“Ми прагнемо торкнутися сердець слухачів” — інтерв’ю з унікальним гуртом Amberwhale
Amberwhale — київський гурт, що поєднує альтернативний рок та метал з експериментами в електроніці, джазових мотивах і хіп-хопових ритмах. Гурт постійно шукає нові музичні горизонти, вірячи, що саме в експериментах знаходиться шлях до досконалості. Читайте в інтерв’ю про досвід Василя та Андрія у Китаї, роздуми про музичний ринок України та їхні творчі амбіції.
Як виникла ідея створення Amberwhale?
Василь: Загалом це продовження концепції, яка виникла ще в дитинстві: створити гурт і грати музику. Це просто її логічне продовження й ітерація.
Андрій: Після певної перерви гурту Part of Universe ми вирішили зробити ребрендинг, освіжити себе й творчість. З новими силами, новим матеріалом і трохи новим звучанням.
А як відрізняється творчість Amberwhale від Part of Universe?
Андрій: Part of Universe був дуже незрілим, сирим у плані ідей, пісень, звучання, реалізації. Там були хороші напрацювання, але їхня реалізація була аматорською.
Чи вплинув ваш досвід у Китаї на формування зрілої творчості гурту й перехід від аматорського до професійного рівня?
Андрій: Однозначно вплинув і досі впливає, досі відгукується цей досвід у нашій творчості.
Василь: Мені здається, що це більше про відчуття себе як музиканта й світогляд. Це комплексна штука, яка охоплює багато аспектів — як музично-творчі, так і особистісні. Це розвиток людини, яка відкривається до нового досвіду, до нового світогляду.
Андрій: До нового бачення, нових підходів. Ми змогли трансформувати цей досвід у свою творчість і особистісний ріст.
Як у вас виникла ідея поїхати в Китай?
Андрій: Насправді ця ідея зародилася ще в 2015 році, але тоді не судилося — ми навчалися в університетах, і не склалося.
Василь: Я і в 2017 ще навчався. Але загалом ми вперше почули про це від дівчини, яка вже мала подібний досвід. Вона працювала в Китаї вокалісткою й сказала нам: «Блін, ви класні музиканти, було б цікаво поїхати з вами». Ми з нею почали репетирувати, адже вже були ознайомлені з форматом китайських гігів: має бути дівчина-вокалістка й троє музикантів — класичний сетап.
Ми готувалися разом із нею й нашим другом-барабанщиком. Потім знайшли контракт, почали серйозну підготовку, але вокалістка зрештою відмовилася, бо не склалися обставини. Ми в екстреному режимі шукали вокалістку й уже так поїхали. А потім усе закрутилося.
Чи підтримуєте ви досі спілкування з цією вокалісткою? Ви не хотіли, щоб вона залишилася в гурті?
Андрій: Підтримуємо, слідкуємо один за одним у соцмережах, інколи щось пишемо, але тісно не спілкуємось. А більше спілкуємося з вокалісткою, яка з нами власне поїхала в Китай, у нас за два роки роботи змінилося дві вокалістки.
Як ви розподіляєте ролі в гурті? Хто відповідає за написання музики, текстів, аранжування?
Василь: Грубо кажучи, то я відповідаю за тексти. Андрій — за музичну частину, але це залежить від пісні. Аранжування — здебільшого зона відповідальності Андрія. Він займається як технічною, так і творчою частиною.
Андрій: Так, воно якось натурально склалося. У Василя виходить писати хороші тексти, а в мене більше хист до аранжувань, до експериментів зі звуками тощо.
Давайте поговоримо про ваш дебютний альбом Dark Corner. Він вийшов у 2023 році, так?
Василь: Він мав вийти у 2022-му, але почалася повномасштабна війна.
Андрій: Можливо, навіть раніше.
Ви записали його ще в Китаї?
Андрій: По факту так, ми почали писати його в Китаї у 2019 році, а закінчували вже під час локдауну вдома у 2020-му. Процес тривав точно більше року. Мабуть, два роки. Ага, два роки.
