Готель, де живе світло: BAH.ROMA про найемоційніший та перший за 8 років альбом 

Готель де живе світло: BAH.ROMA про перший з 2017 альбом

Новий альбом BAH.ROMA «Готель “Надія”»— музичний всесвіт, збудований на трьох символічних стовпах: вірі, надії та любові. У ньому є місце і для світла, і для темряви, і для чесних емоцій, які змушують зупинитися й вслухатися. У цьому інтерв’ю артист відкрив двері «готелю»: розповів історії, що стоять за піснями, створенням, болем і відродженням; поділився вражаючими деталями виникнення пісні «Божеволію», неочікуваного дуету з Сашею Чемеровим, а також розповів про свою любов до вінілу.

Готель де живе світло: BAH.ROMA про перший з 2017 альбом

Ваш новий альбом має назву «Готель “Надія”». Це метафора віри, надії та любові — опор, які допомагають переживати складні часи. Що особисто вас тримає на плаву зараз?

Я думаю, що саме ці три стовпи, про які йдеться в альбомі. Я недаремно вигадав цю назву, тому що спочатку думав, що альбом буде називатися «Найсумніший альбом року». Але завдяки тому, що там з’явилися й мажорні пісні, було прийнято рішення: як мені, так і людям, потрібно у щось вірити. Це допомагає прокидатися зранку, вставати, діяти, щось робити.

Ці три стовпи, на мою думку, не можуть бути весь час непохитними. Ми десь втрачаємо віру, десь приходить розчарування, зневіра. Може статися будь-що — як сьогодні вночі — і ти зранку просто не можеш прокинутися. Але все ж є якась невидима сила, яка змушує рухатись. Вона просто штовхає, надає інерцію, і ти рухаєшся завдяки цій інерції.

Людина взагалі така істота: віра допомагає просто жити, відтворювати якийсь рух по життю; любов — база; надія — те, без чого неможливе існування. Для мене це теж основа. Я думаю, що саме ці три кити будуть прослідковуватися в кожній пісні альбому.

Тобто альбом мікс і дуже сумних, і більш оптимістичних пісень, але все буде об’єднувати віра, надія і любов?

Так. Як би це не звучало банально, адже про це вже написано безліч пісень, книг, знято фільмів, але людство не вигадало нічого іншого. І я думаю, що мій альбом так само має допомогти людям пережити складні часи.

Я вже бачу по реакціях у мережі, що моя музика не те щоб здатна, але вона може допомогти: і з втратою близьких людей, і з найскладнішими періодами. Я радий, що в мене є можливість ділитися тим, що мені болить, через мистецтво. Моя внутрішня «антена» налаштована так, що я все зчитую, переживаю через себе і через цю призму впливаю — так у мене виходить писати ці пісні.

Як виникла ідея «готельного» концепту? Як відображено це на альбомі?

По-перше, пісня з однойменною назвою — друга в альбомі. Вона світла, з нотками рок-н-ролу. Хоча можу сказати, що кожна пісня в альбомі різна. Як би мені не хотілося зв’язати все однією червоною лінією, але від пісні до пісні дуже відчувається зміна настрою. Кожна має свій характер і здатність занурити слухача в власну атмосферу.

Ти занурюєшся в одну пісню, поглинаєш її з головою, а потім перетікаєш в іншу. Я намагався вибудувати послідовність так, щоб було цікаво слухати і щоб настрій слухача змінювався, щоб він отримав повний спектр емоцій — від сліз до посмішки. Я думаю, мені це вдалося.

Це мій перший повноформатний альбом із 2017 року. Останній раз я випускав альбом саме тоді. Це робота, яка забрала в мене кілька років. Тут задіяна велика кількість талановитих людей, які допомогли реалізувати мої ідеї й підтримували мене. Обкладинка — це двері до готелю. А сам готель я уявляю як величезну будівлю або навіть корабель — умовно, як Ковчег із Біблії. Тобто це місце, куди можна прийти й знайти надію. 

