«Наша цінність – це глибока популяризація української традиційної культури» — Ярина Сізик про проєкт «ЩукаРиба», етику спадщини та Євробачення
«ЩукаРиба» — це проєкт, що з 2018 року популяризує українську традиційну культуру, музику та спадщину. Колектив, більшість учасників якого є професійними фольклористами та етнологами, концентрується на відтворенні традиційної музики. Учасниця гурту Ярина Сізик розповіла про залучення молодої аудиторії, співпрацю з композитором Ярославом Татарченком, яка відкрила новий напрям роботи, а також про те, чому «ЩукаРиба» наважилася взяти участь у Нацвідборі на Євробачення.
Нагадаємо, що 21 грудня в київському Concert Hall відбудеться святковий захід “Різдво з ЩукаРиба & FUSION JAMS”. Програма представить унікальний український фольклор у сучасному джазовому та електронному аранжуванні від продюсера Ярослава Татарченка. Гості почують як традиційні колядки, так і нові пісні з альбому «Розкіш-воля», що поєднують лірику з козацьким епосом. Окрім музичних виступів, на подію залучено живий супровід духових інструментів та ударних для створення особливої святкової атмосфери. Важливою частиною вечора стане благодійний аукціон, усі кошти з якого будуть спрямовані на потреби ЗСУ.
Квитки за посиланням! А для читачів МУЗВАР ексклюзивний промокод зі знижкою 20% — FusionLovesMuzvar.
Розкажіть історію створення гурту
Гурт почав своє існування у 2018 році. Зараз форсується багато інформації, що він був створений на базі Музею Івана Гончара. Частково це правда, оскільки ми утворилися не від самого музею. Це була молодь, яка навчалася у профільних закладах, де вивчають фольклор, де вивчають народну культуру. Ми почали збиратися, оскільки у той час не було альтернативи якихось молодих гуртів. Була плеяда гуртів, які ще утворилися у 2000-х або наприкінці 90-х – це наші старші колеги. Не було такої альтернативи у молодіжному гурті, тому що існує багато стереотипів про те, що народною культурою займаються виключно старші люди, і цей усталений стереотип існує досі.
Ми почали збиратися, оскільки Музей Івана Гончара завжди був місцем, де можна було знайти відгук молодих людей. Завжди там радо приймали, і частина колективу займалася у фольклорних гуртках при Музеї Івана Гончара – це гурти «Орелі», «Дай Боже». Нас там радо почали приймати у своїх стінах. Ми почали на ентузіазмі зустрічатися, нас було багато. Ми просто вивчали пісні, зустрічалися, проводили дозвілля і час. У процесі ми вирішили вже якось свою діяльність узаконити і вирішили, що це має бути гурт, тому що у нас є на це ресурс, сили, і ми можемо спробувати. У нас не було якоїсь далекоглядної перспективи, що це має бути.
Ми стикалися з проблемами впродовж нашого існування, але в процесі зрозуміли, що у нас класні виклики, з якими ми можемо справлятися. Найбільший виклик – це залучення молодої аудиторії і показувати те, що народною культурою можуть займатися сучасні, прогресивні люди, у яких є багато різних інтересів. Це не замикається на тому, що це виключно дорослі люди, бабусі, дідусі, і ми з ними час проводимо. Хоча частково ми з ними час дуже плідно проводимо. Таким чином, ми з 2018 року почали активно існувати, створювати різні проєкти. Далі пішла вже ситуативна стратегія, як залучати молоду аудиторію. Ми говоримо про гурт, який, в першу чергу, концентрується на тому, щоб відтворювати традиційну музику – інструментальну і вокальну – без будь-яких аранжувань, доповнень і так далі.
Які цінності є основою вашої творчості сьогодні?
