Музика, яка грає у фільмах Київського тижня критики
Київський тиждень критики — це міжнародний кінофестиваль, створений з метою ознайомлення українських глядачів із найкращими новими арт-фільмами, обраними професійними українськими кінокритиками. Фестиваль проходить у київському кінотеатрі «Жовтень» щоосені, починаючи з 2017 року.
«Пісні землі, що повільно горить», режисерка Ольга Журба
програма «Фокус: Україна – Данія»
Про фільм:
— Головний приз конкурсу «DOCU/УКРАЇНА», Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA, 2025
— Найкращий повнометражний фільм, Ризький міжнародний кінофестиваль, 2024
— Офіційна програма, Міжнародний фестиваль документального кіно в Амстердамі (IDFA), 2024
— Офіційна програма, Венеційський міжнародний кінофестиваль, 2024
Аудіовізуальний щоденник занурення України в прірву тотальної війни, відзнятий протягом перших двох років повномасштабного вторгнення росії. Цей фільм складається з місць, людей, рідкісних діалогів, виразних звуків і тиші, що поволі розкривають трагічну хронологію нормалізації відчуття війни в суспільстві. На тлі колективної катастрофи нове покоління українців і українок прагне уявити майбутнє.
Документальний фільм Ольги Журби «Пісні землі, що повільно горить» вражає контрастом між приголомшливою візуальною естетикою та прихованим жахом війни. Поєднуючи уривки панічних дзвінків до Служби порятунку, голоси людей у відчаї та розповіді дітей про мертвих солдатів у зруйнованих селах із майже потойбічними кадрами, режисерка створює шокуючий ефект присутності, який робить цю стрічку справжнім шедевром про нищівний вплив війни на країну й людей.
Про музику:
Саундтрек до фільму створив композитор Ярослав Татарченко (Bunht), відомий участю та продюсуванням музики в проєктах Тонка, ЩукаРиба та Марія Квітка. Композитор майже не використовує готові семпли чи бібліотеки – усі звуки створює з нуля, записуючи живі інструменти, обробляючи й трансформуючи їх до невпізнаваності. Він має досвід побудови складних систем синтезу, завдяки чому навіть вибухи й гуркіт у фільмі звучать не як записаний матеріал, а як ретельно сконструйований звуковий ряд. Спершу музика мала ґрунтуватися на хоралах і сольних співанках, натхненних Гільдегардою Бінгенською, але поступово команда відійшла від цієї ідеї, обравши більш мінімалістичний підхід.
У роботі над музикою композитор буквально «грав по кадру» – завантажував сцени у цифрову звукову станцію, підбирав теми й синтезував текстури, що ідеально збігалися з ритмом зображення. Особливу роль відіграють «морфуючі» звуки, які з приємних і спокійних поступово переходять у дисонансні, створюючи відчуття постійної тривоги. Завдяки цьому музика перестає бути просто фоном і стає ще одним героєм фільму, що «дихає» разом із кадром.
«Памфір», режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук
програма «Українська ретроспектива»
Про фільм:
— Найкращий повнометражний ігровий фільм, Найкращий сценарій, Найкращий режисер, Найкращий актор, Відкриття року, премія «Кіноколо», 2022
— Найкращі фільм, Найкраща режисерська робота, Найкраща операторська робота, Найкращий сценарій, Найкраща робота художника-постановника, Найкраща чоловіча роль, Найкраща жіноча роль другого плану, Найкращий дизайн костюмів, Найкращий грим, Найкращі візуальні ефекти, Відкриття року, премія «Золота дзиґа», 2023
— Програма «Фокус: Україна – Велика Британія», Київський тиждень критики, 2022
— Ґран-Прі «Золотий Скіфський олень», Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість», 2022
— Двотижневик режисерів, Каннський кінофестиваль, 2022
Леонід повертається з заробітків у рідне буковинське село, але його дружина й син прагнуть, щоб він більше не їхав. Коли Назар намагається зупинити батька, спаливши його документи, через випадковість спалахує пожежа. Щоб відшкодувати збитки, Леонід змушений згадати своє минуле, коли всі знали його не як сумлінного чоловіка й батька, а як Памфіра – майстра контрабанди.
Стрічка Дмитра Сухолиткого-Собчука, знята в Карпатах і представлена на Каннському кінофестивалі, стала одним із найуспішніших українських фільмів останніх років, поєднавши етнографічну поетичність із напруженою драматургією та візуальною потугою, що нагадує традиції «Тіней забутих предків».