Раніше ви говорили про плани створити візуальний мініальбом. У який момент і чому це перетворилося на ідею повноцінного лонгплея?

Насправді я хотів зібрати великий аудіовізуальний альбом із 10 пісень. Минулого і позаминулого року я поступово випускав матеріал, і з того первинного задуму в мене ще залишилося кілька пісень. Саме вони й увійдуть до нового альбому.

Разом з альбомом я хочу «дропнути» й лайв-відео. Вони в мене зберігаються вже давно й чекали моменту, коли я завершив роботу над платівкою, щоб вийти разом із нею. У мене залишилося дві пісні — це та сама концепція, яку ми робили: зйомка одним кадром, одним тейком, усе наживо. Це акустичні версії пісень, і я думаю, що найближчим часом вони теж побачать світ.

Альбом — це десять треків. Вийшла «Катерина», вийшла «Божеволію» і «Невагомі». Остання — це поп-пісня у хорошому сенсі цього слова: без пошлості, з класною гармонією, навіть трохи «приджазованою». Але зробили ми її в сучаснішому звучанні завдяки синтам. Вона вся складається з хуків: є приспів, що запамʼятовується, передприспів, кілька виграшів (не програшів), бридж. Сингл має доволі класичну форму. Я навіть думав зробити в кінці модуляцію, але вирішив, що це вже було б занадто, щось у стилі Елтона Джона — тож залишив одну тональність.

Я радий, що в мене з’явилася така пісня. Вона навіть трохи наївна — у ній я не закладав суперглибокого сенсу. Вона не поверхнева, але доступна ширшому слухачеві. Її можуть зрозуміти й ті, хто слухає Parfeniuk чи інших українських поп-артистів. Думаю, вона зайде і їм, і моїй аудиторії, яка зі мною вже роками.

Ви працювали над платівкою разом із Lucas Bird. Як його експериментальне бачення вплинуло на звучання та атмосферу альбому?

Мені безмежно пощастило, що мене з ним познайомили. Я про нього чув, але особисто ми не перетинались. Гітарист, з яким ми працюємо в проєкті  BAH.ROMA, нас і звів. І виявилося, що ми з Лукасом буквально на одній хвилі. По-перше, у нього дуже класний смак. А смак формується тим, скільки й якої музики ти почув. З’являється наслуханість.

Коли я почав робити платівку, я розумів, що існує безліч шляхів, як її зібрати. Спочатку я зібрав довкола себе класних музикантів, ми почали все записувати наживо. Я зводив удома, але мені щось не подобалось. Потім спробував сам збирати аранжування і теж відчув, що бракує ще одного погляду.

Я творча людина, і в моєму хаосі думок мені потрібен був хтось, кому я довіряю. Такою людиною став Lucas Bird— Даня. Він допоміг зібрати все докупи. За це я йому безмежно вдячний. Ми працювали не над усіма піснями, але над більшістю. Це був дует: ми фактично обидва були і аранжувальниками, і саундпродюсерами. Конгломерат двох творчих бачень.

Більшість його ідей увійшли в альбом. Можна буде почути й його голос — змінений до невпізнання, так що звучить як синтезатор. До того ж він має абсолютний слух і грає на купі інструментів. Це дуже допомогло.

Готель де живе світло: BAH.ROMA про перший з 2017 альбом

Розкажіть про співпрацю з Infinito String Quartet. Який внесок вони зробили в емоційну палітру релізу?

Вони не в кожній пісні, але в «Божеволію» саме вони записали струни. Анастасія з квартету, зробила аранжування. Ми поки що виконували цю пісню з ними лише раз.

У нас у цій пісні довгий вступ — 30 секунд. У сучасній музиці так майже не роблять, але саме завдяки струнним із їхнім тембром вступ працює й підкреслює глибину треку.