Ми навіть себе більше називаємо не гуртом, а проєктом, який популяризує українську традиційну культуру, музику, спадщину. Основна наша цінність – це, напевно, те, що кожен із нас є фахівцем у цій галузі. Декілька учасників на аматорській основі займаються, але переважна кількість – це професійні фольклористи, етнологи, які все своє життя займаються народною культурою. Наша цінність – це базуватися на цих знаннях. Ми часто співпрацюємо з нашими колегами, долучаємося до їхньої фахової думки про те, як із цією спадщиною можна етично працювати. Насправді, таких глибоких уявлень у більшості артистів немає. Культурна спадщина – це те, що належить народу, але глибоко в нашій спільноті є свої певні етичні правила.
Наприклад, як співпрацювати з тими бабусями, яких ви записуєте. У всіх уявленні не було такого правила, що їм потрібно за це платити. А їм потрібно за це платити. Або, якщо є якісь фонограми, які ми використовуємо, записані ще нашими колегами у 90-х, 2000-х, ми теж намагаємося їм компенсувати цю роботу. Тобто, це не просто матеріал, який належить усім нам. Ні, щоб цей матеріал взагалі існував, була пророблена дуже велика робота.
Тому, якщо говорити про цінності, ми орієнтуємося на якусь, в першу чергу, етичну роботу з культурною спадщиною і музикою. Для нас це суперважливо. Основними цінностями є глибока популяризація української традиційної культури у широкі маси, оскільки ми вважаємо, що ми є такою якісною альтернативою і ми можемо дійсно змінювати уявлення про українську культуру. І не те, щоб змінювати, а доповнювати, напевно, те, що ми вже знаємо про неї, але ще й з іншого ракурсу, з іншого боку показати, що це не тільки сопілка, це не тільки трембіта, це не тільки вишиванка, а це дуже-дуже великий світоглядний комплекс, який нам потрібно буде ще, і нам у тому числі, бо ми ще не до кінця його осягнули.
Можливо, на це ми витратимо все своє життя, але ми у процесі. І ми хочемо, щоб ті, хто до нас долучається, також поверталися до себе, заглиблювалися. Цінності – це викликати рефлексію, повертатися до себе. Це не означає, що треба слухати наші альбоми, приходити на наші концерти, тому що у нас дуже великий комплекс освітньої роботи. Це і вечірки, це і лекції, це і просвітницька діяльність для дітей. Щоб для тих, хто долучається якимось чином до нас, ми були такими медіаторами, які зможуть якось надихнути і мотивувати людей більше інтегрувати традиційну культуру у своє життя.
З якими труднощами стикається гурт, що працює з традиційною культурою в сучасному музичному середовищі?
Скажімо так, цей жанр завжди був поза сферою музики. Існує шоу-бізнес, а існує спільнота, яка займається теж музикою, по суті, але вона не долучена до шоу-бізнесу, хоча це такі самі рівноцінні гурти, як і інші. Немає якоїсь такої професійної артистичної діяльності. І це одразу унеможливлює її конкурентність. І от для нас створити продукт, який буде конкурентним, це було великим викликом. Труднощі – це стереотипи щодо того, що українська культура – це вишиванка, коровай.
І досі багато навіть наших колег якимось чином ці стереотипи використовують у своїй діяльності. Воно, звісно, працює, але наша історія інша. Це не робить нікого ні кращим, ні гіршим. Просто ми вже не можемо інакше існувати, оскільки у нас дуже сильний бекграунд в освіті, у нашій спільноті, яка формує. Ми можемо вже ствердно говорити про те, що ми у шорт-листі, значить ми достойні, і значить ми створюємо такий продукт, який дійсно може представляти Україну навіть на Євробаченні. Це було великим шляхом і викликом. І залучення аудиторії, робота з публікою, усвідомлення себе як артиста – це все, що ми проходили протягом усіх цих років, це вже практично вісім років.
Ми це напрацьовували, розуміння того, як ми можемо застосувати цей жанр, адаптувати його до сучасних потреб і викликів. І насправді ці виклики є і досі. Тому я не скажу, що все легко відбувається. Ми моніторимо якісь коментарі навіть під Євробаченням, і досі люди дуже агресивно і меншовартісно відкликаються про те, що українська традиційна пісня – це під 100 грам горілки. А ми взагалі не про це, ми захоплюємося якимось закордонним мистецтвом, закордонними артистами, не усвідомлюючи, яка глибина у нашій культурі. Це не виникло просто так, це історія тисячі років, яка формувала нас як націю.
