Один-нуль на користь кота і самотності: Прем’єра пісні ULYA

«Жадібно губи кусали» – це коротке музичне кіно, де пристрасть ще є, але сенсу вже немає. Ця історія про емоційне вигорання у стосунках, яке криється за модним одягом та байдужістю.

«Ми ховаємо тіла в оверсайз, а серця – в нездатність розмовляти і будувати близькі стосунки» – відверто говорить Уля.

Музичне полотно, що починається, як інтимний шепіт і переростає в емоційний шторм, ілюструє шлях людини, яка нарешті наважилася сказати: «Я більше не граю в цю гру». Музика треку проводить слухача через всі стадії: від заперечення до прийняття реальності.

Ілюзія близькості: «жадібно губи кусали» на початку пісні контрастує з «чогось нам було замало». Це трагедія фізичної присутності при повній емоційній відсутності. Це про внутрішній голод, що виникає від нестабільності почуттів. Коли тебе то обирають, то відштовхують.

«Для мене ця пісня – саундтрек моєї зрілості. Вийти звідти, де мені боляче, не зважаючи на почуття» – коментує Уля.

Героїня пісні переживає трансформацію: від спроби заслужити кохання до простого, дитячого бажання – «завести кота», аби більше ніколи не морочити собі голову складними стосунками.

«Пристрасть не виправдовує токсичність, а “метелики в животі” часто виявляються симптомом тривожності» – підкреслює співачка.

Кіт – це метафора безпечної прив’язаності, де не потрібно вгадувати настрій або боятися зникнень. Це потреба в теплі та присутності без умов.

Співачка розвінчує патріархальні стереотипи «сильної жінки з сорока котами» і перетворює це на символ сили, де є відмова від токсичних стосунків заради якості особистого життя.

«Один нуль на користь кота і самотності» – сміється з іронією співачка.

Фраза «мені набридло морочити голову» – звучить як втома від емоційних ігор, де тепло чергується з дистанцією, а прив’язаність стає небезпекою.

Рядок «істина в кожного своя» – звучить, як болісне прийняття того, що хтось здатен на глибину, а хтось – лише на поверхневе спілкування.

«Один нуль, чи нуль два?» – це пряма відсилка до книги Еріка Берна «Ігри, в які грають люди». Це діагноз невротичного кохання, де партнери перестали бути союзниками й стали суперниками, які ведуть рахунок образ.

«Cучасні стосунки перетворилися на змагання, де немає переможців, а є лише вигорівші душі» – чесно підкреслює артистка.

Вибуховий приспів – це точка неповернення. Фраза «напевно, ти не той» звучить, як вирок крізь сльози. Це момент, коли боротьба у стосунках перестає бути романтичною драмою і стає сигналом тривоги. Коли виникає питання до самої себе : «Чому я досі залишаюсь там, де мені недостатньо?».

«В кожному “напевно” живе крихта правди. Але саме в сумнівах народжується щирість».