Коли ми записали квартет, я зрозумів, що хочу ще більше низу, більше густих фарб. Я запросив свого друга, з яким ми робили пісню з Мариною Круть — він тоді записував цілий «оркестр» із одного інструменту. Ми також працювали з ним над музикою до фільму «Буча».

Зверху додав музики і Лукас, адже він теж віолончеліст. І так у нас утворився невеликий оркестр. Віолончель звучить нижче, густіше. Мені хотілося, щоб ці «густі фарби» були в пісні, щоб сенси, які я закладав, звучали гостріше й глибше.

Струнні завжди додають епічності. З часів класичної музики й досі ці інструменти живуть не просто так — вони потрібні. Навіть без слів ти можеш впізнавати настрій, бачити свої картини в голові.

Якби вам треба було описати альбом кольорами, які б це були й чому?

Це класне питання. Ми про це думали ще тоді, коли створювали обкладинку до альбому. Я взагалі асоціюю музику з кольорами. У нас у проєкті весь стрій бенду — на півтона нижче. Це з 2024 року: я переналаштував гітару, бо так звук сприймається інакше. Він серйозніший.

Для мене нижчий стрій — це завжди більш темний відтінок, густіший звук. Є, наприклад, легендарний гурт Morphine — першопрохідці інді. У них був дуже низький стрій, і відповідно — максимально темні, густі кольори у звучанні. Чим нижче стрій — тим темніші фарби. І мені теж хотілося зробити альбом темнішим за настроєм. Але коли ми працювали над обкладинкою, думали про колір дверей, які ведуть до «готелю». Врешті обрали світлі, білі двері.

В анімації для Apple Music є маленький «зіничок», крізь який видно, як за дверима вмикається світло. Це маленька деталь, але вона нагадує: за цими дверима точно є світло. Тому я все ж таки сприймаю «Надію» як щось світле. Хоч на альбомі й є кілька «темних» пісень, загальна ідея для мене — світло в темряві.

Поділіться детальніше про ці «темні» пісні.

Наприклад, фіт із Сашою Чемеровим. Це справді несподівана пісня. Я взяв за основу обрядову веснянку «Подоляночка». На перший погляд — дитяча пісенька, але насправді вона має дуже архаїчні сенси. У другому куплеті співається: «Біжи до Дунаю, бери молоденьку, бери ту, що cкраю».

У дохристиянські часи слов’яни називали будь-яку ріку «Дунаєм». Але в символічному сенсі Дунай — це межа між світом живих і світом мертвих. Є навіть старий вислів «стати проти Дунаю» — тобто зустріти смерть. Тому «Подоляночка» — це не просто веснянка. Там багато стародавніх символів, і коли розбираєш кожен рядок, мурашки по тілу.

Я залишив автентичну мелодію, але змінив гармонію — зробив її важчою, густішою. Сашко Чемеров відгукнувся одразу: я надіслав демо, пояснив задум, і він буквально за добу написав свій куплет. Ми в цій пісні — два полярні персонажі. Мій куплет темний, депресивний. А його — антипод: про жагу переродження, про те, що з темряви є шлях нагору.

Я можу довго розповідати про цю пісню, але мені хочеться, щоб люди почули її й самі відчули закладені сенси. Сподіваюся, кожен зможе приміряти її на себе.

А є на альбомі сюрпризи?

Так. У цьому альбомі є невеличкий бонус: я вже півтора-два роки на всіх концертах співаю пісню Володимира Івасюка «Я піду в далекі гори». Займався отриманням дозволу, щоб офіційно включити її до альбому. Я її записав, тож вона таки буде на платівці.

Чи плануєте випуск альбому на фізичному носії?

Так, хочу фізичний реліз. В мене була зустріч із vinyla.com.ua. Мені давно пропонували зробити платівку, і я подумав зібрати «The Best» — пісні, які писав українською під час повномасштабної війни, і видати їх окремою вініловою збіркою.