Тому нам хочеться ще більше про неї розказувати, ще більше ділитися тим, що ми знаємо. Ні в якому випадку не нав’язувати і не розказувати про те, що хтось кращий, хтось гірший. Ні, просто є ще ось така сторона роботи з цією культурною спадщиною. І ми дійсно щиро вражені, що за стільки років у нас склалася класна, тепла аудиторія. Крім того, що є якісь негативні коментарі, ми бачимо статистику, що є дуже позитивні згадування про нас. Навіть якщо на нас не підписані, чули про нас, бачили десь на вулицях, де ми колядували чи наші вечорниці проводили.
Хтось долучався на куражі – це тисячі людей, які проходили через наші івенти. Ми розуміємо, що їх багато, хто хоч якось чув. І вже бачив, що ми навіть намагаємося на наші виступи якось стилізувати своє вбрання, тобто не виходити виключно: «от ми такі, найкращі українці». Ні, ми намагаємося: ми сучасні люди, ми так само користуємося благами цивілізації. Просто це така тема, якою ми зараз займаємося, і нам дуже приємно, що ми можемо нею ділитися.
Як ви почали співпрацювати з Ярославом Татарченком?
У 2022 році ми познайомилися на проєкті «Колядки на Кудрявці» з музичним продюсером, композитором Ярославом Татарченком, який є співзасновником гурту «Тонка» і зараз працює у багатьох різних проєктах. Ми вирішили спробувати. Такий початок нашої історії, з якою ми, в тому числі, йдемо на Євробачення. Композитором нашої композиції є Ярослав. З 2022 року ми почали розвивати цю гілку проєкту і зараз плідно над ним працюємо.
Що Ярослав змінив у звучанні гурту?
Це абсолютно новий напрям і новий виклик для нас як для вокалістів, оскільки ми не поєднували традиційну музику з, в принципі, музикою, мелодіями, композиціями. Для нас було суперважливо, щоб це була та людина, яка глибоко усвідомлює, чим ми займаємося, і може етично, естетично, глибоко додавати мелодії у ці композиції, тому що ми переважно переосмислюємо народну музику, яка є бездоганною в нашій уяві. З цією музикою мало хто знайомий, оскільки народна музика теж у процесі свого існування частково примітивізується, оскільки важко говорити про її конкуренцію у загальному масштабі.
Попкультура прагне чогось швидкого, швидкого продукту. Вона не конкурентна в тому плані, що це музика, над якою треба подумати, заглибитися, усвідомити, наскільки круто творив наш народ. Ми знаємо про багатоголосся корсиканське, грузинське, а про українське багатоголосся ми знаємо мало. Я скажу, що він не те, щоб змінив, він дуже круто її доповнив, цю музику. А в нас його поява змінила те, що гурт має абсолютно новий напрям у своїй роботі. Ми за це щиро вболіваємо. Це дуже складна робота, оскільки ми не прагнемо конкуренції, популярності. Ми хочемо створювати альтернативу, яка буде дуже класною, естетичною тим продуктам, які вже є, не знецінюючи їх, тому що це такий довготривалий процес, оскільки ми тільки почали повертатися до своєї ідентичності. Ми у процесі пошуку, постійної дискусії, як від нас, людей, які фахово займаються цією темою, можна це зробити влучно, доречно, етично і сучасно.
Як відбувається робота над тим, щоб поєднати автентичний фольклор із джазовими та електронними звучаннями?