Про музику:
Музика в «Памфірі» повністю занурює глядача у світ героїв – вона звучить для глядача рівно тоді, коли її чують герої, всередині стрічки. Тут звучать «Стожари» у виконанні композитора Павла Дворського, «Край» Миколи Мозгового у виконання Олександра Яреми, «Файно» Олексія Кухарського у виконанні гурту Stelsi, а також пісні про День Народження Теодора Кукуруза та Володимира Домшинського у виконанні гурту «Будьмо». Кожна пісня з’являється у конкретних сценах і підкреслює атмосферу кримінального світу. Це не просто саундтрек, а частина простору фільму, який працює на драматургію.
Особливу увагу режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук приділив музиці Маланки. В основі її звучання – народний мотив, який він адаптував і довірив втілити французькій композиторці Летиції Пансанель-Ґаррік. Щоб досягти ефекту документальної достовірності, для запису використали автентичні українські інструменти: дойру, трембіту, сопілку та малий барабан. Саме їхні тембри створюють ритм свята, додають енергії та відчуття живої присутності, роблячи музику невіддільною від обряду й подій, що відбуваються на екрані.
«Ти – Космос», режисер Павло Остріков
програма «Фокус: Україна – Данія»
Про фільм:
— Офіційна програма, Талліннський кінофестиваль «Темні ночі», 2024
— Спеціальна нагорода за Найкращу режисуру, Приз глядацьких симпатій, Котбуський кінофестиваль, 2024
— Офіційна програма, Каталонський Міжнародний фестиваль фантастичного кіно у Сіджасі, 2024
— Офіційна програма, Міжнародний кінофестиваль у Торонто, 2024
У фільмі Павла Острикова «Ти — космос» самотній далекобійник обертається навколо зруйнованої Землі, вважаючи себе останньою людиною, аж доки не отримує сигнал від французької астронавтки. Між ними зароджується не лише надія на зустріч, а й справжній зв’язок, що перетворює виживання на історію кохання. Це рідкісний приклад світлої, щирої любовної історії у жанрі наукової фантастики.
Про музику:
Музика у фільмі була продумана ще на етапі сценарію – більшість внутрішньокадрових пісень з’явилися у тексті ще у 2019–2020 роках. Режисер зізнається, що завжди захоплювався українським ретро й хотів показати його глядачеві. У фільмі звучать і маловідомі локальні пісні, і справжні музичні шедеври, які на момент створення були фактично забуті. Режисерові було важливо «повернути» цю музику в культурний контекст і зробити її частиною історії героя. Саме тому головний персонаж став меломаном – це дозволило вплести пісні у драматургію та створити емоційний зв’язок із глядачем. У нього з собою неймовірна колекція платівок з українською музикою 1970-1980х.
Спершу планувалося обійтися без композиторської музики, але під час постпродакшну команда познайомилася з композитором Микитою Моісеєвим. Спершу він мав створити лише невеликий амбієнт, але в підсумку написав низку треків, які настільки органічно вплелися в атмосферу фільму, що стали невід’ємною його частиною. Ця музика додає глибини й емоційності окремим сценам, створюючи гармонійний симбіоз між ретельно підібраними ретро-піснями та авторськими композиціями.
«Вулкан», режисер Роман Бондарчук
програма «Українська ретроспектива»
Про фільм:
— Офіційна програма, Міжнародний кінофестиваль у Карлових Варах, 2018
— Офіційна програма, Одеський міжнародний кінофестиваль, 2018
— Національна кінопремія «Золота дзиґа», 2020 — Найкраща чоловіча роль другого плану (Віктор Жданов), Найкраща операторська робота (Вадим Ільков), Найкращий звук (Борис Петер)
— Номінації за Найкращі повнометражний ігровий фільм і актора, Національна премія кінокритиків «Кіноколо», 2018
— Гран-прі, Єреванський міжнародний кінофестиваль «Золота абрикоса», Вірменія, 2018
— Гран-прі, Сплітський кінофестиваль, Хорватія, 2018
— Гран-прі, Міжнародний кінофестиваль у Рабаті, Марокко, 2018
— Спеціальна відзнака журі конкурсу повнометражних режисерських дебютів, Індійський міжнародний кінофестиваль у Гоа, Індія, 2018
— Національна премія кінокритиків «Кіноколо», Україна, 2018 — номінації за Найкращий повнометражний ігровий фільм («Вулкан») та Найкращого актора (Сергій Степанський)
— Та інші відзнаки та участь у міжнародних кінофестивалях
Лукас, перекладач місії ОБСЄ, вирушає на південь України в пошуках доказів російської агресії, але після поломки службової машини зникає у безкраїх степах. Тут він потрапляє в абсурдну реальність провінції, де немає зарплат, президента чи поліції, а кожен день може стати фатальним для того, хто не вписується в місцеві порядки. Спершу Роман Бондарчук замислював документальний проєкт про рідний край, але численні історії його мешканців перетворили задум на художню стрічку, в якій документальні замальовки переплітаються з магічним реалізмом та абсурдом. У результаті постала дуже особиста картина, сповнена любові до рідної землі й водночас органічно вкорінена в поетичні традиції українського кіно від Довженка.
