“Моя мрія – зробити велике свято музики у Києві, Одесі, Харкові, Криму”, – Igor Golubchik про плани після перемоги України

До лютого 2022 року не так багато українських артистів могли похизуватися наявністю у творчому портфоліо досвіду великих турів країнами Північної Америки. Сьогодні, в тому числі через війну в Україні (на жаль), світові тури для наших співаків/співачок/гуртів вже здаються звичними та зрозумілими. Звичайно, навіть топові виконавці з українським паспортом поки не можуть зібрати десятки тисяч слухачів, наприклад, у Нью-Йорку. Але присутність на ринку організаторів концертів, які вірять та підтримують нашу музику за Атлантикою, дозволяє таким поїздкам відбуватись.

Вперше на сторінках порталу МУЗВАР інтерв’ю з людиною, яка, одна з небагатьох на сьогодні, творить історію сучасної української сцени на території американського континенту. Герой рубрики “Обличчя індустрії” – Ігор Голубчик, продюсер, кріейтор концертної американської агенції Resilience Entertainment. Народився в Україні, але більшість свого життя проводить у США. 

*звертаємо увагу, що інтерв’ю проводилося англійською, тому можуть бути незначні неточності перекладу. Акценти перекладу узгоджені з героєм інтерв’ю.

Ігоре, в Америці вас добре знають як організатора подій та шоу. Я поспілкувався з багатьма українськими менеджерами й всі доволі тепло відгукнулися про вас і ваш підхід до роботи. Розкажіть трішки про себе та вашу агенцію Resilience Entertainment.

Я народився в Україні, в Одесі, ще в радянські часи. Там я вчився в загальній школі, як і всі діти. В мене була українська мова та література, але я не встиг їх добре вивчити. З деякими шкільними друзями досі підтримую зв’язок.
До США я переїхав з родиною у 14 років. Відповідно, я не пережив усього, що пережили українці під час становлення незалежної держави, революцій, а тепер і війни. Але Україна завжди для мене була і буде рідною країною. Це стосується не просто спогадів з дитинства, це виходить з любові до української культури, людей, мого дитинства. Я ніколи не втрачав зв’язок з Україною. Навіть у 2013 році брав участь у телепроєкті від “1+1”.
Щодо компанії Resilience Entertainment – це агенція, яка багато років займається організацією турів артистів у Північній Америці. Ми були одними з перших, хто зробив концерти у США багатьом українським артистам, а торік нам вдалося познайомити американського глядача зі справжнім українським роком від The Hardkiss. Взагалі ми працюємо з українськими музикантами з кінця 90-х років.

Це була ваша мрія – працювати в напрямку популяризації якісної музики та шоубізнесу? Чи все розпочалось як хобі, а потім трансформувалось в щось професійне? 

Це не було так, що от я прокинувся зранку і вирішив, що хочу робити концерти для артистів і мати дотичність до шоубізнесу. Було трошки інакше. В старшій школі я був діджеєм і почав збирати навколо себе артистів, потім почав букіровати артистів (пропонувати їх різним майданчикам для виступу), потім працювати на радіо. В той самий час почав випускати журнали, газети. Все це було спрямовано на діаспору з СНД. В 1995-1997 роках не було медіа для людей, які прибули до США, як я. Не було вечірок, не було багато концертів для діаспори, тому я почав робити ці концерти сам. Спочатку вони були невеликі. Це не забирало багато часу та сил. Але зараз це – половина мого життя.

Пам’ятаєте першого українського артиста, якого ви привезли до США?

Зараз точно не скажу, тому що це було 24 роки тому. Але ми працювали як із “Океан Ельзи”, так і з “Воплі Відоплясова” і “Бумбокс”. Ми тоді привозили тих, хто був на піку популярності в Україні та в пострадянських країнах.

Чому так важливо, щоб українські музиканти приїжджали до Америки чи Канади до своєї діаспори?

Думаю, що багато років тому це було більше ніж просто ностальгія. Дуже важливо для людей прийти на концерт, на гурт, на музику свого дитинства, наприклад. Це викликає неабиякі приємні спогади. Згодом, протягом років, це трішки змінилося. Наприклад, ті, хто народився у США або маленькими приїхали до країни, ходять до школи, потім в університет і їм байдуже, що там за музика в Україні загалом, тому що вони асимільовані в іншу культуру. Але вони дорослішають, їм дуже цікаво прийти на концерт тієї групи, до країни якої вони мають відношення своїм корінням. Вони починають цікавитися своєю культурою. Це те, що я бачу з власного досвіду. Але, звісно, ностальгія – це головний фундамент. 

Підкажіть, будь ласка, якби не повномасштабне вторгнення та не світовий інтерес до України, чим могли зацікавити українські артисти американців? Чи ми взагалі конкурентоздатні на американському континенті?