Все почалося з того, що ці поєднання народилися від самої ідеї проєкту. Насправді до мене прийшли наші колеги з «МГД» і запросили мене супервайзером проєкту, де я мала навчити не гурт «ЩукаРиба», а індивідуально запросили, де я мала навчити наших артистів співати українські колядки. Я кажу: «Це не буде працювати, оскільки нам доведеться змінювати ідентичність артиста, змінювати його якусь натуральність, і зараз нав’язувати йому жанр, який йому не притаманний. Не хочеться, щоб вони в цьому жанрі виглядали неорганічно». Тому ми запропонували поєднати гурт «ЩукаРиба», який якраз відповідальний за народну складову, з індивідуальністю артиста, якому буде класно проявити, що він разом з нами у цій співтворчості створює цей матеріал.
Це були трошки іншого спрямування, я скажу, що там були більш поп-спрямованості такі пісні. Далі ми пішли у роботу: дійсно, долучили інструменталістів. Ярослав більш глибоко попрацював, тому що нам самим цікавіше у такому напрямі працювати. Знову ж таки, це не знецінює ні одне, ні інше. Просто здалося, що нам цей виклик буде цікавішим. Ми зазвичай Ярославу наспівуємо якісь пісні, які нам подобаються. Він іде з цими записами, закривається у себе в студії і приносить нам вже аранжування. І ми у процесі пробуємо їх поєднати, допрацювати, додати інструментал. З нами працюють саксофоніст і трубач, барабани живі з нами працюють. Нам у таку живу інструментальну історію цікавіше йти і робити якісь нові речі. Нам важливо ще що сказати.
Для нас, наприклад, «ДахаБраха» досі є якимось таким. Це люди, з якими ми теж практично з нашої юності, дехто з дитинства знайомі, спостерігали. Тобто для нас цей гурт завжди був у нашому плейлисті. І ми не створюємо щось схоже, щось конкурентне. Ми хочемо робити щось своє, і просто нести цю ідею, наш запал. І дуже класно, якщо в процесі ще й знайдуться якісь слухачі, глядачі цього проєкту, ми будемо суперщасливі. Тому так ми працюємо.
Чи можете назвати конкретний трек із вашої концертної програми, який показує це поєднання найкраще?
Це на мою думку, оскільки я сьогодні одна представляю колектив. Мені дуже подобається з останнього альбому колядка «Зажурилася крута гора». І дуже відгукується у наших слухачів пісня «Корабель». Дійсно, дуже така потужна композиція, драматична, про нашу непросту долю, як ми це переживаємо. І там у таких теж метафоричних образах про долю, власне, моряка, розказуються ці переживання. Взагалі, дуже важко конкурувати з народною культурою. Бо вона настільки бездоганна для нас, що нам вже, торкаючись до неї, дуже завжди страшно. І тому ми стараємось дуже трепетно. Іноді нам не все подобається, звісно. Але ми дуже за це переживаємо завжди. У процесі ми зараз переживаємо, якщо віддалитися від теми, що буде на Євробаченні, тому що це буде повністю авторська композиція. Тому я рекомендую «Зажурилася крута гора», «Корабель», щоб відчути весь драматизм, всю красу народної культури і сучасної музики.
Чому ви вирішили взяти участь у Нацвідборі Євробачення?
Одного дня я прокинулася і така: «Так, мені здається, що вже час». Ну, так як ми дійсно вписуємося у якісь авантюри і часто експериментуємо з виходом на нові аудиторії, це, в тому числі, про колаборацію з FUSION. Де б ще ми могли залучити цю аудиторію? Я думаю, ну, потенціал у нас точно є. У нас класний композитор. У нас дуже потужна історія кожного учасника. Крім того, мені здається, зараз конкурс – це не тільки про пісню, а це про комплекс, який вміщає артист: це його історія, бекграунд, цінності, музика, звісно.
Я пишу Ярославу: «Давай спробуємо». Він починає такий: «Окей, давай спробуємо. Давай писати композицію». Дуже довго ми не могли знайти точки дотику, як нам новий твір абсолютно створити. Потім у процесі ми це вже зрозуміли. Далі у нас якась була лінія деморалі: «О, ні, це все погано. Яке це Євробачення? Все, лягаємо спать, до побачення». А потім у якийсь момент ми на словах дуже сильно застрягли, тому що у мене був досвід написання слів, але це ж потрібно у робочому режимі. Це потрібно якесь натхнення.