Але сталася неприємність із жорстким диском: частину матеріалу я втратив. Звернувся до студії, де записував ті пісні ще у 2016 році. Вони там зберігаються, але людина, яка працювала на студії, зараз у війську, тож поки не можу забрати файли. Чекаю, коли він буде у відпустці.

Щодо нового альбому — думаю, через пів року вийде вініл «Готелю “Надія”». Подивлюся на реакцію слухачів: якщо якісь треки матимуть особливу увагу, можливо, включу їх і до майбутньої збірки «The Best».

У будь-якому разі, якщо мені самому дуже хочеться мати платівку і я її зроблю.

Ви любите слухати музику на вінілі?

Так, я сам слухаю вдома платівки. Кілька місяців тому ми з Катрунею замовили у Vinyla три платівки — a-ha, Archive і Jorja Smith. Поки що приїхала тільки Jorja, а a-ha я все ще чекаю. У мене є улюблений альбом гурту, здається, 2004 або 2006 року — на мою думку, один із найкращих. Ми дивилися: в Україні його ніде немає. Він є тільки у перекупів десь за 200 доларів. Але я готовий чекати.

Платівку, яка мені подобається, я можу чекати роками. І коли вона врешті приїжджає, ти її настільки довго очікував, що хочеш розслухати до деталей. Це велика радість.

Це як розділити людей, які курять: тютюн шкідливий, але є ті, хто робить це красиво. Купуєш тютюн, папірці, фільтри, скручуєш — і це вже про процес. Так само й із вінілами: дістати платівку, витерти пил, перевірити, чи все добре. Це фетиш, фізичний контакт. Тут ти тримаєш у руках об’єкт, читаєш те, чого немає на стрімінгах. У Spotify чи Apple Music — мінімальна інформація, а тут є ексклюзивні деталі.

І я теж хочу зробити платівку, де буде щось, чого немає в інтернеті: додаткова пісня, текст, візуальна історія. Щось із більшою емоційною цінністю для людей, які її придбають.

Під час нашої попередньої розмови ви згадували, що створили трек, який довів вас до сліз. Це була «Божеволію»?

Так, це «Божеволію». Я її написав за одну ніч, у мене так зазвичай не буває — я можу писати пісню й пів року. Але тут все сталося інакше. Я тоді перекладав пісню «Пока-пора» українською, і це давалося дуже важко. Я нервував, багато часу витрачав, або радше присвячував, якщо казати правильно. Сидів уночі, щось мені не виходило. Я взяв каподастр, переналаштував гітару, почав грати — і народилася гармонія. Потім слова. У мене тут навіть висить фото з підписом «2:20 ночі» — і в цей час пісня вже була дописана. Тобто умовно за пів ночі я написав її повністю. І весь час, поки писав, я плакав. Просто без зупину. Бо там — сенси, які болять мені особисто. А таких сенсів зараз багато в мільйонів людей.

У пісні є біль, який ми переживаємо всі. Є біль сотень тисяч родин, у яких уже немає когось, кого забрала війна. Дуже багато всього, що я хотів сказати. Я можу сказати, що мені вдалося написати щиру, емоційну пісню. Нічого там не вигадане — вона справді народилася в один момент. Я вклав у неї душу. Такі пісні — це не про TikTok-тренди. Їх потрібно слухати, вслухатися. І тоді вони відкриваються.

Коли я прослуховував готову роботу, я відчув, що це пісня, яка має значення. Я її мастеринґував у Лондоні, у студії Metropolis. Мастеринг робив чоловік, який працював із Blur, Oasis та багатьма артистами, на яких я сам рівняюся. І він написав мені фідбек, від якого я просто завмер. Він сказав: «Я не знаю, про що ця пісня, але я весь у мурашках».

Якщо людина, навіть не знаючи тексту, це відчуває — значить, я зробив щось справжнє. Мені не соромно показати цю пісню будь-кому, навіть найкращому другові.

Дайте собі час зануритися в «Готель “Надія”», адже у цих піснях кожен знайде щось своє.