Слово за словом. Як література змінює українську музику
Музичний оглядач Ігор Панасов окреслює потужний вплив книжкового світу на сучасних українських артистів і пояснює, чому це відбувається.
Звісно, це почалося не вчора. Всі 33 роки незалежності українські музиканти творять під впливом світу літератури. Це природний процес для простору пісень, частиною яких є текст. Але саме в останні п’ять років сила книжкового слова почала змінювати сучасну українську сцену системно. Це відбивається на всіх рівнях – від нішевих до маскульту.
В цій статті мова піде про вплив саме української літератури. Можна говорити й про те, що одеський гурт The Nietzsche зробив з віршами Джорджа Байрона та Едгара Аллана По, а музичний театр Schmalgauzen – з творами Семюела Беккета та Роберта Вальзера, і як знаменита книга Мілана Кундери трансформувалася в матеріалі альбому renie cares “Легка нестерпність буття”, і так далі. Але це окрема розмова. Тут і зараз ми говоримо про музичну магію українського слова.
Спочатку зробимо подорож у 1990-2010-ті, бо без минулого немає сьогодення. Потім подивимося, до чого прекрасного ми докотилися зараз. А на фінал поміркуємо, чому все так відбувається.
Хаотична любов до класиків
Перша велика робота, яка вивела на сучасну музичну сцену українську літературу, вийшла ще до оголошення незалежності. Це був альбом Марії Бурмаки “Ой не квітни, весно…” (1990), до якого увійшли пісні на вірші Олександра Олеся, Василя Чумака, Майка Йогансена та інших. Частину з них Бурмака виконала на епохальному фестивалі “Червона Рута” у Чернівцях 1989 року.
У 1990-ті, окрім Бурмаки, українську поезію підсвічували насамперед музиканти, які були особисто пов’язані з її історією. Леся та Галина Тельнюк (“Сестри Тельнюк”), доньки українського літератора Станіслава Тельнюка, створили концертну програму до 60-річчя Василя Стуса. Тарас Чубай разом з “Плачем Єремії” популяризував творчість власного батька Грицька Чубая.
У 1995-му львівський музикант Олег “Джон” Сук реалізував масштабний задум “Проєкт Є”, для якого місцеві виконавці створили пісні на вірші українських поетів. “Брати Гадюкіни”, “Мертвий півень” і ще з десяток артистів надали нове життя творам Богдана-Ігоря Антонича, Богдана Лепкого та інших авторів. Були серед учасників і початківці того часу – Руслана, “Пікардійська терція”, “Океан Ельзи”. У 2003 році Олег Сук втілив другий “Проєкт Є”, в якому були використані твори Юрія Андруховича, Юрія Покальчука, Костя Москальця та інших.
Подібні точкові ідеї реалізовувалися час від часу, але їх було надто мало і вони не ставали подіями національного масштабу. Як багато людей згадає про альбом “Кобзар. Нові акценти” (2001) на вірші Тараса Шевченка і меланхолічний шедевр “Мені однаково” у виконанні “Скрябіна” з цієї збірки? Скільки слухачів зафіксували у пам’яті акцію “Місяць Миколи Вінграновського” квітня 2013 року, до якої створили натхнені пісні “Крихітка”, O.Torvald, Tomato Jaws, Pianoбой та Ніна з Тонею Матвієнко?
Початок російсько-української війни мотивував українських артистів більше придивлятися до української поезії. “Кому вниз” створили епічний ЕР “4” (2014) на тексти Кобзаря. Вищезгадані O.Torvald гостро відчули нерв вірша Євгена Плужника в пісні “Мовчи”, Джамала музично тонко обіграла рядки Ліни Костенко в треку “Неандертальці”.
Вийшло два знакових альбоми, які зібрали в собі зразки поезії минулого та сучасності. Перший – альбом #укрлит (2015) харків’янина Євген Стрельцова (проєкт мав назву КУля), де в одному трек-листі зібралися Максим Рильський з Вінграновським та Юрко Іздрик, Олександр Ірванець і Катерина Бабкіна. Другий – EP “На вірші” (2016) гурту “Фіолет” з текстами Василя Стуса, Дмитра Павличка, Ліни Костенко та інших.
Але треба бути чесним: все це були події для вузького кола слухачів. На загальну картину інфопростору вони не впливали.
Українські вірші для мільйонів
Феноменом, який кардинально змінив картину, став успіх пісні “Човен” на слова Івана Франка гурту “Один в каное”. Написана ще на початку 2010-х, у другій половині десятиліття вона стала повноцінним онлайн-хітом. Тисячні аудиторії підспівували її хором на фестивалях та сольних виступах “Один в каное”. Важливим було те, що це відбулося з гуртом, який принципово не працював не лише з продюсерами, а навіть з менеджерами. Це був чистий тріумф вірусної органіки.
Такі кейси ламають систему. Не має значення, чи надихалися свідомо інші артисти успіхом “Один в каное”. Має значення те, що такі історії сигналізують про зміни у суспільстві, про народження нової генерації, відкритої до сприйняття конкретних культурних кодів.