Я кажу: «Так, оскільки у нас буде велика увага до тексту в тому числі, я одразу можу зняти це питання, звернувшись до професійної поетеси». І вже теж форсується, для нас писала текст Дарія Лісіч, поетеса. І коли будуть чути це ім’я, а це наша класна теж колега, знайома, це питання автоматично зніматиметься. Вона вирішила це. Ми якось зібралися на студії вже з цими куплетами. Також ми разом потім допрацьовували слова у приспіві, хуки допрацьовували, але основу вона заклала. Я думаю, що якби не вона, цього поштовху б не відбулося. Вона була такою важливою ланкою, скажімо так. І це дуже класно. Тому, коли це все склалося, і на нас вже Джамала записувала відеозвернення, кого вона хоче побачити. Ми побачили себе у списках. Ми зрозуміли, що все, давайте спробуємо.
Хоча вже продюсери знали, що у нас є намір подаватися, але я думаю, що вони усвідомлювали, що не всі, от як ми, наважуються це зробити. І нас трошки вже намагалися піддавити тим, що: «Давайте, у вас це вийде, спробуйте, спробуйте. Подайтеся, там подивитеся». От ми подалися. На думку комісії «Суспільного», на думку всіх, композиція здалася конкурентною. Звісно, для нас, як для гурту, це взагалі повний стрибок зі своїх зручних штанів і вишиванок, оскільки нам ще попереду велика робота пропрацювання себе як артистів і так далі.
Тому отак от це відбулося, що ми дуже довго наважувалися. Рішення про те, що це класний час, воно одразу якось виникло, а вже у процесі було складно наважитись: і коли композицію робили, і коли заявку подавали, і коли збиралися, і коли сумніви постійно виникали: «а навіщо нам це потрібно?», «ми там вже знали у кулуарах, хто має йти», «ого, а той має йти», «і у жанрі буде багато представників», «як нам виділятися?» і так далі. Ну, ці страхи зупиняли, звісно. Але якось так все склалося, і зараз вже точно діватися нікуди. Ми прям дуже потужно зараз працюємо.
Які сумніви вам висловлювали щодо «неформатності» вашого звучання у контексті Євробачення?
Мені дуже не подобаються ці порівняння «формат-неформат», тому що у сучасному світі я розумію, що це означення якоїсь такої альтернативної музики. Але з огляду на те, як розквітає українська музична індустрія зараз, мені здається, будь-який артист може знайти свою аудиторію і слухача. І мені здається, що конкурс Євробачення, в принципі, завжди був про різноманітність. Мені дуже подобається, що команда глибоко пропрацьовує, щоб були артисти, представники різних жанрів, щоб ми відрізнялися, щоб вони репрезентували хоча б трошки музичну сцену України, що вона не тільки з суперпопулярної артистки Jerry Heil. Ось є ще такі артисти, ось є ще такі артисти.
Артисти, які приїжджають, живуть за кордоном, і приїжджають зараз, витрачають ресурси. Теж там були коментарі теж якісь негативні, що ось там є представники, які живуть за кордоном, українці, а приїжджають брати участь у конкурсі. Але це теж ресурс і велика робота на міжнародну аудиторію, щоб популяризувати українську культуру, а тим самим акумулювати нам допомогу. Тому взагалі це насправді суперкласно, що і такі представники є, що ми є. Що всі там: «от неформати, що вони покажуть?» А ми подивимося, що це буде.
Мені здається, що глобально українцям потрібно звертати увагу на те, що така кількість негативу і якогось розбрату, тому що це не розбрат, це навпаки те, що ми можемо святкувати українську музику і культуру. Ми можемо ще раз про себе згадати на міжнародній арені. Це завжди дуже потрібна культурна дипломатія. І вона має працювати. Тому це дуже класно. Всі суперрізні. Те, що ми неформат, ми подивимося з огляду на реакцію взагалі нашої пісні. І, можливо, ми не можемо спрогнозувати, як це буде. Тому що зараз, насправді, український ринок абсолютно не прогнозований. Від дуже нішевих артистів, які роблять популярні треки. Теж така історія може бути. І це суперкласно. Це про шлях української музичної індустрії. Мені здається, він ось таким і має бути.
