IVAN LIULENOV: «Я обрав Україну, а Україна обрала мене»

На YouTube вийшов новий випуск інтерв’ю «Розмова» з музикантом і співаком IVAN LIULENOV. У відвертій розмові Сергію Лиховиді артист поділився особистою історією переходу на українську мову, роздумами про ідентичність, культуру як зброю, вибір залишитися в Україні під час повномасштабної війни та власний музичний шлях.

Випуск охоплює широкий спектр тем – від сім’ї, дитинства і перших кроків у музиці до гастрольних планів, фітів, різдвяного мініальбому та можливого отримання українського громадянства. Окремий акцент зроблено на мовному питанні та культурному виборі, який для IVAN став усвідомленим і органічним.

Говорячи про перехід на українську мову, артист наголошує, що не змушував себе:

«Я себе не заставляв, я не натискав на це. Пам’ятаю точково, як це відбувалося. Я такий, так, хочу пісню українську. І органічно просто був в контексті українською 24 на 7. Новини, оточення, друзі, дівчина на той момент. Тобто телефон переклав, блогерів почистив, контент. Увесь був в мене українською. І якось так місяць, два, три і все. Мені дуже хотілося. Я пам’ятаю це відчуття. Я прям дуже хотів говорити українською».

У розмові також піднімається тема мовної ідентичності в Молдові та її політичного контексту:

«Якщо зараз в Молдові спитаєш людину, якою мовою вона спілкується, вона скаже молдавською, то це означає, що, скоріш за все, вона про російських поглядів. Якщо вона каже румунською, то вона про європейських поглядів. Дуже простий маркер. Але молдавський – це діалект. Мова румунська, це як, наприклад, в Америці немає ж американської. Англійська чи в Бразилії португальська. Так само і у нас. Просто молдавська – це такий радянський наратив. Ввели його тоді, щоб відокремити максимально нас від Румунії, від цього-цього, щоб наблизити до радянських країн і до більш проросійських».

Наприкінці інтерв’ю IVAN відверто відповідає чи щасливий він зараз?

«Та я навіть не встигаю про це подумати. Ти знаєш, я в процесі і мені здається, що це і є ознака щастя. Коли ти не задаєш собі питання, чи щасливий ти. Знаєш, коли тебе питають, як справи. Не знаю я, як справи. Я не аналізую свої справи, я просто в процесі. Беру і роблю. І я думаю, що оце і є ознака. Чи хочу я стати відомим на увесь світ, як Ед Ширан. Він збирає стадіони, я був на концерті. Я такий, о, чи хочу я стати відомим? А потім такий, та у мене концерт в Жашкові в період найжорстокішої війни в центрі Європи.

Я створюю українську, а за це зараз хоче тебе вбити друга армія світу, так звана. І я такий, ні, по-моєму, це крутіше! . Українці не задумуються, наскільки вони сміливі, круті, і наскільки зараз легендарна історична подія відбувається. Я суперрадий і щасливий від того, що я саме тут опинився. Саме живу з таким народом, як українці».