Режисер про роботу з Іваном Люлєновим

«Шовковиця» стала кліпом, який визначив новий етап у кар’єрі режисера. Дмитро Алабухін про атмосферу в кадрі та рух далі.

«Шовковиця» стала справжнім хітом – і для артиста, і для вас як режисера. Як ви відчували, що саме цей кліп може стати переломним у вашій кар’єрі?

Відверто кажучи, конкурс на «Шовковицю» мені надіслала колега. Я повертався потягом з гір і в таборі потяга написав ідею до кліпу. Зібрав невелику команду з дійсно стійким відчуттям, що це нам потрібно. Важко пояснити, що це – інтуїція, азарт. Коли Іван написав мені і озвучив усі умови і що зйомка за тиждень, а реліз десь за 10 днів. Я був в шоці, ми думали відмовитись від проєкту через терміни і бюджет, але знову таки стійке відчуття «треба це зробити» було присутнім.

Це була ваша перша робота зі справжньою зіркою – як змінилося ваше бачення процесу після співпраці з Іваном Люлєновим?

Насправді, я давно до цього працював з зірками як фотограф та й до цього ми знімали роботу Мії Рамарі, Кажанні, Ягодам. Та дійсно починаючи з «Теплих вечорів» я поставив на рейки наше виробництво «Сонце» і ми з командою показали класний результат і роботу, яка мені відверто подобається. Це для мене стало відправною точкою, згадки в критикантах, схвальні коментарі та гарна історія.

У кліпі «Шовковиця» дуже відчутна атмосфера літа, свободи і ностальгії. Як ви вибудовували цю емоцію в кадрі?

Була задача зняти кліп за 6-7 днів і треба було організувати знімальний день втиснувшись в бюджет 9 тис грн. Пісня навіяла мені спогади, щось приємне, а спогади в нашому випадку це VHS-камера, касети, фото, відео, які ми переглядаємо. Це стало гарним рішенням і для бюджету, оскільки відміняло купу критеріїв і для історії та монтажу. Я замислився над тим, як деколи важливо вміти відпускати ці спогади, бо ми живі і маємо творити нові. Тож тут і виникло, що часом важливо натиснути на кнопку Rec знову, аби створити нові спогади.

«То не ми» та «Теплих вечорів» мають зовсім інший настрій. Як ви працюєте з різними музичними енергіями артиста, щоб кожен кліп виглядав унікально, але впізнавано?

Це те, що мене вабить в моїй роботі найбільше. Різні настрої, різні історії. Ти ніколи не знаєш, яку пісню очікувати і з чим будеш працювати далі. Ми з Іваном дуже гарно знайшли конект, мали розмови по роботі та по душам – я відчув його. Тож цю частку, яку я впізнав у ньому та собі я й передаю ліричному герою в наших творах. Це частка щирості, простоти, відсутності пафосу, сильний романтизм. Тому герой той самий, але історії і періоди в нього різні. Можна сказати, кліпи мають хронологію.

Який момент на зйомках «Шовковиці» запам’ятався найбільше – можливо, щось пішло не за планом, але стало ключовим у результаті?

Коли ми забрали ту саму VHS-камеру з оператором і сіли в машину, він ніяк не міг її запустити. Вона працювала до того і зламалась саме на нашій зйомці. Тож ми прийняли рішення, знімати на цифрову камеру і імітувати на пості VHS. Це було стресово, але рішення на поверхні. Смішно було одягати Івана в майку, бо вона йому геть не подобалась, але друга режисерка переконала його і це врешті всім зайшло.

У ваших кліпах багато уваги до деталей – кольорів, текстур, світла. Наскільки для вас важливо створити не просто відео, а візуальну історію?

Повторюсь, це вабить мене найбільше. Вигадати історію, знайти ключі. Як вона буде працювати в умовах реальності. Як дати глядачу зрозуміти і відчути героя? Я вийшов з кіношколи та маю декілька романів. Це багато, що пояснює мою любов не до танців і красивої картинки, а в першу чергу до героя та того, що з ним відбувається та який шлях він проходить.

Чи можна сказати, що після «Шовковиці» до вас почали ставитися як до «режисера хітів»? Як ви ставитеся до такої «етикетки»?

Змінилось моє ставлення до себе. Воно змінюється з кожною роботою. Це дає відчуття досвіду, знань, практики. Ну і врешті ти залишаєш щось світле і приємне в цьому світі. І співпраця саме з Іваном, дає можливість нам створювати щось живе, як на мене.

Які творчі виклики стоять перед вами зараз – після цих знакових робіт? Є щось, що хотіли б реалізувати у наступному кліпі Івана Люлєнова?

Я пишу це зранку в день зйомки відео для одразу трьох наступних пісень – це маленький виклик. Загалом так, хочеться показати українському ринку кліпів щось не схоже на глянц, щось надкрасиве в картинці і надсправжнє у історії. Сподіваюсь з кожною нашою роботою ці складові будуть рости і в результаті це чіпатиме кожного. А знаючи себе, Івана та команду нашого «Виробництво Сонце» – все буде точно щиро, а це найважливіше.