Що для вас означає те, що ваша пісня пройшла у шортліст відбору?
Це велике досягнення, оскільки до нас дуже великі очікування. Моніторю коментарі: всім дуже цікаво, велика увага. Нас там четвертими точно раз у раз згадують. І ми вже вважаємо, що це є досягнення, що наша пісня конкурентна. Так, були сумніви, так, і є сумніви, але ми не люди, які зараз там стали у позу і кажемо, що тільки так, ніяк інакше. Ми дуже гнучкі у тому плані, щоб залишатися собою, але розуміти глибоко, для чого нам це і що таке конкурс Євробачення. Тож це все комплексна робота. І ми дуже, насправді, щиро, незважаючи на те, що супервелике навантаження, ми щасливі, що зараз цей виклик є, і ми можемо на себе ще й інакше подивитися, і самим собі кинути цей виклик, тому що ми не можемо схибити.
Ми реально класно хочемо виступити. Ми хочемо, щоб окей, музика формат-неформат, але подивилися на нас, відчули якусь радість, емоцію. Подивилися, який ми класний номер зробили. Подивилися, що ми говоримо. Нам це все важливо: наша думка, наше слово. Тому це велике досягнення, велике досягнення взагалі для гурту, який займається все своє життя народною культурою, існує у маленькій ніші. І тепер це можливість поборотися за право представляти Україну на такому важливому конкурсі.
Ви презентували нову програму “Різдво з ЩукаРиба & FUSION JAMS” у Львові, і скоро виступ відбудеться в Києві. Чим ваша зимова програма відрізняється від попередніх, що нового почує глядач цього разу?
Ну, в першу чергу, ми подумали: ми створюємо насправді щось вічне. Артистам потрібно створювати новий продукт, тому що від них очікують. А ми працюємо вже з вічним. Тому тисячі нових колядок, їх і немає сенсу створювати кожного року, тому що ця творчість осмислена століттями, роками. І ці пісні, які ми співаємо, вони про вічне. Тому буде про вічне, про наші колядки, щедрівки, але ми вперше будемо презентувати наш альбом «Розкіш Воля», пісні з цього альбому. І це теж велика відповідальність. Тому у нас немає, якщо чесно, на меті чимось дивувати новим.
Традиція – це насправді спадкоємність. Це передача якихось знань, які вже закріпилися у минулому, які ми можемо пронести у майбутнє. І тому нам така історія подобається. Ми не дивуємо, ми говоримо про щось вічне. Ми якусь традицію започатковуємо, що от люди третій рік поспіль з FUSION JAMS збираються, наша аудиторія. Ми даємо реально ось нашим складом один концерт у рік. І для нас це насправді така класна історія. Бо ми взагалі не існуємо форматами концертів, турів і так далі. У нас взагалі інший шлях. Нам це дуже подобається.
Тому для нас принципово важливо про оце єднання з аудиторією, про традицію, яка вже створюється. І ми хочемо продовжувати цю традицію, щоб і наступного року зібралися, і наступного року зібралися. І співали ці колядки. І колядки співали не тільки з нами, а потім ці колядки почули, і йшли колядувати, щедрувати. Продовжувати ці традиції, оскільки, якщо ми не практикуватимемо нашу традицію, вона не буде існувати. Тому для нас є якісь вищі матерії, ніж просто дивування глядача постійним створенням швидкоплинного контенту. Ми хочемо щось залишати таке вічне, що відгукується і що буде продовжувати наші традиції.
Є пісні, які ви спеціально “повернули з архівів” саме для цих концертів. Яка з них стала для вас відкриттям?