А який головний меседж цього альбому?
Андрій: Це не концептуальний альбом. Тут немає однієї ідеї, тут їх багато… Безліч ідей, як мені здається, від пошуку себе, свого місця у світі, свого “я” в суспільстві.
Василь: Якісь екзистенційні речі: хто я в цьому світі, як мені краще знайти своє місце, як бути гармонійним, як відображати себе в цьому світі, як виражати себе. Також є інтимна лірика, пісні про особисті переживання. Мені здається, як у більшості творчих людей, для мене, як людини, що живе в постмодерністську епоху, писати якісь речі напряму не так цікаво, як закрутити філософську палітру. Це дозволяє кожному слухачу почути й побачити щось своє, щось, що зрезонує саме з ним чи з нею. Мені здається, що це більш ціннісно, культурно. Тому загалом цей філософський спектр питань дуже широкий.
Коли ви опинилися в цьому китайському середовищі, чи тоді у вас найбільше виникали ці питання пошуку себе? Ви ж опинилися в зовсім іншій культурі. Можливо, це наштовхнуло вас на створення альбому? Чи це просто завжди було у вас всередині?
Василь: Мені здається, що і одне, і інше. Навіть у часи Part of Universe моя лірика була про те ж саме, просто, можливо, менш витончена. Як на мене, я розвиваюся як людина, і хочеться вірити, що з часом пишу краще, а не гірше. Тому, оглядаючись на старіші роботи, я знаходжу в них не те щоб огріхи, але відчувається, що їх писала моя давніша версія. А моя сучасна версія вже пише трохи інакше.
Але так, однозначно, серед усіх країн і частин світу, куди можна людину з України закинути, щоб вона відчула максимальний контраст, Китай — дуже підходяще місце. Там у багатьох аспектах спосіб життя і навіть державне управління кардинально відрізняється. Від розміру країни до кількості населення. Можливо, єдине, що нас поєднує, — це приблизно однакові щаблі Індексі Джині, тобто великий розрив між найбагатшими й найбіднішими людьми. Але навіть у питаннях корупції — китайська корупція й наша дуже різні. Тому це дуже контрастний досвід, який дозволяє поглянути і на них, і на себе з боку, багато чого відрефлексувати завдяки цьому.
Андрій: Культурні розбіжності дуже кидаються в очі. Це культурний шок: спочатку ти його ловиш, обробляєш, а потім вже адаптуєшся, звикаєш. І, власне, на нас вплинуло також те, що ми багато слухали азійської музики, китайської музики.
Василь: І слухали, і грали.
Андрій: Так, грали теж. Китайські пісні доводилося виконувати.
Розкажіть детальніше про свою роботу в Китаї.
Василь: Ми працювали в компанії, яка займалася тим, щоб гурт мав замовлення. Це були дуже різні виступи. Найпопулярніші — корпоративні вечірки та весілля. Весілля, напевно, були найчастішими. Потім концерти, пов’язані з комерційною діяльністю, наприклад, виступи в шопінг-молах або навіть у житлових комплексах. Це було дуже популярно. Напевно, зараз уже менше, бо будівельний бум у Китаї згасає, але на той час це був великий сегмент того, що ми грали. Також були дні народження для заможних людей, які могли дозволити собі гурт із іноземцями. Навіть кілька дитячих свят грали. Загалом ринок розваг в Китаї величезний.
Андрій: Так, навіть китайська мафія якось була.
Василь: Так, ми грали на Дні народження доньки якогось мафіозі.
Як би ви описали свою музику?
Василь: Напевно, рок. Якщо почати детальніше розбирати, то список буде надто довгий. Мені здається, що це тенденція останніх 10 років — люди перестали чітко розділяти жанри, а навпаки почали їх узагальнювати. Тому я би просто сказав: рок. Або альтернативний рок, альтернативний метал. Десь трохи металкору, трохи хіп-хопу, трохи джазу. Це все нашаровується, і, як на мене, шукати точне жанрове визначення немає сенсу.
