«Розкішна і зла»: GRISANA про непростий шлях створення дебютного альбому, підтримку ЛГБТК+ спільноти та співпраці

Її музика — це поєднання ніжності й вогню, сили й провокації. GRISANA вже тут з альбомом «Розкішна і зла», у якому продовжує розкривати свою особистість — сміливу, чуттєву й безкомпромісну. Ми поговорили з артисткою про натхнення, пісні з альбому, мрії та те, чому навіть неоднозначні витвори мистецтва можуть надихати.

Чим ти надихались, коли створювали дебютний альбом «Розкішна і зла»?

Насправді, це дуже обширне питання, бо я завжди беру натхнення з різних джерел, і це відбувається достатньо спонтанно. Для того, щоб написати цілий альбом, я шукала його і всередині себе, і ззовні — у творчості інших людей чи у їхніх історіях. Плюс, шукала якісь події, які мене зачепили чи залишили яскравий слід у моїй голові в минулому, від чого я можу відштовхнутися й що можу взяти за основу історії пісні. У процесі пошуку випливали як раз такі теми, про які я колись хотіла написати, і я нарешті їх реалізувала.

Я дуже люблю поміщати сюжети своїх треків саме в якусь атмосферу і певні умови, щоб це сприймалося ніби «сцена», у якій буде розгортатися звичайна історія з життя, яка знайома кожному. До прикладу, історія пристрасного кохання, або кохання, яке так і не сталося, або ж історія про прийняття себе. Але передавати їх через метафори, якісь художні образи, персонажів, чи запропоновані обставини, щоб було легко візуалізувати. Як на мене, дуже важливо, коли слухаєш трек, одразу бачити в голові картинку, і саме так найлегше передати емоцію. А емоції – це, як раз, те, заради чого ми творимо, і за що ми любимо будь-яке мистецтво.

Розкажи про конкретні джерела натхнення для деяких треків

Тут одразу можу загадати лід-сингл GAZ. У період написання я передивилася по два рази кожен з 8-ми сезонів документального серіалу «Formula 1: Жени, щоб вижити» на Netflix, і так само новий «F1: Фільм». Це було дуже мотивуюче для мене, я прямо в процесі накидувала тексти й мелодії. Я думаю про GAZ, як про лід-трек альбому, ми поговоримо ще окремо, і я все розкажу. Але любителям адреналіну й змагань дуже раджу до перегляду ці дві стрічки.

У мене є трек «Королівська кобра» — він розгортається в атмосфері джунглів. Там я хотіла передати образ жінки розкішної, домінантної і небезпечної, але щоб все одно був ось цей елемент пристрасті, і через нього проявити всю красу цієї жінки. Але на момент, коли я писала цей трек (а він був останнім, який створювала), скажу чесно, я була вже втомлена, і запас мого натхнення був трохи вичерпаний, тому треба було його чимось підживлювати. Але я чітко знала, що хочу помістити цю історію, яку собі придумала, в атмосферу диких джунглів. Бо це дуже сексі, це і неймовірна краса, яка манить, й одночасно жахаюча небезпека.

І я не стала довго шукати, просто забила в пошук «Фільми про джунглі» і подивилася фільм, який так і називається «Джунглі» хахахах, усе виявилось просто. Мені потрібно було просто побачити й спробувати відчути реальні джунглі, а це як раз фільм, оснований на реальних подіях. Не те, щоб я дуже раджу дивитися його всім, тобто, просто так, напевно, я б не подивилася його, але тоді він трохи допоміг мені направити думки.

Також, коли я писала «Римську імперію», я надихалася фільмами про Клеопатру. Ось тут я можу сміливо радити їх до перегляду. Особливо мене вразила класична стрічка з Елізабет Тейлор, я дивилася її ще давно в академії, на історії мистецтв, і от під час написання альбому знову. Ах, ця естетика золота, розкоші, влади, величі дуже притягує. Клеопатра, звісно, як історична постать може сприйматися десь неоднозначно, але це, як на мене, у ній і приваблює багатьох. Мене захоплює її образ, як жінки власної, сильної, стратегічної і водночас спокусливої. Вона і є та сама «Розкішна і зла». На основі фільмів про неї і була створена «Римська імперія». І на основі TikTok-мему про «римську імперію», таке веселе комбо мене надихнуло ахахахах

А як щодо лід-синглу GAZ? Ти надихалася «Формулою-1», хто твої улюблені пілоти?

