ЕКСКЛЮЗИВ: гурт NAZVA про творчі плани, музичні формати та інше
У гурту NAZVA рік почався надзвичайно насичено: яскравий виступ на нацвідборі на Євробачення, заплановані концерти та перформанси, відіграні сольники. Ми поспілкувалися з Павлом та Ярославом про особливості майбутніх виступів, цінність альбомів і синглів, вінілові платівки, а також про інтерпретації пісень Володимира Івасюка.
22 лютого відбувся “Найакустичніший концерт” у Києві. Чи плануєте ви щось записати в більш акустичному форматі студійно?
Павло: Загалом ми так і записуємо доволі часто. У нас дуже мало обробок в студії. Ми стараємося лишати всі фальші, недоспіви й так далі. Тоді це жива музика, такий у нас підхід. А загалом ми плануємо зробити лайв-альбом з концерту, щоб було чути шум зали й таке інше. Можете очікувати невдовзі на всіх музичних платформах.
Розкажіть про свій перфоменс на честь Дня народження Тараса Шевченка у Львові 9 березня. Що там планується?
Павло: Ми його ще допрацьовуємо, читаємо літературу. Це більше буде схоже на творчий ранок. Можна буде відчути, як жив Тарас Шевченко. Ми вкладаємо в треки те, що любив Шевченко. Для одного треку ми вкрали партію в Бетховена, тому що Шевченко як інтелектуал любив Бетховена. Також будемо грати й деякі свої треки, тому що ми знаємо, що є люди, які хочуть прийти послухати й просто гурт NAZVA, але ми обіцяємо, що це гармонійно вплететься в історію про Тараса Григоровича і про його ранкові та вечірні посиденьки. Те, що він любив.
Тобто буде і поетична штука, будуть нові треки, які ми, можливо, більше ніде не виконаємо. Будуть коротенькі анотації, приколи, анекдоти з життя Шевченка: те, що він записував собі в щоденник. Ну, і випивання чаю з ромом, улюбленого напою, з яким по життю йшов Тарас Григорович. Тобто зранку можна перед роботою прийти до нас відсвяткувати День народження Шевченка і піти собі хто куди після.
З ким із колег ви б хотіли співпрацювати у майбутньому?
Павло: Ми постійно робимо співпраці. Вони завжди настільки спонтанно з’являються, що можна очікувати на кожному концерті когось нового. 22 лютого до нас приєднався гурт ЩукаРиба.
Чи планується альбом “ГУРМА” до видання на вінілі?
Павло: У нас і перший альбом вже видано на вінілі, й зараз очікуємо, щоб він нам приїхав, щоб ми вже надіслали людям ці платівки. Ми вже працюємо над тим, щоб і “ГУРМА” видався на вінілі. Тому, так, буде.
Чи бачите ви майбутнє за цим форматом?
Ярослав: Світ вже повернувся до того рівня споживання вінілу, як наприкінці 90-х років.
Павло: Популярність зростає щороку. Щобільше, не вистачає заводів, і світові виконавці стоять в черзі для випуску вінілу, тому що замовляють мільйонні тиражі, а заводи не справляються з тим, бо багато позакривалося. Тому в Україні навіть вартувало б вже відкрити вініловий завод. До речі, є статистика, що кожен четвертий покупець вінілу не має вдома програвача. Тобто 25% покупців вінілу не слухають вінілу, а купляються як сувенір.
Ярослав: Чекаємо ще на відродження касет.
Павло: А ще є люди, які мають вдома програвач і все одно не слухають платівки. І це нормально, тому що це як з книжками. Хочеться купити, а чи воно прочитається – незрозуміло. Тому, оскільки багато людей відносить цю річ до сувеніра, то найбільший розвиток – це не музичний розвиток. Це бізнесовий розвиток для того, щоб виконавці заробили. Тобто це скорше бізнесова схема, ніж творча. І збудувати завод в Україні – це взагалі найкращий крок для розвитку майбутнього вінілу. Однак, коли є творчий підхід до будь-якого бізнесу, то він йде краще. Тому от в цьому майбутнє.
Є такі штуки, що просто цікаво послухати на вінілі. Є взагалі люди, як-от Дмитро Кумар з гурту «1914», який взагалі колекціонує шуми на вінілі. Просто шум, бо йому це цікаво.
Який формат ви оберете: альбоми чи сингли?
Павло: Я думаю, що ми за альбоми, але не всі треки можна включити до альбому. Альбоми – це розкриття, це книжка, це цілісна історія.
Ярослав: Ну але проти синглів теж не можна бути, бо є деякі пісні, які не видані на альбомі, але хочеться їх показати. В Україні краще працюють сингли.
Павло: Вони приносять більше прибутку, не губляться в альбомі. Будь-яка платформа просить з альбому фокус-трек. Не може бути фокус-альбом. Все одно в альбомі має бути одна «хітяра», яка притягне людей слухати його. І це як і добре, так і погано для виконавців, які люблять всі пісні з альбому.
Щоб привернути до себе увагу, як до виконавця, сингл працює краще. Щоб відчути себе виконавцем і що ти маєш, що розповісти людям – альбом.
Ярослав: Щоб тримати увагу слухача, щоб від тебе масова аудиторія не відверталася, то легше з сиглами. В обох форматах є свої плюси й мінуси.