Андрій: Так, зараз усі експериментують із жанрами, усе стає мультижанровим. Але в результаті це все одно рок, просто з відгалуженнями. Є елементи джазу, металу, хіп-хопу, попу… До речі, хіп-хоп зараз дуже часто — це теж поп.
Василь: Якщо раніше люди купували платівки в магазинах і орієнтувалися на жанри, бо це давало їм уявлення про музику, то зараз усе інакше. Якби я розписав цілий список жанрів, це, швидше, заплутало б слухача, ніж допомогло йому зрозуміти, що там звучить. Тому мені здається, що зараз заглиблюватися в опис жанрів немає особливого сенсу.
А які виконавці вплинули на ваше становлення? Можливо, щось змінилося, чи вподобання залишилися тими ж?
Василь: Я би сказав, що моя музична бібліотека просто розширилася. Зрозуміло, що ми відмовилися від деяких виконавців. Я почав відмовлятися від прослуховування кацапів ще до повномасштабного вторгнення просто через непотрібність.
Андрій: Насправді, що підштовхнуло нас узяти інструменти до рук і зайнятися музикою, — це Linkin Park, Three Days Grace, Sum 41, Avenged Sevenfold. Тобто альтернативний рок, метал, metalcore. Ось такі гурти були для нас важливими. А потім із часом ми відкривали для себе іншу музику: поп-рок, Maroon 5, щось ближче до R&B — Bruno Mars. Потім — соул 80-х, джаз і так далі.
У Китаї ми багато знайомилися з джазовими музикантами, із жанром, трішки грали його, освоювали. Тому це все розширюється. Зараз я все менше слухаю важку музику, більше — легку: поп, поп-рок, той самий джаз. Але останнім часом почав повертатися до коріння, до того, з чого починав. Переслуховую ці треки вже з новим розумінням, з “новими вухами”, переосмислюю, чому вони мені подобалися. Зараз я це розумію: чому тут такий хук, як він працює, чому такий продакшн, як закладаються рефрени. А тоді я цього ще не усвідомлював.
Василь: З досвідом ти можеш розкласти музику на складові частини й зрозуміти, що саме робить цей твір величним, крутим. Мені здається, важливо згадати й японську музику, яку ми слухаємо у великих кількостях — вона дуже різноманітна. Взагалі, Японія — це другий за величиною музичний ринок у світі після США. І там є все, він повністю самодостатній. Якщо японцям заборонити слухати музику з-за кордону, вони нічого не втратять, бо створюють її на дуже високому рівні.
Андрій: Якщо зайти в японські чарти, там будуть майже самі японські виконавці.
Василь: Може, десяток-п’ятнадцять іноземних артистів, але решта — свої. І не тому, що їх спеціально просувають, а тому, що їхня музика більш ніж конкурентоспроможна у світовому масштабі. Вона і унікальна, і дуже різноманітна.
Андрій: Хотілося б, щоб український ринок формувався й наближався до того, що є в Японії. Там завжди все було дуже професійно, на високому рівні. В японській музиці немає аматорства, яке у нас ще часто трапляється. Як, утім, і скрізь у світі, окрім Азії.
А на вашу думку, які наступні кроки повинні робити музиканти, продюсери й усі дотичні люди, щоб формувати український ринок?
Василь: Мені здається, нам не вистачає освіти. Дуже багато людей слабо наслухані, у них слабкі референтні значення. Якщо їм сказати: “Приведіть референси в такому-то жанрі”, вони часто просто не знають. Через це в них немає запиту на щось краще, бо вони навіть не уявляють, що може бути краще.
Андрій: Низький поріг входу. Ти, як посередній артист, записав тік-ток-пісню, вона завірусилася. Можливо, в ній щось є, але як артист ти ще незрілий, несамодостатній, не розумієш процесів, а популярність уже маєш.
