MUZWAR. volume 4: «Третій»
MUZWAR — нова рубрика на нашому вебсайті, де розповідатиметься про військових, які сміливо захищають Україну у лавах 3-го армійського корпусу, та їхню творчість.
Єгор Бабенко «Третій», 27 років.
У 2016 році вступив до академії Державної прикордонної служби. Навчався на офіцера-прикордонника та психолога. У 2020 році розпочав службу в підрозділі охорони державного кордону, обіймав посаду заступника начальника відділення прикордонної служби по роботі з персоналом. Березень 2022-го став точкою перелому: поранення змінило траєкторію життя.
Сьогодні Єгор ветеран-прикордонник працює психологом у реабілітаційному центрі, допомагає ветеранам і їхнім родинам проходити шлях відновлення. Паралельно веде публічні сторінки в Instagram та TikTok, де говорить про життя після поранення, розвиток і силу рухатися далі.
Для нього важливо допомагати ветеранам, мотивувати власним прикладом і розвиватися професійно, творчо й особистісно.

Досвід, який не з підручників
Навчання на психолога — це теорія. Поранення — досвід.
«Взагалі історія людини — це її унікальний шлях. Але думаю, моє поранення дає більше розуміння і уявлення про те, який шлях пройшли чи проходять хлопці, які звертаються до мене як до психолога. І їм простіше відкритися мені, знаючи про мій шлях.»
Є речі, які можна вивчити. І є ті, які можна лише прожити.
Березень 2022-го
«Найскладніше було усвідомити взагалі все те, що сталося, що життя вже не буде таким, як раніше. Ну і, звісно ж, фізична реабілітація була доволі складною, особливо в плані дихання.»
Публічність як відповідальність. Єгор свідомо веде соціальні мережі.
«Хочу показати іншим ветеранам, людям з інвалідністю та загалом суспільству, що можна і варто жити попри ті поранення, які отримав. І таким чином, можливо, вдасться когось надихнути рухатися далі, коли здається, що все погано.»

Повернення — це спільний процес. Не тільки ветеранів, а й країни. Працюючи з ветеранами та їхніми родинами, він часто чує один запит.
«Від ветеранів часто чую запит на справедливість після повернення до цивільного життя. А суспільство досі не зовсім розуміє, що все більше хлопців і дівчат повертаються з пораненнями — як видимими, так і невидимими, — і що йому також треба змінюватися, щоб у першу чергу полегшити повернення ветеранів у суспільство, більше дізнаватися про екологічне спілкування з ветеранами та людьми з інвалідністю.»
До поранення творчість не була частиною його життя. А тепер стала опорою.
«Творчість доволі неочікувано увірвалася в моє життя, бо раніше я ніяк не був пов’язаний ні з театром, ні з іншими видами творчості. Але тепер вона посідає вагоме місце в житті — це і спосіб соціалізації, і можливість реалізації в новому виді діяльності, а також психологічне та фізичне розвантаження.»
Свою творчість він описує так:
«Те, що надихає.»
А війну — так:
«Найжахливіше, що може бути.»