Це всі пісні, які ми співаємо. Для всіх відкриттям у нас в альбомі є «Розкіш Воля», є пісня «Ще не вмерла Україна», яка записана у 90-х роках на території Кубані, оскільки там оселилося у зв’язку з історією дуже багато етнічних українців. І поселення українців дуже довгий час існувало. Зараз, незважаючи на дуже жорстку асиміляцію і російські впливи, там є етнічні українці, які знають українську мову, знають українські пісні. І навіть колектив, який співає ці пісні, у 90-х роках записали пісню «Ще не вмерла». Зараз це є таким гімном, який ми співаємо акапельно, але ми зробили його інструментальну версію. І вона дійсно вражає, вона дійсно показує про те, що тяглість української традиції – вона ось така. Вона репрезентується у різних регіонах, навіть найнеочікуваніших. І нам дуже завжди хвилююче її виконувати.
Вона схожа на гімн, який є офіційним гімном України, але за мелодією відрізняється. Ну, слова Павла Чубинського вони існували ще дуже давно. Потім вже їх взяли за основу нашого гімну України, але оці слова у народній творчості вони теж знаходили відгук, і люди робили власні версії. Вони от таким чином існували. Ми раді, що можемо використовувати цей матеріал і робити такі важливі речі.
Чи плануєте ви адаптувати програму під Київ і Львів окремо чи хочете зберегти єдину історію вечора?
Це буде єдина атмосфера. Єдина складність, що у нас дуже багато друзів у Львові. Ми приїжджаємо вперше, оскільки там у самому Львові дуже багато артистів. Ну, це зрозуміло, там традиція вкорінена глибше на Заході України. І це велика відповідальність, тому що дуже багато колег прийде, прийде багато тих, хто працює у цьому жанрі. Я думаю, що якби ви поспілкувалися з людьми з нашої сфери, то кожен би дуже тепло про нас відгукувався. Вони знають, які ми, як ми з усіма намагаємося тепло комунікувати, допомагати, якщо щось треба. Тому, сподіваюся, що ми їх теж чимось вразимо, здивуємо. І це буде класно. Ми просто вперше там, і для нас хвилююче, що ми їдемо саме туди з нашим різдвяним концертом у Львів. Сподіваюся, це буде класно.
Що б ви хотіли сказати нашим читачам, які ще не були на ваших живих виступах, але, можливо, планують уперше прийти саме цього разу?
Мені хочеться побажати усім, щоб ми кожного дня святкували українську культуру, щоб ми шанували минуле, але глибоко усвідомлювали себе сучасними людьми. І не намагалися повернутися у минуле, а намагалися наше коріння, яке сформувало нашу націю, це наша культура і традиції, якимось чином плекати у собі. І ось така класна можливість – це теж прийти до нас на концерт, щоб святкувати цю українську традицію, плекати ці традиції у собі. Можливо, відкривати щось нове. Тому хочеться побажати на наших концертах, на будь-яких інших наших подіях, щоб просто люди без якихось упереджень, сумнівів приходили. І ми співтворили цю традицію разом.
Тому що ми глибоко переконані, що ми не артисти, ми робимо якесь співтворення. Співтворення цієї традиції, оскільки ми намагаємося мотивувати людей нести щось поза нашими концертами до себе додому, до своїх бабусь, дідусів, родин. Це неймовірна атмосфера єднання, яка дуже-дуже потрібна у часи, коли Україна дуже гірку сторінку історії переживає.
Чи плануєте продовжувати експерименти з джазовими та електронними аранжуваннями, чи хочете повернутися до більш «чистої» автентики?
У нас декілька ланок проєкту діє, і це просто окрема гілка. От зараз, напередодні зимових свят, я не знаю, ну, є знайомі у сфері, з артистів, у нас навіть буває більше корпоративів. Ну, у нас у минулому році було приблизно 20 концертів, де ми, власне, де ми граємо інструментальну музику, співаємо акапельно наші колядки, щедрівки. Тому навіть цей жанр він зараз дуже популярний і затребуваний. Але зараз, перед Євробаченням, практично півтора місяці, вони спрямовані на цей проєкт, тому що ми дійсно хочемо дуже класно, гідно виступити і виправдати всі очікування. Тому зараз ми працюємо: колядуємо – це зрозуміло, колядуємо. Ледь вириваємо час, але перекроїли всі наші графіки, відповідально ставимося до підготовки. Ми не зупиняємося і працюємо на всіх напрямках.
