми з pomitni та команда Шугара поспілкувались і домовившись за все я змогла випустити ліричну версію «Олєга». 

Концерт для мене — це творчий простір, де можна втілити будь-які ідеї. І, як бачите, деякі дійсно втілюються в життя після. 

Під час виступів відчувається, що ти проживаєш кожну емоцію разом зі слухачами. Як ти почуваєшся після таких емоційно насичених сетів?

Так, доволі багато в емоційному плані віддаю на концерті. Мені здається, люди приходять саме за емоціями, тому мені дуже важливо, напевно, також їх віддати. Я проживаю кожну пісню зі слухачем, ділюсь усім, що накопичую всередині. Тому так часто після концертів я відчуваю емоційне спустошення.. Це важко, але я щаслива ділитися цим з людьми. 

Чи маєш ти власні ритуали або звички перед виходом на сцену?

Мій головний ритуал — до останнього не думати про те, що я зараз вийду на сцену. Бо як тільки починаєш налаштовуватися чи прокручувати слова, з’являється мандраж. Очікування покарання гірше за саме покарання. Це ще більше заставляє хвилюватися, якісь такі ритуали. Тому найголовніший ритуал — не думати.

На крайньому сольнику було багато емоційних моментів. Чи є якийсь, який тобі хотілося б пережити ще раз?

Було багато класних моментів насправді. Я пам’ятаю той момент, коли я виконую пісню “Вдома”, і у нас така йде взаємодія з залом: кажу “в тебе”, а мені кажуть “вдома”. І я думаю, в цей момент я найщасливіша людина в світі, коли ми на одному вайбі, коли ми розуміємо одне одного. Я за це люблю цю пісню, бо це моя можливість поговорити.

Чи є пісня, яку тобі емоційно важко виконувати досі?

Це пісня “Цунамі”. Кожен раз, коли я її виконую — важко. Можна, звісно, не думати і просто співати, але мені дуже хочеться, щоб люди відчули цю пісню, і мені, відповідно, теж треба її відчути. Мені було 15 років, коли я її написала, це був початок повномасштабного вторгнення. Мені треба було підтримати близьку для мене людину. Я написала ці рядки «Я обіцяю, колись нам обом стане легше». Я написала, і ці слова  актуальні і зараз, напевно, тому так важко. І кожен раз після кінця цієї пісні я обіцяю, що нам усім стане легше. Сподіваюсь, що колись дійсно стане.

До речі, вітаю з випуском пісні «Бути оптимістом»! Розкажи, про що вона для всіх, хто почує її вперше. 

Дякую! «Бути оптимістом» дійсно вже неодноразово звучала на моїх концертах. Слухачі чули цю пісню різною, але я все не наважувалась випустити її у вільне плавання. 

Це пісня про темп, у якому ми живемо, і про втому, яку не завжди дозволяємо собі визнати. Ми постійно біжимо, намагаємося «лізти вічно на кар’єрний стовп», досягати, витримувати, відповідати очікуванням, часто не ставлячи собі головного запитання — навіщо. Це історія про людей, які навчилися бути оптимістами назовні, але, повертаючись додому, залишаються наодинці з порожнечею і сумнівами. У контексті війни та блекаутів ця пісня для мене особливо щемка, як тихе запитання до себе в темряві, коли зовнішній шум стихає і вже неможливо не чути власний внутрішній голос. Ця пісня — моя бажання підтримати та заклик прислухатися до себе.

Які плани на 2026 рік?

Хочеться сфокусуватися на тому, щоб випустити більше музики. Якщо 2025 рік був більше про медійність та комунікацію з людьми, то у 2026 хочеться сфокусуватися на творчості, видати щось дуже круте, робити колаби. Хочу зробити цей рік дуже музичним для себе.

Чи є плани на концерти в 2026 році?

Хотілося б зробити трошечки паузу, я думаю, в таких прямо масштабних концертах. За цей рік треба піднакопичити нового матеріалу, повипускати нові пісні, можливо, поекспериментувати якось. Впевнена, що вийде багато чудових пісень, на які можна буде зробити кавери теж на концерті. І дуже хотілося б на наступних виступах ще більше якогось інтерактиву і якоїсь взаємодії з глядачами, бо для мене це, я думаю, найприкольніше взагалі в діяльності. 

Якщо дивитися на перспективу: де ти бачиш себе через 5–10 років — як в українському музичному просторі, так і за його межами?

Якщо думати про перспективу, то десь за п’ять років хочеться стати в Україні доволі відомою співачкою. Мені дуже подобається шлях гурту Latexfauna. Вони не роблять масову попсу в класичному розумінні, це радше окрема ніша, до якої з часом доєдналося стільки людей, що гурт став справді популярним. Мені б теж хотілося створити власну нішу та фан-клуб, який розвиватиметься роками. Головне — залишатися собою, але притягувати до своєї творчості все більше слухачів. 

Щодо планів на десятиліття, то було б цікаво зробити щось прикольне за кордоном. Проте зараз мені важко про це думати, адже те, що я пишу, дуже дотичне саме до нашої ментальності. Як на мене, українським артистам складно створювати продукт для іноземного ринку, не живучи в тому середовищі. Я поки не до кінця розумію, що саме вони слухають. Тож, можливо, спочатку я повністю зрозумію нашого слухача тут, а вже потім присвячу час тому, щоб пізнати аудиторію там.