Як створювалась музика у біографічній історії "Пісня любові"?

«Пісня любові» — американський біографічний музично-драматичний фільм 2025 року за участю Г’ю Джекмана та Кейт Гадсон у ролях подружньої пари. Вони виступали у складі триб’ют-гурту Ніла Даймонда Lightning & Thunder. Стрічка названа на честь пісні Ніла Даймонда «Song Sung Blue». Заснована на реальних подіях стрічка торкає своєю ретроспективою на щире кохання та світ музичного шоу-бізнесу. А про створення музичної складової стрічки ми сьогодні і поговориво у нашому ексклюзивному матеріали для МУЗВАР.

Створення музичної складової “Пісня любові” стало, без перебільшення, найскладнішим і водночас найважливішим завданням для фільму. Це був тонкий і багаторівневий процес відбору та переосмислення пісень із величезного доробку Ніла Даймонда. Так, щоб вони залишалися вірними духу його творчості й водночас точно відображали шлях Майка і Клер.

«Ми хотіли, щоб усе звучало правдиво і водночас точно влучало в емоційну ноту й енергію історії, — каже Скотт Бомар, виконавчий музичний продюсер фільму. Він співпрацює з Брюером у всіх його стрічках починаючи з Hustle & Flow 2005 року. — Кожна пісня у фільмі має тематичне призначення — і з погляду тексту, і з погляду того, як вона знята».

Брюер уже давно був прихильником творчості Даймонда. Пишучи сценарій, він знову і знову повертався до добре знайомих пісень і почав формувати плейлист композицій. З метою, щоб вони працювали б у конкретних сценах або передавали настрій моментів, які він уявляв у трейлері фільму.

«Я відчував, що шлях музики Ніла Даймонда має бути дуже чітким. Я не хотів починати одразу зі “Sweet Caroline”. Натомість я думав: як нам увійти в цю історію й музично закріпити її в ключових сценах так, щоб глядач отримував те, заради чого прийшов. Але щоб це було частиною наративу й розвитку героїв», – каже Брюер.

Іноді вибір пісень був схожий на удар блискавки. Раптове усвідомлення їхнього духовного й музичного зв’язку з історією кохання Сардінів.
«Я ніколи не забуду, як слухав пісню “Play Me” і подумав: ось тут вони закохуються. У третьому куплеті є рядки: So it was that I came to travel upon a road that was thorned and narrow, another place, another grace would save me. Я подумав: Боже мій, за змістом це саме те, що вони обоє переживають у цю мить», – згадує він.

Справді, пісня з’являється на початку фільму. У вітальні Клер, коли вона починає імпровізувати з Майком. Між ними спалахує іскра майже космічної спорідненості. Як між музикантами й як між двома людьми, які, можливо, знайдуть справжній зв’язок на схилі життя. Щоб оживити цей момент на екрані, Брюер радився з Бомаром. Перетворюючи сцену на щось, що виглядало б одночасно природним відкриттям і великим кіномоментом.

«Усе починається з красивого акустичного гітарного рифу, а потім заходять струнні. І я запитав Скотта: якщо в мене буде клавішник Casio, чи можу я зіграти на ньому частину струнних і створити відчуття, ніби вона поступово збирає ритм? Це мало бути не лише про кохання між ними, а й про любов до самого музичного ремесла», – згадує Брюер.

І справді, удвох вони раптово знаходять спільний ритм, стаючи партнерами в пісні. І, можливо, в житті, коли аранжування виходить за межі кімнати й починає жити власним, масштабнішим життям.

«Спочатку це була пісня, де співав лише Ніл, але ми аранжували її як дует Майка і Клер. Вона також задає ритм на своєму клавішнику в стилі Casio й грає струнні партії. А коли ми переходимо в монтаж, з’являються справжні струнні, які зливаються з тими, що вона грає на клавішнику, і все це стає по-справжньому грандіозним», – каже Бомар.

Інші пісні були натхненні реальними моментами з життя Майка і Клер. Наприклад, «Forever in Blue Jeans» у фільмі виконується на сцені разом з Едді Веддером (вокалістом Pearl Jam, який у реальному житті симпатизував Лайтнінгу і Тандер). Саме так, як це сталося насправді.

Брюер згадує, як намагався знайти пісню Ніла Даймонда, яка могла б надихнути Майка побачити себе на сцені в образі самої легенди. Ту композицію, з якої й починається цей неймовірний сон.

«Я дивився відео, де Майк Сардіна виступає для літніх жінок у якомусь клубі 50+, і, практично притискаючись до них стегнами, співає: You make me sing like a guitar hummin’, а ці жінки просто верещать від захвату. І я подумав: “Ось це він має співати вдома, у самій білизні”», каже Брюер.

«Sweet Caroline», головна пісня Ніла Даймонда, у фільмі частіше згадується, ніж звучить насправді. Замість того щоб одразу подати глядачеві всім відомий хіт, Брюер вирішив поставитися до нього так, як і належить легендарній композиції:
«Як мені дражнити пісню, заради якої всі, по суті, й прийшли? Як змусити чекати на “Sweet Caroline”, а потім, коли вона нарешті пролунає, зробити це по-справжньому виправдано?»

Ще до початку зйомок Брюер і Бомар організували попередній запис усієї музики фільму в Мемфісі. До процесу долучилися музиканти світового рівня, зокрема й ті, хто безпосередньо працював із самим Даймондом, включно з Річардом Беннеттом — гітаристом і співавтором «Forever in Blue Jeans». Він гастролював із Нілом Даймондом упродовж десятиліть.

«Ми хотіли, щоб музика була вірною і оригінальним версіям Ніла, і тому, як Лайтнінг і Тандер виконували б ці пісні, Я побачив документальний фільм 2008 року, на якому базується наша стрічка, приблизно тоді ж, коли й Крейг, тож був добре знайомий з історією й настроєм цього дуету. Я переглянув документальний фільм кілька разів і самостійно досліджував їхню творчість», – каже Бомар.

Після запису інструментальних партій Джекман і Гадсон записали вокал. Це був процес, який став для них важливим етапом відкриття не лише Лайтнінга і Тандер, а й самих Майка і Клер.

«У нас практично не було часу на репетиції перед зйомками, ми робили кілька читок сценарію, але саме під час спільних вокальних сесій Кейт і Г’ю почали по-справжньому відчувати одне одного й своїх персонажів. Час, який вони провели, співаючи разом, надзвичайно посилив їхню хімію в кадрі. Між ними вже була довіра й відчуття, ніби вони знайомі десятиліттями», – каже Брюер.

Дивіться у кінотеатрах вже 8 січня!