Гарне запитання. Думаю, що музиканту треба усвідомлювати, що написання пісень англійською дає більше шансів популяризувати себе у світі. Це стосується не тільки України. Ми це бачимо в чартах по всьому світі. Всі світові хіти написані англійською. Навіть Shakira або Jennifer Lopez свої перші хіти зробили англійською. Плюс не треба забувати, що промо релізу має бути за правилами того ринку, на який його спрямовано. Бо, наприклад, якщо український музикант співає англійською і популяризує свою музику тільки для українського ринку, то звісно, ніякої аудиторії в США не буде. Українець не зрозуміє, навіщо та англійська, а в США цей реліз просто потоне в купі інших релізів.  Але! Якщо говорити про якість пісень або шоу в Україні, то “Океан Ельзи”, MONATIK, Verka Serduchka, The Hardkiss (попри те, що артисти такі різні) – це дуже високий рівень професіоналізму, який конкурентноздатний тут. Але повторюсь! Треба, щоб американці розуміли їхні пісні.  

Ви добре знаєте український музичний ринок. Це помітно й по вашому плейлисту від Resilience Entertainment на Spotify, і по статтях на вашому інтернет-ресурсі. Чи могли б ви описати в ключових тезах різницю між американським та українським шоубізнесом?

В Україні неймовірна кількість талановитих музикантів, які навчилися робити своє звучання й аранжування в піснях не гірше за світових “зірок”, а іноді навіть краще. Дуже потужні концерти були до повномасштабної війни. Ви краще за мене знаєте, як музиканти в Україні працюють, наприклад, зі світлом на сцені, який підхід у них до сценарію шоу. Також в Україні дуже багато часу приділяють живому звуку. Артисти чітко знають, чого хочуть, знаходять своїх людей та роблять свою історію. Але! Музичний ринок та шоубізнес в Україні розвиваються немов усупереч, а не завдяки. Я б сказав, що основна різниця між двома ринками – в правилах гри. А до цих правил можна віднести й законодавство, і проблему відсутності “культурного споживання музики” населенням, і багато інших факторів. Важливо і як працюють лейбли, і як контролюється питання “авторського права”, і загальний захист роботи музикантів з боку закону. Але на все треба час. Зараз музична індустрія України відбудовується, так би мовити, в прямому ефірі. І це ще й під час війни. Думаю, далі з’являться інститути музичного менеджменту. Вони і зараз є, але піднімуться на новий рівень, де вже не вчитимуться на своїх помилках, а вчитимуться не допускати їх у музичному бізнесі. Зараз треба, щоб війна закінчилася, а тоді YouTube, Spotify, Apple Music відкриють свої представництва в країні та почнеться нова історія. Я хочу в це вірити та вірю.
Ще я слухаю дуже багато українських артистів і помічаю, що є також велика кількість артистів, які задивляються на західних колег та копіюють їх. Розумію, що коли щось подобається в аранжуванні, у звучанні, хочеться цьому навчитися та зробити таку ж якість продюсування вокалу або біта, наприклад. Але треба навчитися і додати своє, зробити свій біт, відкрити свою фішку, слухач це чує завжди. Світ любить самобутніх, унікальних, нестандартних виконавців, які працюють через призму свого внутрішнього світу. Українським виконавцям треба частіше занурюватися в себе та власну культуру. Тішуся, що за останні роки це трапляється все частіше. І мені б хотілося, аби українські артисти дійсно могли бути інтегровані у світову індустрію. Зараз все є для цього.

Хочу уточнити про вашу співпрацю з російськими артистами. З ким ви продовжуєте працювати зараз?

Після 24 лютого 2022 року ми повністю припинили співпрацю з артистами, які представляють або дотичні до путінського режиму. Ми не ведемо навіть перемовин з артистами країн колишнього СНД, які не висловилися публічно щодо підтримки України у війні з рф. Наша робота в межах агенції Resilience Entertainment взагалі з початку повномасштабного вторгнення перейшла в напрямок соціокультурної, а не просто комерційної. Ми робимо все, щоб допомогти Україні в перемозі. Наша компанія співпрацює з багатьма благодійними фондами, з кожного концерту ми звітуємо, що куди пішло. Допомагаємо українським музикантам закривати збори, які вони відкривають, коли їдуть з нами в тур по США або Канаді.

Ваша “фішка” у тому, що ви відкриваєте Америці нові імена української сцени. Як прийшло розуміння, що це потрібно робити? Які фінансові ризики несе така ініціатива?

