«ПОСТФАНК» від Fuji Moodji: якби постпанк звучав оптимістичніше
Як могла б звучати музика, що поєднує в собі теплі, майже естрадні хвилі часів Яремчука та інтимну меланхолійність SadSvit — але при цьому залишається сучасною й легкою? Відповідь дає другий за рік альбом дніпровського гурту Fuji Moodji. Хаотичний у своїх проявах, але після прослуховування він лишає дуже чіткий, теплий присмак мінімалістичної, але не порожньої музики.
Відкриваючий трек «Punch1» занурює у всесвіт альбому, розповідаючи про екзистенційний пошук власного маршруту в світі, де мапа ні в кого не прописана. «First Try», друга композиція, звучить густіше — синтезатори додають їй щільності та приємного клубного туману. Особливо цікаво, що в альбомі присутні два дуети з артисткою річкома, яка не лише заспівала, а й створила яскраві образи для Олега, Гліба та Влади на обкладинці «ПОСТФАНКУ».
У перших чотирьох треках чітко проступає всепроникна ніжна меланхолія. Найвиразніше вона звучить у «Solar» — пісні-визнанні потреби у світлій людині поруч: «Коли усе дратує / часом мені бракує слів, та / людина потребує світла, світла, світла». Це почуття підсилює й характерний нейтральний, приглушений спосіб вокального подання: тексти про несумні речі звучать майже сумно, але з обов’язковою теплою нотою оптимізму.
Закриваючий трек «Navesni» вирізняється з перших секунд басової партії. Це найсильніша кульмінація альбому, яка підсумовує його головну ідею: після зими завжди приходить весна, і надію не варто втрачати — навіть коли «втрачаєш жагу до життя».
У «ПОСТФАНКУ» є все: психоделічні елементи, трохи фольку (особливо у другій частині альбому), дрібка джазових інтонацій, заворожливі бас-гітарні рифи. Платівка звучить обнадійливо — як подорож у себе і свої стосунки з іншими, як пошук тепла втомленої зимою людини. Гурт прекрасно впорався із завданням підтримати слухача у холодний та непростий сезон, створивши цілісний і щирий реліз.
Єдине — інколи хочеться, щоб деякі треки були довшими.