Ах, «Формула-1» – моє нове захоплення. Я навіть не можу чітко пояснити, чому ця атмосфера мене так зачепила, просто щось у ній мене заряджає, мотивує і змушує відчувати життя яскравіше. Це світ, де все побудовано на ризику, стратегії, боротьбі, азарті, пристрасті, де кожен на межі. Коли болід мчить на швидкості 300 км на годину, один неправильний рух, і може статися що завгодно. Це захоплює – момент, коли людина одночасно у вогні й абсолютно зібрана. Я коли почала дізнаватися більше про Ф1, тоді, як раз, уже достатньо довго шукала й пробувала писати трек, який може бути потенційним лід-синглом.

І на той момент, я гостро відчувала тиск, що дедлайни вже дуже піджимають, а в мене ще досі немає лід-синглу. І тоді я подумала: «Це ж ідеальна атмосфера і метафора для історії пристрасних стосунків з дуже сексі вайбом, і коли ви знаєте, що це небезпечно для вас обох, але пристрасть накриває всю логіку і бере верх». Це як раз дуже сюди. А ще така цікава штука, коли я писала «GAZ», я вже була довго в процесі роботи над альбомом, і в якийсь момент мені дуже потрібно було переключати увагу, бо я в цілому людинка непосидюча, і мені складно довго бути зосередженою на одній справі.

Тож, я згадала, що в дитинстві дуже любила кататися на картингах і вирішила спробувати повернутися до цього. Це стало для мене просто шикарним способом розвантажити голову й не думати хоча б ті 10 хвилин, поки я на трасі, про те, як би мені дописати трек. Коли ти на трасі, ти не можеш думати ні про що інше. Якщо відволічешся — просто вріжешся й до побачення ахахахах. Я навіть фіксувала свої результати після кожного заїзду — у мене є таблички, графіки, як я покращувала час, аналізувала, де і як можна краще пройти поворот і все таке. Іноді навіть писала у чат GPT: «А давай розберемо, чому я сьогодні проїхала повільніше» (Сміється).

Щодо пілотів, то мені дуже подобається Макс Ферстаппен — його агресивний, безстрашний стиль водіння. Він завжди створює якусь драму на трасі, за цим весело спостерігати. Звісно обожнюю Льюїса Гамільтона. Ну, по-перше, семиразовий чемпіон світу, це неможливо не поважати, а, по-друге, він мені дуже імпонує, як особистість, його погляди та цінності, які він транслює. І його смак в одязі неймовірно хороший, обожнюю, коли він приходить на паддок, як на червону доріжку ахахах. Ще Оскар Пʼястрі круто проявляється в цьому сезоні, подобається, як він з холодною головою, завжди спокійно поводиться на трасі. Ну і Шарля Леклера люблю, він і сексі, і при цьому, як ходячий мем ахахаах, мій TikTok зараз просто переповнений Шарлем та його приколами. Якось так, а взагалі, мабуть, моя маленька мрія зараз — потрапити на Ф1 наживо.

В альбомі справді дуже чіткі візуальні образи. Це, мабуть, полегшує створення концепцій для кліпів?

Ну глобально, так. Але моя креативна директорка та режисерка всіх кліпів, Юля, не дуже любить показувати в кліпах те, про що співається в пісні. Буквально, коли я їй надіслала демку «GAZ», вона послухала і перше, що сказала: «Ой, весело, будеш поліцейською» ахахах. І мені це подобається. До речі, одна з штук, яка нас обʼєднує, і наша постійна, спільна ціль – дивувати й захоплювати людей, щоб вони, умовно кажучи, пищали від захвату – це просто найкраща реакція на нашу роботу, що ми можемо побачити. Тому любимо більш епатажні, зухвалі проявлення, і наші смаки дуже схожі.

Який трек з альбому було найскладніше створити?

Дуже неочікувано, але FCKUB freestyle, останній трек на альбомі. У нього, здається, найцікавіша історія створення. Він почався дуже легко, по фану. Я просто листала TikTok і натрапила на відео, яке мене розвеселило: мама залишає двох доньок у кімнаті й каже: «Скажіть усі погані слова, які знаєте!» І вони протягом двох хвилин кричать: «fuck you, bitch!» Це було неймовірно, мене так винесло ахахахах. І я одразу подумала, що треба терміново семплити це й робити біт.

