«Мені до вподоби жити»: yosyaa про пробудження музику

Минулого місяця фіналістами львівського півфіналу конкурсу “МУВ 3” стали Milnyk, Shepit та yosyaa. Для yosyaa це не лише важливий крок у кар’єрі, а й підтвердження шляху, який вона обрала зовсім недавно, але впевнено. У цій розмові — про перший серйозний реліз, натхнення з музичного кемпу, пошуки сенсу життя й фразу, що лунає особливо сильно: «мені до вподоби жити».

Ви почали серйозно займатися музикою лише наприкінці 2023 року. Що стало тим поштовхом, який змусив побачити в музиці свою справу життя?

Насправді, музикою я займаюся з дитинства: ходила в музичну школу, але були перерви, втрати інтересу. Я довго не розуміла, навіщо мені музика і що вона взагалі для мене значить. Була дуже далека від цього світу.

Коли перестала ходити на будь-які гуртки в школі, зрозуміла, що в мене є сильний потяг до творчості, до чогось «не такого, як у всіх». У той час мало дівчат грали на гітарі, а тим паче круто й професійно. Я й не бачила себе артисткою — просто хотіла круто грати на гітарі, потім — на піаніно. Але, зрештою, я не граю круто ні на гітарі, ні на піаніно. Зате зараз я артистка. Отак сталося.

Що стало поштовхом? У мене була більше «виступальна» кар’єра, якщо можна так сказати. Коли я переїхала до Львова, ще до повномасштабної війни, тут була своя музична тусовка. Я виступала на квартирниках, іноді мене запрошували в різні заклади просто виступати за гонорар. Але я нічого не випускала на стримінгах і не позиціонувала себе як артистку. Просто любила це робити.

Потім почалась війна. Я ще навчалась на міжнародних відносинах і думала зосередитися на цьому, зробити щось у цій сфері. Цілий рік взагалі не займалась музикою. Але згодом почала «оживати».

Я виступала на квартирнику від Porichka music, і публіка там була дуже тепла. Тоді я вперше відчула: «Оце моє». Мені було добре на сцені, попри страх і брак досвіду. Я зрозуміла, що, ігноруючи творчість, я наче ховаю себе заживо.

Я почала розбиратися, як все працює: як релізити музику, як функціонує індустрія. Потім на рік поїхала за кордон, де брала участь у різних програмах, пов’язаних із синхронізацією музики до реклами, фільмів. У мене був нульовий досвід, але я працювала пліч-о-пліч з неймовірними людьми, відомими у своїх країнах. І попри те, що в мене немає музичної освіти, я була на одному рівні з ними.

Тоді я вирішила: треба щось робити зі своєю кар’єрою, терміново щось випускати — поки не пізно. Повернулася до України й випустила перший трек.

Спочатку я планувала просто займатися музичним продакшеном, мені подобалося писати музику. Я хотіла створити пісню, зроблену повністю мною. І з цього все почалося.

Зараз я точно знаю: незалежно від того, будуть у мене успіхи чи невдачі, музика — це частина мого життя. Я б займалася цим безкоштовно і тільки для себе. Це була велика помилка — коли я думала, що треба припинити.

Ваші два мініальбоми, а тепер і масштабний реліз із кліпом, грантом і просуванням — це дуже стрімкий розвиток. Як ви справляєтесь з такою швидкою динамікою подій?

Я відчуваю, що хочу створювати концептуальні речі. Іноді мені не вистачає креативності, іноді — фінансових ресурсів, щоб втілити все так, як бачу. Але я не уявляю себе артисткою без цього — мені важливо робити саме так.

Щодо двох альбомів — це, насправді, просто пісні, які «залежалися». У мене була творча пауза, але я завжди дуже любила писати. Ще з дитинства — казки, віршики, історії. Це прямо моє. І ці тексти ніби просилися назовні. Я відчула, що настав час їх відпустити. Тому й усе відбувалося так швидко.

А після гранту справи справді пішли вгору. Для мене це певний прорив у творчості. 100% — це новий етап.

Розкажіть більше про збірку треків, створених під час КЕМПу 2.0. Як на вас вплинули ментори і співпраця з іншими учасниками

КЕМП 2.0 — це було неймовірне натхнення. Дуже крутий тиждень, який дав мені багато всього — і емоційно, і професійно.

Я подавалася з ціллю навчитися чомусь новому. Помітила за собою, що мені легше сприймати інформацію через практику, а не теорію. І саме це я там і отримала. Я спостерігала, як працюють інші учасники — як пишуть тексти, як створюють мелодії, як взагалі взаємодіють одне з одним. Це дуже важливо, і я багато чого перейняла.

Кожен день був по-своєму особливим. Наприклад, у перший день ми писали пісню спеціально “під радіо” — для “Радіо Аврора”. На другий день у нас була задача передати одне з чуттів — у когось був зір, у когось нюх чи слух. Це було весело: я навіть дивилася туторіали, як створювати дитячі чи чоловічі голоси.

У четвертий день треба було вийти зі свого звичного стилю — ми створили щось на межі жанру босанови й текстів у стилі “Курган і Агрегат”. Це було незвично, але дуже цікаво.

А в останній день ми працювали з Катериною Павленко. Це був один із найважливіших моментів для мене. Саме тоді в мене відкрилося нове бачення — як писати тексти так, щоб вони справді працювали в музиці. І зараз я вже використовую ці прийоми у новому матеріалі, над яким працюю — він має вийти восени. Тож точно можу сказати: цей КЕМП мені дуже багато дав.

У треці “жити” ви передаєте стан звички до порожнечі й водночас — пошук внутрішнього проблиску надії. Що для вас означає фраза “мені до вподоби жити” сьогодні, і як змінився особистий сенс життя впродовж останніх років?

Фраза “мені до вподоби жити” з’явилася спонтанно — її не було в тексті пісні, вона не планувалась. Ми придумали її на місці з продюсером, коли записували останній приспів. Він попросив мене закрити очі, забути про все, що я придумала до цього — вокальну мелодію, інтонації — і просто заспівати інакше. І от тоді народилася ця фраза.

Для мене це було підсумуванням: ніби все навколо йде шкереберть, багато болю, тривоги, хаосу — але в кінці все одно з’являється щось світле. І потім ця ідея органічно лягла і в кліп — разом із режисеркою ми з’єднали це в єдине послання: попри негаразди, буденність, втому — ти все одно живеш. І це вже розкіш.

За останні роки мій погляд на життя дуже змінився. Як би абсурдно це не звучало, але саме під час війни я вперше справді почала жити. Я нарешті навчилася цінувати те, що маю. Звісно, це не скасовує мої амбіції чи бажання досягати більшого. Але раніше було постійне відчуття: «Ось досягну чогось — і стану щасливою». А тепер я бачу щастя в кожному дні, в простих речах, у людях поруч. І це, мабуть, найважливіше.

Розкажіть про досвід участі в МУВ 3

Спочатку я не ставила собі за мету виграти. Я просто хотіла, щоб мою музику почули. І, думаю, з цією метою ми чудово впоралися. Після виступу я та мій гурт отримали багато теплих відгуків — це було дуже приємно.

Звісно, я засмутилася, що не перемогла, бо справді відчувала, що маю всі шанси. Але мені щиро подобається творчість Катерини й те, яка вона людина, тож я рада за неї. Загалом цей досвід був для мене дуже важливим і надихаючим.

Зараз для yosyaa музика — це не просто вираз себе, а спосіб залишатися живою й чесною у світі, що постійно змінюється.