Камала Гарріс – королева музичних мемів, або як музика формує політику?

Камала Гарріс – королева музичних мемів, або як музика формує політику?

Камала Гарріс всього за декілька днів стала королевою музичних мемів у ТікТоці, а за її руку, серце і місце у передвиборчій кампанії, здається, змагаються декілька співачок.

Kamala Harris and Taylor Swift
Камала Гарріс (ліворуч) у Вілмінгтоні, штат Делавер, 22 липня 2024 року, і Тейлор Свіфт 30 листопада 2023 року в Лондоні, фото з Newsweek

У США пісенним перегонам співаків за можливість своєю композицією озвучити кампанію майбутнього Президента, відведено окреме місце, а кожний Президент «Землі свободи» увійшов в історію окремою політичною піснею (campaign music). Там, на відміну від України, де з різних причин музику могли писати і переписувати «під вибори», існує традиція не лише делегувати свого кандидата за пожертви виборців, але й власним, цілком зрілим і самодостатнім пісенним маніфестом публічно підтримувати програмні погляди свого лідера. Той рідкісний випадок, коли у передвиборчий сезон навіть шоубізнес забуває про «просто бізнес», і згадує про «особисте», ціннісне і те, за що доведеться нести відповідальність. 

І ось, поки на ралі експрезидентка Дональда Трампа лунала позаминуло-сезонна  підлітково-протестна «Ми не збираємось терпіти» (див. далі), у кліпі до якої співак за волосся спускає власного контролюючого батька вниз по сходах, Віцепрезидентці Гарріс довелося поквапитися із вибором власної пісні для перегонів. 

Стопкадр із кліпу “We’re not gonna take it” – Twisted Sister

Та ваш покірний слуга, як і сама пані Гарріс, добре знаємо, що невдалий вибір музичного супроводу може коштувати їй не лише поміркованого електорату, але й перемоги – особистої та колективної перемоги усього американського жіноцтва. (До слова, американки могли б позаздрити низці країн Європи, де поняттям «президентка / прем’єрка» нікого ось уже років щонайменше 20, як не здивуєш). 

Тому даремно вважати, що вибори – це війна, на якій годяться всі засоби. У найстарішій демократії сучасного світу мені вони радше нагадують ретельно обрану серенаду під вікном коханого електорату, де замість поцілунку  у фіналі на переможця чекає делегована народом влада, а отже акомпанементом не варто нехтувати. 

Як музика обирала Президентів США

Починаючи з провокативного виступу Мерлін Монро, яка кокетливо погрожувала з’явитися на Дні народження Президента Кенеді у «самій лише дрібці Шанель №5», та «High hopes» Франка Сінатри, пісню майбутнього президента почали добирати з розрахунку на настрої і вподобання електорату, ціннісне змістове наповнення, що відображало б погляди самого кандидата та, звісно, з огляду на підтримку самих виконавців. До прикладу, Президент Байден піднявся до Білого дому під душевну та сповнену надії «Ми піклуємося про своїх, де б цей стяг не майорів» (We Take Care of Our Own – Bruce Springsteen) – композицію, що мала заспокоїти та повернути до нормального життя розбурхану пандемією і хаотичним періодом правління його попередника Дональда Трампа. 

До речі останній обрав тоді й зараз знову музичний протест проти влади, якою був 4 роки поспіль: «О, ми більше цього не терпітимемо. У нас є право обирати, і ми ніяк не втратимо його. Це наше життя, це наша пісня. Ми просто боротимемося з владою. Не обирайте нашу долю, бо ви нас не знаєте, ви тут чужі» (Twisted Sister – We’re Not Gonna Take It).