Чи могли б ви назвати три своїх найулюбленіших альбомів за весь час?
Павло:
1. Назарій Яремчук – «Незрівнянний світ краси». Я його дуже люблю.
2. Tenacious D – «Post-Apocalypto». Коли я його придбав, я його не вважав топом. У мене був інший улюблений альбом того гурту. Я тільки зараз дійшов до того, що він мені справді подобається більше, ніж попередні їхні альбоми.
3. Зараз однаково сильно заслуховую «Альбом на свята» від thekomakoma та мініальбом «SekS» від Brykulets.
Ярослав:
1. Якийсь з альбомів ВВ. «Країна мрій» або «Хвилі Амура».
2. Blooms Corda – «Найдорожчі речі світу».
3. Зараз я більше слухаю класику, третє місце не можу назвати, тому отак. Навчання мене занурює більше в той світ.
Минулого літа ви презентували ЕР «Феномен Івасюка». Як ви обрали саме ці три треки?
Павло: Це дуже просто. Треба було написати короткий альбом, тому що запит був на декілька треків. Потрібно було підібрати різнопланові треки, розповідати про творчість автора. Краще, ніж Івасюк, ми його пісні не зробимо. Треба було подати автора з точки зору нової режисури, в даному випадку режисури гурту NAZVA. Ми вже працювали з такими штуками, коли робили хепенінги, вистави, перфоманси.
Ми опрацьовували конкретно життя автора і різні його грані. Для цього ми виділили зокрема юнацьку зухвалу авангардовість, коли він на оригінальних нотах писав дуже багато джазу. В 70-х роках цей жанр в СРСР був умовно заборонений, а він його далі писав. Це трек «Капелюх» – юнацький трек про любощі. Ми його зробили експериментально-авангардовим, але зайшли в сиву давнину: як авангард звучав за часи Михайля Семенка, тобто ще сто років тому.
Трек «Краса» – початок фільму «Червона рута». Трек писався на замовлення, бо треба було «совєтській партії» показати, як «совєтські граждані» знаходяться на кордоні з гуцулами. З’єднати Донецьк з Верховиною. Такого потягу ж навіть не існувало. На початку фільму герой каже, що несе вітання з Донецька у Верховину. Дивовижно, адже Івасюк не про Донбас, а про сині гори, про красиві Карпати, пише про терикони й індустріальне місто. Це було дивно. І ми «підстьобуючи» додали псевдоакадемічний піонерський закос пісні. Стабільні рівні партії у виконанні янгольських голосів.
Пісня «Водограй» писалася довго, близько року. І при цьому Івасюк писав її в юнацькому віці. І тоді він вже думав про те, як зробити так, щоб оркестр зміг все ідеально зіграти. Переписував дуже багато різних партій. І ми всі ці роздуми й метання і вклали туди, тому що там теж жодна партія не повторюється. Таке враження, що ця пісня пишеться відтоді, відколи вона починається, аж доти, доки не закінчиться.
Три різні грані Івасюка. «Авангартова», «Юнацьке назамовлення» і те, що я (Павло) хочу, як автор висвітлити. І це в сектрі піснях зображено. Тому і назва «Феномен Івасюка» дуже влучна.
Бекдроп вашого номера — чи не найцікавіший серед усіх на відборі. Розкажіть про нього детальніше
Павло: Ідея генерувалась не довго і не тяжко, бо ми, коли пишемо пісні, розуміємо, про що вони. Пісня «Slavic English» про самопрезентацію українців у світі. Вона частково жартівлива. Але така і була ідея, бо Євробачення має постійний присмак жартівливості.
В нас у багатьох піснях є «пасхалки» на багато чого. Тут треба сидіти й розбирати, читати лекції. Нам приємно, коли люди самі знаходять ті «пасхалки». Але «Євробачення» – інакша штука. Це секундне сприйняття. Тому було прийнято рішення взяти та пояснити ідею. Так би ми не пояснювали, якби це був просто наш концерт, наш кліп.
У відео українці, якими ми пишаємося, які й створювали сучасну Україну. Завдяки яким, в принципі, ми й маємо незалежну Україну. Коли вони презентували Україну на світ, вони спілкувалися «Slavic English», тому що інакшою англійською вони й не могли говорити, тільки з українським присмаком. На бекдропі були всі українці, які діяли заради України у світі, прославляли її на міжнародному рівні. Це віддання данини.
Ваша творчість активно перегукується з літературою. Які ваші улюблені українські поети сучасності?
Павло: Не знаю, чи можна Сергія Жадана вже вважати сучасним поетом. Він вже належить до живого класика, а слово «сучасний» асоціюється з тим, хто тільки зараз почав свій шлях.
Ярослав: Мабуть, можна. Бо Лесь Подерв’янськийвже також класик.
Павло: Я люблю матюкливих, веселих людей. Подобається Ростислав Кузик, Володимир Бєглов, але вибірково, Назар Гончар.
Ярослав: Так, якраз хотів казати про Назара Гончара.
Павло: Люблю Дмитра Лазуткіна, мегаромонтичний чоловік. Подобаються такі люди, які є суперсупер «легкими». Люблю безвідповідальних людей, таких як Юрко Позаяк, Артем Полежака, які можуть в одному вірші й «обісрати», і похвалити.
Спілкувався: Товтин Михайло