Ми не та компанія, яка раптом почала привозити українських музикантів з початком повномасштабної війни. Ми це робили задовго до 24 лютого 2022 року. Різниця, мабуть, тільки в тому, що Україна перед тим не була в центрі уваги. Раніше, коли музикант з України їхав до США, це не було так активно висвітлено в ЗМІ. Зараз всі хочуть знати, скільки та хто куди задонатив, які були збори. І це нормально, час такий, тому ми завжди з нашими артистами про все звітуємо. Ще нам одразу стало зрозуміло, що війна не має ставати чимось фоновим для місцевих. Ми прийняли рішення робити події/концерти частіше і їхати на маленькі сцени, до простіших залів, у міста, де до того не організовували виступів взагалі. Нам важливо тримати повістку постійно. Ми зараз живемо в жахливому параграфі історії, а музика допомагає бути сильнішими. alyona alyona, Jerry Heil, KOLA, Shumei, Skofka, YAKTAK та інші артисти, кого ми привозили – це наш внесок у популяризацію красивої, музичної, сучасної України. Я особисто хочу, аби весь світ знав, як багато Україна дала і ще може дати для світової культурної спадщини. І тут мова про заробітки, повірте мені, взагалі не йде.

Тобто ви дійсно філантроп? Виходячи з вашої відповіді, не всі тури навіть виходять “в плюс”?

На першому плані в нас допомога. Далеко не всі тури в плюс, але переживемо. Якщо в залі 200 або 300 глядачів, для нас це теж дуже важливо. Важливо привертати увагу до України постійно, до тих жахливих вчинків росії, важливо відкривати нові імена і знайомити глядачів з тим, як змінюється музична культура в країні. Три роки тому ми робили від 6 до 8 міст в турі, зараз у нас буває і 20 міст, як із Kalush Orchestra, або 16 зі Skofka, Dovi, Kozak Siromaha.   

У нас в країні часто зустрічаються тези в соцмережах “навіщо ті артисти в тури катаються?”, “краще б в Україні концерти дали”, “чому їм можна виїжджати, а іншим ні?”. На жаль, іноді люди не розуміють, що якісна робота культурних діячів за межами країни дуже важлива та приносить у країну прямі грошові потоки меценатів. Щодо ваших концертів від 24 лютого 2022 року. Скільки ви вже відправили допомоги в Україну? Чи її передають через артистів?

Я іноді бачу негативні коментарі в мережі щодо нерозуміння мети виїзду артистів з України на концерти за кордон. Стараюся не реагувати на них. Інколи це важко, бо буває так, що люди бачать обман там, де його апріорі немає. Про фейки та ІПСО з боку росіян взагалі промовчу. Іноді треба просто розібратись у питанні, почитати більше інформації, побачити, скільки й куди саме направляються донатів та пожертв.
Ми після кожного концерту інформуємо про зібрані суми, а артисти звітують про напрямки витрат цих грошей. Також хочу зазначити, що в Україні легко можна організувати збір на потреби армії чи на дрон на банку-рахунок без податків. В Америці це не так просто. Купа обмежень і законів. Тому треба бути дуже обачним і контролювати всі питання щодо зборів. Зараз у нас йде тур зі Skofka і артист уже зібрав понад $80 000 на РЕБ для 59-ої бригади.

Також була серія аукціонів на концертах Вєрки Сердючки в вересні того року, було зібрано $10 900 на закупівлю дронів та виконання інших запитів від ЗСУ. The Hardkiss у турі зібрали $60 000 на протезування військових. “Бумбокс” торік зібрали $120 357 на пікапи військовим. Всі наші звіти в наших соцмережах та на сайті.

Кого з нової хвилі ua-артистів ви б хотіли привезти до Сполучених Штатів?

Поки що не можу точно сказати, бо придивляємось. Дуже цікава музика у Клавдії Петрівни. Але чи вийде у неї бути цікавою на сцені – поки питання. Подивимося на результати туру SKOFKA & KOZAK SIROMAHA & DOVI. Можливо, далі розглянемо ще реперів та збірні концертні тури. Запитів маємо багато від менеджменту молодих артистів, намагаємося завжди ретельно відслуховувати всіх. Якщо артист не готовий, відповідаємо чітко: “Вам поки зарано, треба ще пів року чи рік, потім будемо говорити про тур”. З деякими вже ведемо фінальні перемовини.

Після перемоги чи чекати від вас великих концертів/турів від американських артистів в Україні?

Як і багато інших людей, ми прокидаємося та засинаємо з новинами про Україну. Ми віримо в перемогу і дуже чекаємо на мир. І коли перемога настане, моя мрія – зробити велике свято музики у Києві, Одесі, Харкові, Криму. І це не просто мрія, а мета. Навіть додам, що ми вже ведемо такі собі “легенькі” розмови про це з відомими американськими артистами. Тому Слава Україні! Разом до перемоги!

Більше про Resilience Entertainment
Плейлист “Ukrainian Beat” від Resilience Entertainment