Ми зі Штормом дуже швидко зробили його, на ентузіазмі. Він нас сильно качнув. Я думаю: «Все, супер, мене качає, тому зараз швиденько напишу на це щось веселе». Я записала першу демку, і це був той рідкісний випадок, коли вона мені не сподобалася. Бо зазвичай я одразу пишу «чисту» версію. Але цього разу щось так не вийшло. Відчула, що щось не так. Почала якісь серйозні теми зачіпати, глобальні, а у мене на фоні діти кричать fuck you, bitch. Ну, думаю, якось не метчиться, все ж таки.

Я місяць ходила з цим треком, переписувала, нічого не виходило. І тут – виступ на Atlas! Ми вже вирішили, що будемо закінчувати виступ саме цим треком, але…самого треку ще немає! За тиждень до Atlas я намагаюся його дописати, в мене щось вийшло, але неідеально, і через це я співала на Atlas іншу інтерпретацію цього треку. Там був інший другий куплет, який потім навіть не увійшов у фінальну версію. Потім пройшов ще місяць, я вже написала купу інших треків, а з цим все ще не можу нічого зробити.

Я просто вистраждала цей трек, ну це був жах якийсь, я в якісь моменти відчула себе бездарністю. А це, у моєму випадку, не дуже, бо трек винен бути про те, яка я розкішна ахахаах. Ну і ох, звісно, у такому стані неможливо писати щось таке. І, чесно, я тоді вже змирилися, що FCKUB freestyle не потрапить до альбому, було дуже сумно, але нічого не могла з собою зробити.

І от вже через день закінчується дедлайн по здачі альбому, я їду на студію записувати останній трек – «Королівська кобра». Я йду по вулиці до таксі, і раптом у голову приходить одне слово: «коронація». Воно там, у треку, зʼявляється всього один раз. Але чомусь саме воно, походу, усе розблокувало. І я сідаю в таксі, думаю: «Ну, поки їду, останній раз, спробую». І уявіть, за 20 хвилин збираю весь трек…І на студії вже під час запису трохи коригувала все. Тому, власне, я можу дозволити собі назвати його фрістайлом. Я не знаю, як це працює, для мене це досі загадка: чому іноді 4 місяці ходиш й не можеш з себе витиснути хоч щось адекватне, а потім за 20 хвилин, коли вже зневірилась, збираєш повністю пісню.

Взагалі, це один з моїх улюблених треків з альбому, він такий фановий, ніби без великого сенсу. Хоча, звісно, він там є, особливо в третьому куплеті, думаю, складається повна картинка, якщо вслухатися.

А як ви обирали дедлайн для альбому?

Ох, тут цікава історія. Наш ідеальний план був – випустити альбом 18 липня, за день до мого виступу на Atlas. Хотілося зробити цей концерт грандіозною презентацією альбому й виконати всі нові треки там. Але так не вийшло, бо для цього треба було написати альбом за два тижні. І ми зі Штормом, два авантюристи, очевидно довбануті на всю голову ахахах, вирішили вписатися в цю неймовірну затію. І от спробували. Але після цього досвіду я нікому не раджу так робити. Після тих двох тижнів я почувалася, як вижатий лимон. Усі емоції, весь енергетичний і творчий ресурс було витрачено.

Видавати треки кожного дня, як конвеєр – це прямо жорстко. Ну, і звісно, ми провтикали дедлайн. Я тоді почувала себе просто жахливо, бо думала, що підвела всю команду, що вони так розраховували на мене і на те, що ми втілимо цей наш ідеальний план, а я не впоралась… Спочатку один раз, потім наступний і наступний… Ну, короче, це було для мене драматично, всі ці переноси дедлайнів, але я вдячна команді, що навпаки підтримували мене, без жодних звинувачень і з тотальним розумінням. І все одно я рада, що сталося саме так. У результаті, ми зараз випустили альбом, яким я щиро пишаюся і не тільки я, а і вся команда. Ми вмотивовані працювати, доносити цю музику до якомога більшої кількості людей. Хочеться, щоб українці знали, що така стильна українська музика існує, наш ринок будується, а культура розвивається і наповнюється новими сучасними звучаннями.

Розкажи ще, будь ласка, про фіти. Як виникли ідеї співпраці з MOLODI та MAYOROVA?

