Ліка Бугайова: “Музика – це мова почуттів у фільмі “Назавжди-Назавжди””
Як ви підійшли до створення музики для кіно, враховуючи, що це був ваш перший досвід? Чим цей процес відрізнявся від створення музики для інших проєктів?
Це мій перший досвід повного метру. Коли я вперше дивилася фільм, я робила нотатки почуттів, настрою. Відчуваючи, що у тій чи інший сцені має бути музика – зупинялась і записувала думки. Цей перший перегляд зайняв у мене більше 4-ох годин, але вже наступного дня я почала писати музику, бо точно знала що я хочу там почути.
Кіно, яке зняли мої друзі – більше ніж проект чи робота. Це творчість і чиста емоція, покладена на мою мову – музику. В першу чергу це історія, в яку я поринаю щоб прожити її повністю багато разів. Так само, коли я пишу власні пісні.
Я думаю, що влучна музика діє дуже глибоко, бо проходить повз раціо і потрапляє в душу – зразу викликає емоції. Це незрівннянний досвід, коли ти обрамляєш музикою те, що зробили твої близькі люди. Як і розуміння того, наскільки сильно різна музична партитура змінює відчуття окремих сцен і фільму вцілому. Я думаю, що у нас вийшло.
Завдяки довірі Ані – я мала абсолютну свободу проявити себе як композитора. Хоча й спочатку вона казала, що не бачить в цьому фільмі багато музики, бо сили наративу вистачало. Закінчили ж ми на тому, що десь 8/10 фільму мають музичні партитури, додаючи емоцій і зв’язку всій історії. Я була в такому натхненному польоті, що написала усе за два тижні і ще пару тижнів ми вивиряли секунди і розставляли акценти, щоб довести все до ідеалу.
Це перший досвід в кіно, але не перший досвід подібної роботи – бо я маю студію, що робить музику і саунд-дизайну для реклами і кіно. Вона називається Epiphany Sound і її назву колись і придумала Аня Бурячкова. Тож я вже маю власний процесс роботи під відео. Не знала тільки, як швидко я зможу зробити дві години музики. Було інтенсивно.
Саундтрек для кіно часто сприймається як “емоційний гід” фільму. Як ви будували музичний наратив, які прийоми використовували у фільмі “Назавжди-Назавжди” ?
Як би це дивно не прозвучало, але мені хотілося зробити багато чого проти шерсті. Щоб контрастувати з картиною, тим самим підкреслюючи сховані рівні сприйняття історії. Як самого трикутника героїв, так і різниці між тим, що вони думать, що говорять і що відчувають згодом. Це стосується композиційних рішень, звуків, іноді неочікуваних і нестандартних.
Хотілося вражати і додавати контекстів – передати всі ці рівні і неоднозначності. Щоб в спокої все одно відчувалася тривога, а в агресії – крихта любові, тощо. Емоційно, це була дуже тонка робота для мене, щоб не нашкодити.
Чи були залучені якісь нестандартні рішення, ефекти, інструменти в процесі?
Я зробила акцент на поєднанні дивних, майже металевих звуків синтезаторів, біт-машин, низьких басів, струнних, та голосів хору. Також я інтегрувала звуки ігор з приставок Dendy та Sega, які були популярними у 90-ті, зробивши їх частиною синтових партій. Додаючи цією восьмибітністю відсилку до епохи і того, що життя також трошки гра.
Чи був для вас цей проєкт викликом з точки зору поєднання ваших оригінальних композицій з культовими треками відомих гуртів, як-от Ляпіс, Скрябін та Тартак? Як ви досягали гармонії між різними стилями?
Цей проект був викликом лише тому, що я працювала з друзями – із командою талановитих людей, яких я не хотіла підвести. Я давно знайома з режисеркою, і знаю наскільки цей фільм є важливим для неї особисто. Саме це було справжнім викликом – стати музичною опорою цього фільму і довести самій собі та своїм друзям, що разом ми можемо робити круті речі.
Ви маєте улюблену сцену з фільму, в якій музика звучить так, як ви її задумували, і яка передала найглибше почуття? Що для вас було важливим у цій сцені?
Кожна сцена для мене дуже особлива. Переживаючи відчуття героїв, я наче ставала кожним з них на декілька хвилин. А потім, повертаючись у реальність я перекладала свої відчуття на музику.
Але якщо треба виділити зараз одну, то це сцена в якій Лєра заманює Іру ввечері до школи, та кидає її до знущаннь своїм однокласникам. Ця сцена викликає у мене безліч болю і страху. Я була дуже обережною з нею, крок за кроком розкривалючи увесь жах та жорстокість з яким стикається героїня. Коли я закінчила музику і передивилася на наступний день – я заплакала. Тебе просто прибиває до крісла іі ти майже перестаєш дихати, коли це відбувається. Я не знаю чому ця сцена моя найулюбленіша, можливо тому що вона найважча.
Чи плануєте ви продовжувати працювати над створенням музики до фільмів? Якщо так, в якому жанрі хотілося б себе спробувати?
Так, звичайно! Це був особливий досвід. Я була б дуже щаслива, якщо б до написання своїх пісень та своєї кар’єри співачки я би додала кар’єру композиторки фільмів. Можливо одного разу написала б музику для одного з фільмів Нолана.