Василь: У цьому немає нічого поганого — молоді артисти можуть швидко набирати аудиторію. Але часто вони стають опініон-мейкерами, а їхні думки слабо сформовані, під ними дуже маленький досвід. Це стосується і слухачів. Через слабку обізнаність їм легше “впарити” будь-що.
Розірвався зв’язок поколінь — від українського джазу 60-х, від вусатого фанку до Івасюка, від Івасюка до музики 90-х. Це сталося не в останню чергу завдяки кацапам.
А ще багато хто не розуміє, як працює ринок. Люди не усвідомлюють, що треба ходити на концерти, купувати мерч, підписуватись на Patreon артиста, підтримувати його лайком і коментарем. Це елементарно, але навіть цього часто не роблять.
Втім, ми вже рухаємося у правильному напрямку. Значною мірою завдяки YouTube — він теж став культурним явищем. Ютубери постійно виробляють контент, у них зовсім інша регулярність. А музикант не може щотижня викладати нову пісню. Але, думаю, з часом ми до цього також прийдемо.
Ще, звісно, важливу роль відіграє платоспроможність населення. Ми не можемо порівнювати себе з Японією, де, по-перше, втричі більше людей, а по-друге, це третя економіка світу з ВВП у чотири трильйони.
І через це, наприклад, один із найпопулярніших гуртів Японії — Hige Dandism — продає своїм фанатам вафельниці, які випікають вафлі з анімешним зображенням їхнього басиста. Це можна купити на сайті чи в турі, і люди розкуповують. У них солдаути на вафельниці! А у нас музиканти не можуть продати квитки на концерт.
Навіть популярним артистам вже складно зібрати другий Палац спорту. А що вже казати про альтернативних музикантів, які не можуть вийти на self-sustainable рівень?
Андрій: Важко. Особливо альтернативним гуртам та артистам другого-третього ешелону. Вони змушені займатися ще чимось, окрім музики. Можливо, це щось дотичне до музики, але все одно — щось ще.
Василь: Особисто я ніколи не думав про гранти чи державну підтримку. Моя головна мета — достукатися до слухача. Я знаю, що він є. Я був у Палаці спорту на Bring Me The Horizon — повний зал людей. Був на 30 Seconds to Mars. Джаред, звісно, вже зашкварився, але у нормальні часи вони теж збирали аншлаги. Це альтернативний гурт, умовно — моя аудиторія.
Ці люди є, просто в мене немає до них доступу. Я не можу прийти і сказати: “Добрий день, послухайте, може вам щось сподобається”. Мені здається, що в нас дуже мало майданчиків для промоції музики.
І навіть великих конкурсів небагато. Колись була “Червона рута”, фестивалі, “Територія А”, ще якісь проєкти. А зараз у нас хіба що Нацвідбір на Євробачення залишився.
Музиканти і продюсери мають більше взаємодіяти зі слухачем, комунікувати на постійній основі через соцмережі, але найголовніше – робити найкращу музику.
Якщо говорити про ваш особистий розвиток, як ви рефлексуєте час після виходу дебютного альбому? Що змінилося, в якому напрямку ви хочете рухатися далі музично?
Василь: Мені здається, що ми маємо експериментальне зерно, яке дозволяє нам створювати різноманітну музику. Якщо порівняти Come At Me, наш останній сингл, і, наприклад, Подалі від вікна — дуже спокійну пісню, вони музично досить відмінні, але сенсова складова в них подібна.
Я ціную артистів, у яких альбом не звучить однаково від початку до кінця. І мені здається, що ми також прагнемо цього. Якщо говорити з практичної точки зору, то в новому матеріалі, який ми пишемо, є баланс між умовно “радійним” звучанням і більш філософським, складним у ліричному сенсі.
Але я не хочу, щоб це стало перепоною. Навпаки, мені здається, що саме так і треба виховувати слухача — змушувати його задуматися. Якщо ти слухаєш пісню і хочеш зрозуміти, про що вона, ти замислишся. Якщо ні, просто слухатимеш, і вона все одно якось відкладеться на підсвідомому рівні. Це моя маленька теорія виховання слухача, і я сподіваюся, що вона спрацює.