Усе вийшло дуже спонтанно. Обидва треки спочатку були сольними. Вони були повністю готові: мелодії, тексти, усе. Але я відчувала, що мені чогось не вистачає. Мабуть, іншого голосу, щоб урізноманітнити мою доволі настирну подачу.

Якщо казати про «Римську імперію», мені там не вистачало саме опонента. На якого я, умовно, «наїжджаю», а він такий: «А ні, ти мене також послухай, я тут правлю!», і я у відповідь: «Ні-ні, ти щось не зрозумів — я та сама Клеопатра, розкішна і зла». Хотілося створити такий собі батл, але в якому відчувається пристрасть між нами. І MOLODI прекрасно впоралися з цією задачею, і замість мого другого куплету, який був, написали свій парт й ефектно залетіли на фіт.

А от із «Марс Венера» історія трохи інша. Там у мене теж був повністю готовий трек, і мені він дуже подобався, я думала залишити його як є, але все ж хотіла, щоб поруч з’явився ще один голос — прекрасний, ніжний, який доповнить композицію. Я довго шукала, не бачила нікого на цю роль. І от, п’ять днів до дедлайну, і мене осінило… Як завжди, чи портал у космос відкрився, чи що ахахах, і я така: «Даша Майорова! Це ж ідеально». Це як раз її стиль, її атмосфера, у якій вона зазвичай і сама існує у своїх піснях. А ми як раз недавно мимоволі говорили про фіт, коли пересіклись на якомусь з концертів, де виступали.

І я їй пишу: «Даша, дивись, трек готовий. Може, залетиш на фіт? Але є всього 5 днів». І вона, люта жінка, погодилася! Реально вписалася в такі короткі строки. Я не знаю, хто б ще наважився записати трек за п’ять днів. Бо зазвичай артисти тільки погоджують фіти тижнями й місяцями… А тут – за 5 днів уже закінчити все, це велика рідкість.

Дашка чудово розбавила пісню своєю ніжністю, жіночністю. Я там така — більш із напором дама, з hip-hop-нахилом, а вона така прямо R&B-діва. Дуже органічно все звучить у результаті.

Якщо говорити про саму історію, яка розгортається в пісні, – це реальна історія з мого життя. Думаю, у багатьох таке було: коли ви розумієте, що ви не сумісні, вам кричать про це всі планети, всі зірки, що не треба навіть починати. Ви знаєте, що в кінці розіб’єтесь, але все одно не можете зупинитись. Я помістила це в астрологічний контекст, це дуже цікава для мене тема і дуже поетична атмосфера, якщо казати про творчість. І я зізнаюся, іноді звертаюся до астрології. Тоді я була настільки закохана, що навіть написала своїй астрологині і вирішила спитати. Подумала, може, хоч якась іскра надії буде, але мені і там сказали, що усе марно. Але хто ж там послухався ахахахах… Ну, в результаті, так воно все й сталося, як гадалося, але це був дуже веселий досвід. От, навіть пісня написалася, як бачите.

На що чекати твоїм фанатам найближчим часом?

Найближча грандіозна подія – це B-MALL Fest!!
Ми готуємо для вас розкішне шоу, на якому я вперше виконаю всі треки з альбому «Розкішна і зла». Тому, чекаю кожного, щоб кричати їх на повний голос 30-го листопада!!

В альбомі «Розкішна і зла» є пісня, яка особливо вирізняється — Billie. Вона звучить як дуже особиста історія людини, що пізнає себе, свою орієнтацію та намагається відкритись. Чи лягла в основу пісні реальна історія?

Ах, «Billie» – це найліричніший трек на всьому альбомі. Я дуже тепло до нього ставлюся, адже він для мене особливий. Він сильно відрізняється від інших пісень по саунду, тому мені було складно вписати його в треклист, щоб він звучав там органічно. Але, зрештою, усе склалося, і він зайняв своє місце.

Зазвичай я люблю більш агресивне звучання, яке викликає емоцію, але тут одразу бачила саме таку, іншу атмосферу — легку, з надією в позитив. Бо сама історія, яку я розповідаю в цьому треку, достатньо драматична, і хотілося, щоб музика, навпаки, давала світло й відчуття прийняття. Це історія реальної людини — мого друга. Вона про прийняття себе, своїх бажань, своєї природи і, у першу чергу, своєї орієнтації. Я давно хотіла написати про це трек, як почула його історію та ще багато схожих історій від знайомих з ЛГБТК+ спільноти. Такі історії часто перегукуються, у кожного свої деталі, переживання, свій унікальний досвід, але суть подібна: осуд суспільства, заборони, обмеження прав, свободи, самовираження. Це жахливо й дуже сумно, це руйнує життя багатьох.

