Секс як мистецтво: Герман Нєнов про межу між еротикою та фантазією

Кліп Анни Трінчер «Півонії» вже третій тиждень тримається в топі трендів YouTube та активно обговорюється в мережі. Креативний продюсер і режисер Герман Нєнов створив роботу, де сексуальність відчувається в кожному кадрі, але без прямої демонстрації тіла. Ми поговорили з ним про мистецтво натяку, межу між еротикою та експлуатацією і про те, чому іноді достатньо лише погляду, щоб викликати хімію на зйомках.

Кліп на пісню Анни Трінчер «Півонії» тримається в топі трендів YouTube вже другий тиждень. Ви згадували, що сексу в ньому багато, а от тілесності майже немає. Декілька дотиків за весь кліп. Яку емоцію ви хотіли викликати цим рішенням? 

Цей кліп справді викликав великий резонанс, адже доволі провокативний. Коли дивишся, здається, що сексом просякнута кожна секунда і кожен кадр. Але якщо говорити про прямі сцени, герої торкаються один одного всього декілька разів, і в загальному хронометражі кліпу це близько семи секунд. Є також кілька кадрів із хореографією, де акцент зроблений на частинах тіла або відвертих рухах.

Вся решта це класична партерна хореографія та кадри, які я називаю Discovery Channel у розділі «Наша планета». Тут сексуальність створена монтажем, підтекстами, асоціаціями, а не прямою демонстрацією тіла.

Цей кліп про фантазію, а не про фізичний акт. Це мить зустрічі поглядами, спалах хімії між двома людьми, можливо, які бачать одне одного вперше і востаннє. Однак, у своїй уяві вони вже прожили з цією людиною всі етапи близькості.

Це відсилка і до уяви. Усі ми часом дивимося на фото якоїсь людини у соцмережах і фантазуємо.

Що складніше зняти — відверту сцену чи передати сексуальність через настрій? 

Прямолінійні інтимні сцени — це найменш сексуальна річ на знімальному майданчику. 

Невипадково у кліпі є асоціації з квітами, бо пристрасть і хімія — це як цвітіння квітки: миттєве, яскраве, але швидкоплинне. Квітка розквітає, радує око, а потім в’яне. Так само й миттєве тяжіння.

Якщо дивитись уважно, у кліпі багато монтажних прийомів, де хореографічні рухи без сексуального підтексту монтуються з кадрами квітів або поглядами героїв. Це створює сексуальний підтекст без прямого показу дії.

Саме це я вважаю мистецтвом — зробити кліп на межі фолу, де провокативних моментів небагато, але сексуальність відчувається щосекунди.

Секс часто трактують буквально. Як ти передаєш сексуальність у відео так, щоб вона не зводилася до банального «оголеного тіла»? 

Для цього я дуже багато працюю знову ж таки з монтажем. Він створює смислові підтексти, що дають сексуальну енергію без прямої демонстрації рухів.

Наприклад, у нашому кліпі є кадр, де герой наближається до героїні, вона робить рух головою і б’є руками по столу. Потім ми бачимо краплю меду, що капає з антуріума, і наступний кадр — танцювальний прогиб героїв.

Окремо це просто танцювальна партерна хореографія і квітка, але разом, завдяки монтажній послідовності, створюється сексуальний підтекст.

Як ти керуєш напругою в кадрі?

Монтаж у цьому кліпі побудований так, щоб ритм нагадував динаміку статевого акту. Ритмічні кадри змінюються повільнішими, і це особливо помітно у фінальній частині. Такий підхід створює внутрішню напругу, яку глядач відчуває інтуїтивно, навіть якщо не може пояснити словами.

Ще один приклад роботи з напругою — сцена, де героїня лежить у квітах. Це класичні б’юті-шоти, як у рекламі люксової косметики: макроплани, обличчя в оточенні пелюсток. Але в поєднанні з текстом пісні «давай, давай» і виразом обличчя створюється асоціація з інтимними моментами, хоча на екрані цього не відбувається. Сам по собі кожен кадр абсолютно естетичний, але в контексті монтажної послідовності він набуває додаткового навантаження. 

Після релізу «Півонії» багато хто звинуватив кліп у надмірній сексуалізації. Як ти реагуєш на таку критику?

