Пиріг і Батіг презентують кліп до пісні “Мовчи” на вірш Євгена Плужника. Режисерувала відео Дарина Ши
“Дуже раді поділитись з вами нашим крайнім відео, яким продовжуємо популяризувати поетів в проєкті “Замордовані”. Цього разу це твір Євгена Плужника. Вкрай утішені, що й і цего разу до роботи долучилась команда Даринки Ши, і ми за це їй безмежно вдячні! Даринка не з чуток ознайомлена з нашими трудами, і наче продовжує цею роботою попереднє відео на твір Грицька Чупринки”, — лідер гурту Мар’ян Пирожок про відео роботу.
“Пиріг і Батіг” — проєкт, що досліджує українську поетичну спадщину та створює камерну барокову музику на основі віршів. Колектив описує свій стиль як “співана поезія” чи “декламація у співах”. Заснований 2019 року Мар’яном Пирожком, котрий ще з 2016 року сольно записував та випускав співану поезію. У 2024 році пісня “Гаї шумлять” на вірш Павла Тичини раптово набрала популярності та стала поширюватись соцмережами. Композиція була першою створеною Мар’яном піснею, написана 30 років тому, а записана у 2016 році. Наразі “Гаї шумлять” має 20 000 000 прослуховувань на стрімінгах, а гурт Пиріг і Батіг став знаним не тільки в культурних колах та серед поціновувачів камерної музики, а й серед широкої аудиторії українців, в тому числі — серед молоді.
З 2019 року музиканти гурту “Пиріг і Батіг” встигли опрацювати немало матеріалу: видано збірки на вірші Степана Руданського — “Сьпівомовний”, Богдана-Ігоря Антонича — “Зелений”, а також альбом з триптиха “Замордовані: подзвін перший” на поезію поетів, що були знищені в період радянської окупації. Пісня “Мовчи” Євгена Плужника вийшла в травні 2024 у згаданій збірці.
Наживо альбом буде виконаний в Національній філармонії України 5 листопада. Квитки за посиланням.
Колектив працює також із фольклорним спадком — програмою, побудованою на колядках. Альбом “Колядницький” готується до релізу вкінці 2024 року.
Дарина Ши, режисерка, про співпрацю над відео “Мовчи”:
Я дуже втішена, що маю змогу знімати відео для улюблених “Пиріг і Батіг”, з декількох причин:
- маю волю у вигадуванні візуальної частини і усі мої вигадки вітаються хлопцями,
- маю честь працювати з дуже харизматичними акторами, якими є кожен з музикантів, такі фактури облич і різноманітність образів могла звести лише доля,
- насолоджуюся музикою, яку роблять хлопці і саме музика мене надихає і підштовхує робити, те, що я роблю, не через примус, а через натхнення,
- можу насолоджуватися результатом, бо саме так і хотіла, і я вдячна Мар’янчику, що мої крила, які є на початку створення ідеї, залишаються такими самими великими, як і після здачі готового відео.
Хочу вам представити нашу спільну другу роботу “Мовчи” , яка є стилізованим продовженням відео “Гріховна і свята”. І так, в цьому відео є все, чого не може не бути — творчість, любов, жінка і смерть”.
Мар’ян Пирожок. лідер гурту, про Євгена Плужника та його поезію:
“Мовчи” — вишукана інтимна лірика від Євгена Плужника. Внутрішній монолог романтика, що, мандруючи спогадами, занотовує се все на уявнім листі, адресованому минулому… Отакі от асоціації виникли від сеї поезії, і, зрештою, вони неабияк вплинули на музичне опрацювання. Тому й вирішили розпочати сей твір зі звуків поїзду, аби натякнути на початок сих споминальних мандрів…
Народився Євген Павлович в Кентемирівці (Східна Слобожанщина), нині частина московії… А колись в цих краях побутувала українська мова, якою з дитинства спілкувався наш поет. У 1918 році, вчителював в селі Велика Багачка, а у 1920 році переїхав до Києва. У своїй кімнаті, що подружжя Плужників винаймало в комунальній квартирі на вулиці Прорізній, збиралось чимало поетів та літераторів того часу. Серед найчастіших гостей — товариші по літературній організації («Ланка», пізніше МАРС), до якої Євген увійшов у 1924 р.: Валер’ян Підмогильний, Марія Галич, Григорій Косинка, Дмитро Фальківський, Борис Антоненко-Давидович, а також заходили Микола Бажан, Володимир Сосюра, Максим Рильський, Павло Тичина. Плужник активно дискутував із поетом В. Сосюрою — надто різні були ці два творчі обдарування і їхні погляди на поезію. Особлива дружба єднала Євгена Плужника з Валер’яном Підмогильним. Як зазначив Леонід Череватенко, «узнаки давалася ще й близькість натур: обидва розумні понад усяку міру, спостережливі — примічали все, дотепні — деталі запам’ятовували, слівця, а вже висловлювалися!..
“Повторювати чужі думки — все одно що одягати на себе завошену сорочку”, – говорив Є. Плужник… “Нація на все здібна і ні до чого не здатна”, — вторував йому Підмогильний. А проте, при всій подібності, це були дуже різні люди. От мудрі обоє, насмішкуваті, язикаті. А втім, Євген не позбувсь якось, не розгубив цнотливої, просвітленої дитинності, для нього завжди існувала межа, якої “не перейдеши”. Але й їдкуватий, скептичний Валер’ян побоювався нещадного леза Плужникової думки». Тож не дивно що Плужник став прообразом для поета Вигорського з роману Валер’яна Підмогильного «Місто».
До речі, як і в романі Підмогильного, так і в поезії Плужника, присутнє їхнє спільне “назавсігди”. Наче простеньке слово, та є щось в нім є таке тверде, що будь-яка обітниця одразу стає надміцною.
4 грудня 1934 року заарештований НКВС. Звинувачений у належності до націоналістичної терористичної організації. У березні 1935 року виїзною Військовою колегією Верховного суду разом з Г. Епіком, М. Кулішем, В. Підмогильним, О. Ковінькою та іншими засуджений до розстрілу. Згодом вирок змінено на довготривале табірне ув’язнення на Соловках, де він помер від туберкульозу 2 лютого 1936 року.
Його останніми словами була фраза «Я вмиюся, пригадаю Дніпро і вмру». Похований на табірному кладовищі. Могила не збереглася. Валер’яна Підмогильного було розстріляно в урочищі Сандармох 3 листопада 1937 року.