Мене ця тема сильно тригерить, бачу в цьому велику несправедливість, тому для мене важливо про неї говорити, підтримувати, робити все, щоб нормалізувати це в нашому суспільстві якомога швидше, бо в нас досі є проблеми з толерантністю до ЛГБТК+ спільноти. І я, у свою чергу, можу висловити свою позицію через творчість. На мою думку, наше завдання — не просто приймати чи підтримувати, а саме нормалізувати. Щоб гомо-, бі- чи гетеросексуальність сприймалися на одному рівні — як щось природне, без ярликів і зайвих емоцій.

Тут головна проблема у невидимості ЛГБТК+ людей. Цей осуд суспільства, у першу чергу, іде від незнання. Люди вважають гомосексуальність «ненормальною», бо навіть не здогадуються, що це не нав’язане. Це просто природа! Я взагалі не розумію, як можна осуджувати кохання. Бо кохання – це найкраще, що є в нашому житті. Як би банально не звучало, але воно реально рятує світ. Це світла, емпатійна енергія, і чим більше її буде – тим краще для всіх. Я не розумію людей, які хочуть, щоб, наприклад, гей зустрічався з дівчиною, і був нещасливим усе життя. Для чого? Щоб що? Просто живіть своє життя й не чіпайте інших. Від цього всі стануть щасливішими, правда!

Як, на твою думку, можна змінювати ситуацію?

Насамперед — говорити. Дуже багато говорити про це, заповнювати цим інформаційний простір, щоб медіа, люди, інфлюєнсери, блогери, артисти підтримували ЛГБТК+ спільноту зі своєї сторони.

Так само – освітні заходи. Мені здається, вони можуть дуже допомогти і для дорослих, і для підлітків. Як зробили вже в багатьох країнах: не як окремий предмет, а як лекції чи тематичні зустрічі в школах, наприклад. Умовно, раз на півроку приходить психолог і проводить розмову як частину уроку етики чи психології. І це вже формує у дітей розуміння, що це просто ще одна нормальна, прекрасна сторона життя. Це дасть розуміння, що якщо ти в якийсь момент зробиш камінг-аут, тебе за це ніхто не забулить й не осудить, бо це абсолютно нормально. Якщо ти іншої орієнтації, не такої, як твої друзі, ти можеш спокійно про це говорити, можеш спокійно з цим жити. Ти – такий самий, як усі, у цьому немає нічого дивного. Мені здається, що це може врятувати життя багатьом людям, якщо ми будемо реалізовувати цю тему й по максимуму просувати її в суспільстві.

Так само – через творчість: музику, фільми тощо. Зараз уже з’являються кінострічки, де є гомосексуальні пари, і вони не виглядають стереотипно — просто звичайні люди серед інших. І дуже важливо давати таким персонажам саме звичайні ролі, не ті, що закріплюють ярлики в головах глядачів. Просто показувати їх, як людей – різних, зі своїми проблемами, переживаннями, радощами. І, звісно, найголовніше, щоб це нормалізувати, кожному треба вивчати цю тему. Читати про це трохи більше. Не обов’язково одразу занурюватися з головою – потроху. Подивився щось, послухав чиюсь історію, прочитав статтю – так формується здорове, нормальне уявлення про цю тему.

До речі, цього року я мала виступати на «КиївПрайді». Але, на жаль, цього разу, влада зробила все, щоб цього не сталося. Я дуже чекала, дуже хотіла. Уже вибрала образ, уявляла, як це буде неймовірно. Але, на жаль… Сподіваюся, наступного року все ж вдасться організувати захід, і ми зробимо виступ там грандіозним!

GRISANA з тих артисток, які не бояться бути різною: розкішною, зухвалою, ніжною й чесною водночас. Її «Розкішна і зла» — не просто альбом, а маніфест сили та жіночої енергії, що надихає бути собою без жодних «але». Слухайте на всіх платформах!

Спілкувався: Михайло Товтин