Про музику:
Музика до фільму «Вулкан» народилася з глибокого переосмислення української музичної спадщини. У центрі звучання – давня народна пісня «Пливе човен, води повен», що століттями передавалася з покоління в покоління як символ прощання, розлуки й непростих життєвих виборів. У ній козаки вирушають на війну, залишаючи коханих, а в серцях звучить тривога й сум за нездійсненими мріями.
Саме цю пісню етно-гурт DakhaBrakha зробив основою саундтреку до стрічки. Музиканти не просто відтворили її, а створили сучасну інтерпретацію, яка відчувається так само болісно й гостро, як і теми фільму. Режисер «Вулкана» Роман Бондарчук став і режисером кліпу на пісню, поєднавши у відео голоси артистів із «машинерією» кінопроцесу – рейками, освітленням, кабелями, роботою знімальної групи. За його словами, це дозволило відчути, скільки людей, енергії та металу залучено у створення кіно, й підкреслити зв’язок музики з долями екранних героїв. Результат цієї співпраці був відзначений Національною музичною премією YUNA у категорії «Найкраща пісня до фільму».
«Сират», режисер Олівер Лаше
Міжнародна програма
Про фільм:
— Найкращі режисер і актор, Приз Міжнародної фе
дерації кінопреси (ФІПРЕССІ), Каннський кінофестиваль, 2025
— Офіційна програма, Міжнародний кінофестиваль у Торонто, 2025
Від продюсерів Педро й Аґустіно Альмодоварів.
Луїс із сином та їхнім вірним собакою мандрують марокканською пустелею в пошуках зниклої доньки. Приєднавшись до групи рейверів, що прямують на чергову вечірку в серці Сахари, вони поринають у пекельну подорож крізь нескінченні піски. Безжальна пустеля змусить їх переосмислити власне життя.
Знятий на 16-міліметрову плівку «Сират» – четвертий і найуспішніший фільм іспанського режисера Олівера Лаше, який був представлений в основному конкурсі Каннського кінофестивалю. Надихнувшись ніцшеанською фразою «Я повірив би тільки в такого бога, який вміє танцювати», Лаше створює метафізичну подорож на межі апокаліпсису – з техно-ритмами, тілесністю, переживанням втрати й пошуком чогось первісного. Стрічку іронічно називають камерною артхаусною версією «Шаленого Макса», а її рейв-естетика набуває міфологічного виміру.
Про музику:
Музика до «Сират» з’явилася ще до перших зйомок фільму. Її автор – Девід Летельє відомий як Kangding Ray, який вже понад 20 років на електронній сцені. Він створив близько 80% саундтреку на основі сценарію та довгих особистих сесій із режисером Олівером Лаше. Він прагнув «дематеріалізувати» енергію рейву, що відкриває фільм, у щось ефемерне й духовне, поступово розчиняючи клубну напругу у звукові ландшафти, які резонують із пустельними панорамами та драматичним розвитком сюжету. Летельє працював із аналоговими пристроями, щоб досягти «зернистої» текстури, яка перегукується з 16-мм плівкою, на яку знімали стрічку.
Ця робота була не лише студійною, а й живою: відкривальний рейв у фільмі знімали під справжній сет Летельє, який сам з’являється в кадрі. Багато музичних рішень народилися експериментально – наприклад, сцена на мінному полі супроводжується психоделічним арпеджіо, яке композитор колись створив і не міг знайти для нього місця. Ризиковане рішення несподівано виявилося ідеальним і задало унікальне звучання сцені. У результаті музика стала невіддільною частиною візуальної мови «Сирата», поєднавши техно-естетику з духовним і кінематографічним виміром.