До 2021 року всі прояви української літератури в музиці мали нішевий характер, але їх суттєво побільшало. На межі андеграунду і джазу піаністка Катерина Зяблюк створила сюїту-імпровізацію “Лісова пісня” за Лесею Українкою. На перетині інді-фолку та world music проєкт Валентини Левченко zitkani адаптував три вірші поетеси Міріам Драгіної в альбомі “Береги”. Христина Соловій заспівала “Стежечку” на слова Франка для саундтреку фільму “Крути 1918” – і не будь сама стрічка посередньою й провальною у прокаті, ця пісня могла стати великим хітом. Тексти того ж Франка креативно обіграли ragapop у своєму дебютному релізі Siasya.
Окрім того, нарешті отримали музичне життя вірші Юрка Іздрика – в альбомі “Тільки рай” (2020) інді-гурту Liloviy на чолі з Оленою Коверник. А Марія Бурмака записала альбом “Улюблені класики” (2021), де серед 15 пісень знайшлося місце не лише Стусу, Шевченку та Олександру Олесю, але й Олені Телізі з Яковом Савченком.
Було зрозуміло, що створене підґрунтя для дійсно великого проєкту, який виведе українську поезію на велику сцену. І він народився у символічний день – 9 березня 2021 року, коли Артем Пивоваров презентував першу пісню з циклу “Твої Вірші, Мої Ноти” – “Тріолет” на вірш Франка. Протягом року вийшло ще чотири треки, і стало ясно, що Пивоваров не жартує з цим проєктом.
Повномасштабна війна відкрила чакри в масової аудиторії для сприйняття цих та нових пісень Пивоварова на вірші українських авторів. На сьогодні 8 пісень проєкту “Твої Вірші, Мої Ноти” мають на YouTube більше 10 млн прослуховувань, а загальний обсяг наближається до 250 млн. Чи мала колись українська поезія таку аудиторію? Навряд чи.
Але головне, що успіх Пивоварова є проявом великого тренду, який на сьогодні лише набирає обертів. Українська поезія і література загалом стають невід’ємною частиною життя сучасної музики, як і має бути в здоровому культурному полі. При чому йдеться як про класиків минулого, так і сучасних авторів та авторок.
Чи випадково саме слова поетеси Людмили Горової стали текстом для головного хіта 2022 року – “Враже” Енджі Крейди? Чи є просто збігом обставин хайп навколо музично-театрального проєкту МУР, який повертає сучасній Україні її розстріляне відродження і квитки на концерти-вистави якого розлітаються за лічені дні?
Нарешті, чому саме слова поетеси Олени Герасим’юк стали тим монологом, який перетворився на оголену душу пісні “Під весняним дощем” “Крихітки” та “хейтспіч” – пісні, яка транслює у світ екзистенційну правду про війну?
Тому що ніщо не зупинить ідею, час якої настав. Час українського слова прийшов.
Література як кровоносна система
Українське художнє слово адаптувалося в організмі сучасної музики настільки, що стало його невід’ємною складовою. Якщо дивитися уважно, літературу можна побачити там, де на перший погляд її не видно.
І тоді виявиться, що веселий нікнейм Klavdia Petrivna взятий у драматичної героїні роману Володимира Винниченка. А простір кліпу “На дно” гурту NAZVA – це Дім Франка і світ його героїв. А Schmalgauzen знаються не лише на Беккеті та Вальзері, і в них є програма за текстами Вінграновського, хоча вони й не можуть її поки показати через проблеми з авторським правом.
Світ сучасної української музики і української літератури сплелися так, що часто одне не відірвеш від іншого. Павло Вишебаба ще лише поет чи вже й музикант? Лідер “Фіолету” Сергій Мартинюк – відомий письменник чи відомий артист? Сергій Жадан, який збирає і з віршами, і з музичним гуртом найбільші зали Києва – рок-зірка чи зірка літератури? Презентація книги Юрія Рокецького “Всьо чотко” на KyivBookFest – це книжкова подія чи музична?
В мене є два пояснення тому, що відбувається.
По-перше, той інтерес до української культури загалом, який породила повномасштабна війна. Це своєрідна інформаційна екосистема, в якій отримали нову підтримку і музика, і література. І, як це й має бути, з новою енергією ці сфери почали зростати і цілком природно перетинатися, підсилювати одне одного, збагачувати.
По-друге, війна періоду останніх трьох років створила в мільйонів українців запит на сенси. Коли смерть близько, посилюється жага до розуміння життя. Література одне з джерел, які допомагають в цьому питанні. Саме тому, всупереч всьому, в Україні розквітнув книжковий ринок – відкриваються нові магазини, видавництва, зростає кількість популярних авторів. І цей запит на сенси неминуче обертається запитом на вагомі слова в піснях. А куди ще звернутися за гарячим живим словом, як не до поезії?
І ось черговий український артист чи артистка розмірковує: чи не краще мені взяти цей чудовий вірш, ніж мучитися і шукати свої слова? Якщо свої треба мучитися і шукати, то так, краще.