Цьогоріч вже десять років, як я працюю в шоу-бізнесі та створюю креативні проєкти у різних жанрах та країнах. За цей час я зрозумів, що найгірший результат у нашій сфері — це коли роботу просто не помічають. Якщо про неї говорять, якщо вона викликає емоції та дискусії, значить, ми досягли мети.

Коли ми стратегічно розробляли концепт «Півонії», я свідомо заклав кілька елементів, які мали стимулювати обговорення. І я абсолютно не вважаю цей кліп прикладом експлуатації сексуальності. Для мене це, в першу чергу, мистецтво. Тут немає відверто вульгарних кадрів — у кожному є естетика: пластична, кольорова або сенсова, яку ми передавали через монтаж і візуальні контрасти.

Ми дуже уважно підходили до кожної деталі: від художнього і кольорового оформлення до того, як виглядає артистка. У кліпі використані кутюрні образи бренду LUVI та Макса Середи — це справжні авторські роботи, справжнє мистецтво.

А що до критики… людей часто тригерить те, чого вони самі не можуть собі дозволити. Тому, можливо, комусь варто просто зробити своє сексуальне життя трохи більш різнобарвним.

Де, на твою думку, проходить межа між еротикою та експлуатацією тіла?

Межа між еротикою та експлуатацією тіла проходить там, де сексуалізація з’являється лише заради самої сексуалізації. Коли це просто тіло заради тіла.

В еротиці завжди має бути естетичний, художній задум і чітка ідея. Що саме ти хочеш передати цим еротичним кадром? Який образ, яке відчуття? Якщо за цим нічого немає, якщо окрім тіла ти не можеш показати чи придумати нічого іншого, тоді це вже експлуатація.

Як кольори в кліпі допомогли передати емоції пісні?

Я завжди, незалежно від того, чи це сценічний перформанс, телевізійне шоу чи музичний кліп, приділяю велику увагу кольоровому рішенню та поєднанню відтінків. Для мене це надзвичайно важливо.

У цьому випадку кольори були обрані не випадково. Це гамма двох основних квітів, які з’являються у кліпі: півоній та антуріума. Півонія має бежеві та рожеві пудрові відтінки і зелений колір стебла, антуріум — насичений червоний. Саме ці кольори стали основою всієї історії.

Півонія символізує жіночність, ніжність і тендітність. Антуріум уособлює чоловічу енергію, пристрасть і певну агресивність. У кожній сцені колір допомагав підсилити закладені у кліпі емоції та сенси, поєднуючи ніжність і пристрасть на контрасті.

Чому глядачам так подобається загравання з темою сексуальності?

Загравання з темою сексуальності — це невід’ємна частина мистецтва протягом століть. Насправді це абсолютно не новий напрямок. Античні митці, художники епохи Ренесансу, кінорежисери, фотографи — усі так чи інакше працювали з цією темою.

Тому коли хтось каже: «Раніше такого не було», це просто означає, що людина погано знає історію мистецтва. Сексуальне тяжіння це один з базових інстинктів людини. Воно завжди привертало, привертає і буде привертати увагу. Це частина нас і наших поведінкових налаштувань. Все просто.

Аня була однією з перших артисток, з якою ти працював як кліпмейкер. Ваші перші дві спільні роботи з’явилися ще до повномасштабного вторгнення, у 2021 році. За ці роки добре видно творчий ріст обох. Як із часом трансформувався формат вашої співпраці?

Насправді формат нашої співпраці особливо не змінився. У кожного з нас відбувся логічний розвиток: Аня йшла своїм шляхом як співачка, а я — як кліпмейкер. Я взагалі починав як режисер шоу, потім став знімати кліпи, а вже згодом працювати як креативний продюсер.

Наші старти фактично збіглися в часі. Я почав знімати кліпи у 2020-му, і вже на початку 2021-го ми зробили з Анею першу спільну роботу. Її перші великі хіти теж з’явилися у 2020-му, тож у 2021-му ми буквально зійшлися на творчому підйомі.

Пам’ятаю, на презентації нашого першого спільного кліпу я сказав, що вона обов’язково буде в топі українських співачок. У мене на такі речі гарна інтуїція, і зараз ми бачимо, що це справді збувається.