Звісно, успіх нашого виступу від успіху нашого виступу залежатиме доля. Ми будемо цим займатися, але ми не знаємо, чи може це для нас відіграти якусь роль для нас. Тому що ми бачимо історію теж з «Ziferblat». Теж достатньо нішева музика, але як її доля повернулася, і суперкласно. До речі, Валя і Даня, я буду на всіх інтерв’ю це говорити. Валя і Даня – це мої однокласники. З ними теж я спілкувалася, вони мені класні поради давали.
Є артисти або колективи, з якими вам хочеться зробити наступну колаборацію?
Думаю, так. І, можливо, це навіть популярні артисти. Але хочеться, щоб артисти нам теж довірилися, і ми у якомусь такому більш нашому жанрі попрацювали. Оскільки ми з багатьма артистами вже працювали. Я 5 років працювала бек-вокалісткою у гурті «KAZKA». Зараз один з учасників, Денис Іванів, він працює з Jerry Heil. Ми працювали з Аліною Паш. Ми знаємо всіх артистів, з якими от «Колядки на Кудрявці» робили. Можливо, ми щось зробимо. Дуже мені хочеться щось зробити з Мариною Круть, тому що ми дуже по цінностям співпадаємо. Ми вже говорили про це і навіть щось пробували. Я сподіваюся, що в майбутньому ми таки щось зробимо, бо я дуже поважаю Марину, її ставлення, її шлях творчий, музичний. І мені здається, що у нас щось класне може вийти. Так само, можливо, наші теплі родинні зв’язки з Валею і з Данею у майбутньому можуть повпливати на те, що ми щось зробимо.
Оскільки ми теж працювали з Валею і Данією над їхнім таким першим популярним релізом, це пісня «Земля». Там були колишні учасниці «ЩукиРиби», теж дівчата, які бек-вокалістками «KAZKA» зараз. І я співала. Ми працювали над цим треком. І вони вже знають, як ми працюємо. Було б класно з ними щось зробити. У них зараз потужні графіки, але я думаю, що з часом ми щось придумаємо. Для мене, якщо так виокремити, щоб не наговорила багато, це Марина Круть, це Ziferblat. І це навіть, можливо, і Jerry Heil. Ми теж дуже тепло спілкуємося, і мені здається, що у нас щось може класне вийти, оскільки Яна активно інтегрує культурну спадщину у свій проєкт. І мені здається, що це буде класна співпраця.
Яким ви бачите розвиток проєкту «ЩукаРиба» у 2026 році?
Я думаю, що у нас побільшає точно концертів з нашим інструментальним складом, оскільки дуже широка аудиторія познайомиться після Євробачення з нашою творчістю. Уже є запити на концерти за кордоном, але ми з цим не поспішаємо. Чесно скажу, у нас своя стратегія. Ми нативно рухаємося. У нас немає планів, що ми станемо артистами з турами «ДахаБраха» за кордоном. У нас своя абсолютно якась історія, де ми окремо реалізуємося як кожен індивідуально у гурті, роблячи якусь важливу справу для культурної спадщини. Так і разом зустрічаючись. Я думаю, що побільшає концертів.
Нам би хотілося робити культурні проєкти великі. Великі співпраці з інституціями. Це виставки, це якісь музичні інсталяції. Ми теж будемо працювати у цьому напрямку. Ми дуже хочемо робити багато з дітьми. І ми зараз теж працюємо у цьому напрямку. Декілька проєктів з фондом «Голоси дітей» робили. Взагалі, це все спрямоване на якусь просвітницьку більше діяльність і з якоюсь не такою глобальною вигодою стати популярним артистом, а скоріше принести користь українській культурі.