Тому ми продовжимо експериментувати. З іншого боку, зараз ми додаємо більше джазових елементів, але радше з джаз-рокової школи, ніж класичного блюзового чи чилового джазу. Водночас, мені здається, що ми залишаємося вірні собі.
Андрій: Порівняно з альбомом, де я намагався зробити дуже багато в плані продакшену, аранжувань, нашарувань і різних звуків, зараз я схиляюся до мінімалізму та простоти в звучанні.
В окремих аспектах, навпаки, можна щось ускладнити — додати цікавий перехід чи транзішн. Але дещо, навпаки, спростити, щоб не перевантажувати мікс. Мені здається, що в альбомі ми трохи перемудрили з цим.
Які у вас творчі плани на цей рік?
Василь: Як ми вже згадували, ми не заробляємо музикою, тому маємо звичайну роботу. Через це часу на музику залишається менше, ніж хотілося б. Оскільки Андрій займається продакшеном, а це досить тривалий процес, то для нас аспект часу дуже важливий.
Андрій: Це не лише питання часу, а й ресурсів, спеціального настрою і так далі. Тому так, потрібно працювати і навіть змушувати себе.
Василь: Головна наша мета на цей рік — скоротити цикл виробництва музики, оптимізувати процеси. У 2022 році ми випустили дві пісні, бо відчули внутрішній запит. В одній з пісень ми хотіли поділитися переживаннями, а в іншій — підбадьорити військових. Потім у мене з’явилася певна екзистенційна порожнеча, яку з часом вдалося подолати. Я зрозумів, що не варто чекати на кращий час — він може і не настати. Все, що є, це тут і зараз. Тому ми вирішили випустити альбом, бо, якщо він лежатиме ще довго, коли закінчиться війна, то може так і не вийти.
Ось вже 2025 рік, а завершення війни, на жаль, поки що не видно. Тому ми випустили альбом і продовжуємо працювати. У нас вже є новий матеріал, два проєкти в роботі, дві нові пісні на стадії виробництва. Після інтерв’ю ми знову будемо працювати над однією з них. До того ж, на одну пісню хочемо запросити ще когось для фіта, бо концептуально це буде доречно.
Андрій: Так, хочемо записати і випустити кілька пісень, а також ЕР цього року. В нього увійдуть пісні, які ми вже випустили, і кілька нових.
Кого з артистів ви б хотіли покликати?
Василь: Є велика різниця між тим, кого ми хочемо покликати, і тим, кого реально можна запросити. По-перше, це пісня, яка є діалогом між хлопцем і дівчиною, ліричними героями. Тому тут потрібна вокалістка. І, наприклад, в ідеальному варіанті ми хотіли б запросити корейську співачку Yerin Baek, але це, мабуть, нереалістично. Я не думаю, що нам вдасться запросити топового корейського альтернативного виконавця. Хотілося б покликати вокалістку гурту Friday Night Plants з Японії або колишню вокалістку гурту Girlfriend, також японського.
Андрій: Уже є готовий англомовний куплет і приспів, тобто пісня буде двомовною — українською та англійською.
Василь: Оскільки куплет англійський, то я думаю в сторону іноземних вокалісток. Але, знову ж, чи вдасться нам їх залучити — це ще відкрите питання, бо хочеться спочатку зробити пісню, а потім звертатися до цих людей. Якщо не вдасться, то в Україні є багато крутих вокалісток, яких можна запросити. І це буде для нас велика честь, якщо хтось із них погодиться взяти участь у пісні. Це відкритий момент, але я впевнений, що кого б ми не покликали, це буде круто, бо, якщо ми вже на це наважимося, це означає, що ця людина більш ніж гідна бути частиною цього проєкту.
Наостанок хотілося б побажати всім слухачам побільше гарної музики в плей-листах, чартах. Підтримуйте улюблених виконавців, діліться знахідками з ближніми і донатьте на потреби Сил Оборони.
Спілкувався: Товтин Михайло