Ще раніше Президент Барак Обами злетів на Олімп молодіжною піснею-зізнанням у коханні, яке запечатував і доставляв немов лист кожному виборцеві персонально: «Ось я, крихітко, ох, ох Підписано, скріплено печаткою, доставлено – я твій» (Blue, Stevie Wonder, Angie Stone – Signed, Sealed, Delivered I’m Yours), а їхній інавгураційний танець із Мішель Обамою під композицію «At last / Нарешті» у виконанні Бейонсe взагалі став метафорою країни, що перебувала у букетно-цукерковому періоді закоханості у першого в історії чорношкірого президента. Кожна така пісня ставала хітом ще до виборів і часто лише привертала до політика уже готову, підігріту талановитим музикантом авдиторію, а виконавцю давала нагоду продемонструвати свою громадянську позицію та розділити відповідальність за власний вибір. 

(Більше про цей екскурс в історію та порівняння з Україною – у наступній статті від автора каналу CoggiCon

Фото з GALLUP 

Камала – руйнує світ чоловіків?

І ось, поки на сцену Національного з’їзду Республіканської партії США її очільник Дональд Трамп підіймався під перевірену часом композицію «It’s a man’s man’s man’s world / Це світ чоловіків» (James Brown) – гімн досягнень патріархату, у якому жінці відведено втішливе місце музи, на іншому кінці політичного спектра завірусилися меми з Камалою Гарріс під пісню Кейті Перрі «Woman’s world», якою у стилі баблґам- та денс-поп повстає світ жінки: 

«Вона – переможниця, чемпіонка, надлюдина, номер один, вона сестра, вона мати – відкрий очі, просто озирнися навколо і ти побачиш, ти знаєш: Це жіночий світ і тобі пощастило жити в ньому». 

І хоч відеокліп на оригінальну пісню, спродюсовану та написану у співавторстві із Dr. Luke (справжнє ім’я Lukasz Gottwald), раніше звинуваченим співачкою Кешею у «сексуальному, вербальному та психологічному насиллі», не витерпів дошкульної критики за недоречне і псевдосатиричне подання стереотипного фемінізму, фанатам все ж вдалося виправити цю прикру помилку в Інстаграмі. Вони замінили візуальний ряд знаменитим відео з висловом Гарріс про важливість контексту та кокосову пальму: 

«Моя мати колись казала: «І гадки не маю, що не так з вами, молодими. Ви що, і справді думаєте, ви щойно звалилися із кокосової пальми? Ви існуєте в контексті всього, у чому ви живете і що було до вас».

Ці слова покійної матері Віцепрезидентки кинули виклик досі непотопимому трампівському «Повернемо Америці колишню велич» (Make America Great Again) – нова претендентка буквально заявляє: «Ніякого повернення у минуле» (We are not going back!). 

Проте чи потрібне Гарріс майбутнє, яке намагалася зобразити у своєму кліпі Перрі: сексуально само-об’єктивізована жінка-мем, а замість «жіночої божественості» (feminine devide) – культ застарілої самки-інфлуєнсерки на фоні власноруч зруйнованого світу? Чи не у такій незрілості та «крайній лівій» повістці її намагаються зображати опоненти? На щастя обирати у Гарріс є з чого.

Скріншот із кліпу Katy Perry – Woman’s world

«Камала – таки нахаба»

Kamala IS brat – саме такі слова пізно в ночі 22 липня публікує в Х британська співачка Чарлі Ексіекс, присвячуючи новій фаворитці демократів свій свіжий однойменний альбом.

Та вже на ранок після публікації, замість ображатися, офіційні сторінки Гарріс зазеленіли їдким відтінком альбому Чарлі, а ТікТок вибухнув мешапами виступів політкині під музику співачки. 

Мине доба, коли телеканали охрестять Гарріс «королевою мемів зумерів», які побачили у ній, на думку експертів, символ спротиву патріархальній геронтократії минулого і заклик до боротьби за права жінок та демократію на порозі Третьої Світової війни. 

Адже BRAT, яке в англійській мові до емансипації означало нахабну, невиховану, вередливу і непокірну дитину, а ще раніше незаплановану чи небажану, хоча і рідну, дитину у шлюбі (на відміну від «бастарда»), нині набуде нового значення. Сама співачка пояснює цей концепт так: brat – це «просто така дівчина, яка трохи неохайна і любить вечірки, іноді буває говорить дурниці; вона така, як є, й інколи може бути емоційно спустошеною. Та типу тусить замість страждати, [вона –]  вкрай чесна і типу прямолінійна. Трохи непередбачувана. Робить дурниці. Але це і є brat, вона – така, як вона є»

Ця ж ідея простежується й у новому однойменному альбомі співачки – суміші аванг- і синті-попу із численними цитуваннями англійської рейв-сцени 2000-их та глибокими інтертекстуальними й інтроспективними текстами, які пропонують ідею зрілого, відвертого і чесного фемінізму та жінки, яка приймає як свої слабкості та помилки, так і свої переваги та силу. «Фемінізм у контексті» від Чарлі немов зіштовхується із «фемінізмом у бульбашці» від Кейті Перрі й чудово проєктується на історію самої Гарріс, яка виросла у сім’ї мігрантів і борців за соціальну рівність, а також працювала генеральним прокурором штату Каліфорнії – досвід, який вже планує використати проти свого опонента й офіційного засудженого злочинця. Вона – не ідеальна, але чесна, рішуча і сильна у своїй стихії – ось, що хоче бачити у своїй кандидатці покоління зумерів. 

Не достатньо боротися, час брати владу у свої руки

Проте вже на останніх відео Гарріс чується зовсім інший гімн, написаний чорною американською співачкою Бейонсe у співпраці з Kendrick Lamar, права на використання якого команда співачки миттєво погодила із кандидаткою у президенти. Композиція Freedom стала наразі офіційним синглом кампанії Гарріс: 

«Свободу! Свободу! Я не можу рухатися… Свободу, переріжте мої пута, оспівую Свободу, свободу! Де ти? Адже мені теж потрібна воля. Я власноруч кайдани розриваю. Не згною свою свободу в пеклі. Гей! Я буду бігти*– адже переможці  не гублять віру в себе». 

Про що пісня FREEDOM – Beyonce

Просто боротися чи бігти (*run – це ще й балотуватися, як от run for president) – не достатньо, слід перейти до рішучих дій, об’єднати жінок та взяти відповідальність за життя подібних до тебе. Текст пісні переповнений цитуваннями, зокрема згадкою відомого госпел-гімну Wade in the Water, який за легендою слугував інструкцією втечі з рабства по воді для чорних з Півдня США. Багата метафорична образність та цитування підіймають у пісні цілий колаж невідрефлексованих расових проблем минулого та гостру соціальну реальність сьогодення. Покроковий аналіз тексту і музичного відео у власному влозі автора. 

Однак чи вдасться кандидатці успішно пробігти від ультраправих «твітерських посіпак» й MAGA-тролів пісенними водами народної підтримки – питання досі відкрите. 

Тим часом видання BILLBOARD публікує список знаменитостей, які вже публічно підтримати Камалу Гарріс, і серед них зринають такі співочі імена, як Аріана Граде, Карді Бі, Барбара Стрейзанд, Керол Кінг, Демі Ловато, Джон Ледженд, Ліл Нас Ікс, Ліззо, Мобі та чимало інших. Список знаменитих прихильників Дональда Трампа поки врази менший: Фіфті Сент, Кід Рок, Керрі Катонна, ну і далекий від музики Галк Гоґан, який відзначився розриванням власної майки у стилі Тарзана із джунглів на національному з’їзді Республіканської партії. 

А ось, фанати Тейлор Свіфт, новий альбом якої конкурує із першим кантрі альбомом самої Бейонсе, вирішили не чекати на реакцію досі мовчазної співачки і створили у мережі Х власну спільноту Swifties4Kamala для підтримки демократичної кандидатки. І поки пані Тейлор, якій колишній Президент Дональд Трамп неодноразово натякав на «повернення боргу» за популярність власною підтримкою його кандидатури, роздумує, чию сторону займати, її багатомільйонна авдиторія, здається, може зробити цей вибір за неї, що вкотре доводить – музика не за політикою. Сподіваємось і у нас настануть часи ідейної музики, здатної бурхливою річкою рухати поставлений нині на паузу політичний процес.

Більше розборів музичних тем з Є!Нота на каналі CoggiCon