Свобода як метод: як супергурт Sigmund Friends переосмислює джаз і власний досвід на дебютному альбомі
Дебютний альбом Path of Glory — це не просто новий проєкт музикантів із Океан Ельзи та Бумбокс, а спроба вийти за межі звичного і створити музику як процес пошуку. У розмові Sigmund Friends пояснюють, чому свобода для них — не гасло, а спосіб мислення, і як досвід, імпровізація та реальність сьогоднішньої України формують їхнє звучання.
Ви називаєте свободу ключовою ознакою вашого звучання. Як вона проявляється на практиці? Ви створювали альбом повністю імпровізуючи? Чи не ставили жанрових рамок?
Денис: Свобода в музиці — це певний відгук на те, чого нам не вистачає в реальному житті, де є свої рамки й правила, які можуть подобатися або ні. Кожна людина прагне незалежності й шукає те, що їй до душі. Цей пошук і є основою життя — він приносить задоволення і щастя. Так само і в музиці: ми імпровізуємо, шукаємо і знаходимо — або ні. Сам процес пошуку є головним. Можливо, у нас і є певні жанрові рамки, але ми вигадуємо їх самі, ґрунтуючись на особистому досвіді. І тоді творчість стає ще цікавішою.
Павло: Свобода — дуже важлива. У процесі створення музики ми не намагаємося уявляти, яким має бути альбом чи окрема композиція, а просто творимо й поєднуємо елементи різних жанрів і форм. Наприклад, Super Mario: тут є біт а-ля Prodigy, фанковий басовий риф, а мелодія — наче з джаз-року 90-х. Це все виходить далеко за межі стандартних джазових форм і дозволяє створити неординарне звучання.
Як досвід у «Океан Ельзи» та «Бумбокс» вплинув на формування звучання Sigmund Friends?
Денис: Незважаючи на те, що я прийшов в ОЕ саме з джазу (має консерваторську освіту за класом джазового контрабаса і бас-гітари, грав у культовому бенді «Схід-Side»), за ці 22 роки в рок-музиці я навчився багато чого — і в музичному плані, і в смаку, і в ставленні до процесу загалом. І цей досвід, я впевнений, йде на користь.
Олександр: Звісно, будь-який напрацьований досвід впливає на твоє звучання в майбутніх проєктах. У студії ти швидше орієнтуєшся, на сцені граєш впевненіше. Досвід — це важливо.
Павло: Для мене величезний досвід — це робота з «Бумбоксом». Там музика, в першу чергу, підкреслює сенси текстів Андрія Хливнюка. Важлива робота зі звучанням і формами, щоб передати емоцію. І цей досвід безумовно переноситься на всю музику, яку ми створюємо в SF.
Чи доводилося свідомо перезавантажувати себе як музикантів у цьому проєкті?
Павло: Перезавантажуватися не довелося, бо ми з самого початку заряджені на цей проєкт. Був накопичений голод за виступами, за музикою вільних форм. Одна з наших місій — робити джаз популярнішим, залучати нових слухачів, знайомити й закохувати їх у цей жанр.
Цей проєкт точно дав нам більше досвіду. Важливим стало і розуміння команди, яка працює разом із тобою, її залученість — це додатковий ресурс. Нещодавно Олексій Согомонов (продюсер гурту «Бумбокс») дав мені дуже цінні поради щодо того, як має працювати музичний проєкт. Я йому за це дуже вдячний.
Денис: У мене це перезавантаження відбувається доволі швидко: беру в руки контрабас у SF або бас-гітару в ОЕ — і процес пішов. Мені це дається легко.
Олександр: Певною мірою — так. Я, наприклад, годинами додатково займався, щоб звикнути грати динамічніше або працювати з піанісимо.
Sigmund Friends — це більше про втечу від попередніх ролей чи їх розвиток?
Денис: Для мене це, в першу чергу, про розвиток, який приносить задоволення. Можливо, десь підсвідомо це і втеча. Але в цьому й сенс: цікаво іноді «тікати», а потім повертатися.
Павло: Розвиток. Ми рухаємося тут у більш вільному напрямку, не ставимо собі меж — і так відкривається простір для польоту. Мені самому дуже цікаво, якою буде наша музика за рік чи два.
Чому для дебютного альбому ви обрали настільки масштабний формат — 20 композицій?
Денис: Спочатку ми думали, що записали забагато і частину треків варто відсіяти. А потім вирішили: а чому ні? Нехай будуть усі композиції.
Павло: Ми записали 21 композицію за два дні, тому довго думали, що саме включити в альбом. Розглядали навіть варіант випуску у двох частинах, але зрештою вирішили і тут не обмежувати себе.
З моменту запису й релізу в нас уже з’явилося ще 6–7 нових творів. На концертах ми обов’язково граємо нове, тож запрошуємо. До речі, наприкінці травня відбудеться live-презентація альбому — не пропустіть.
Чи є у «Path of Glory» цілісна концепція чи це набір окремих історій?
Павло: Це концепція одного дубля — як є. Тут і особисті історії кохання, і соціальні теми — все, що відбувалося з нашим тріо у 2025 році.
Що стоїть за назвою «Path of Glory»?
Денис: У цій назві може бути кілька сенсів. Але насамперед це присвята нашій країні. Glory to Ukraine.
Олександр: Glory to Ukraine!
Павло: Glory to Ukraine!
Як ви перекладаєте важливі соціальні теми на мову інструментальної музики без слів?
Олександр: Кожна наша композиція — це емоція, враження, спогад або думка. Ми передаємо це мовою музики — через настрій, гармонію, ритм.
Денис: Навіть у піснях із текстом може бути багато сенсів. В інструментальній музиці їх ще більше. Тому тут усе ґрунтується на особистому відчутті. Нехай кожен відчує щось своє.
Павло: Я вважаю, що митці мають передавати у своїх творах час, у якому вони живуть. Зараз в Україні війна, і цей біль щодня з нами — він трансформується у творчість. Бувають дні, коли Києву особливо важко. Ти приходиш на студію — і пишеш музику в цих станах.
Як проходила співпраця з режисером Стасом Гуренком?
Олександр: Стас — наш давній друг, і співпраця з ним завжди проходить легко та вдало.
Денис: Прекрасно — дуже легко, ми розуміємо одне одного з півслова. Разом відчуваємо напрямок, у якому хочемо рухатися. Сподіваюся, ще попрацюємо разом.
Павло: Бачення Стаса повністю збігається з нашим. Коли ми вирішили зняти перше відео (In The Trenches), він якраз був у відпустці від служби й швидко накидав ідею — зйомка з великими лампами, у контровому світлі.
Оренда обладнання була дорогою, тому я власноруч зібрав потрібну конструкцію. Ми провели натхненні 4 години в студії — більшість часу пішла на підготовку, а потім — one-take shot.
Стас знімає одним тейком, що відповідає концепції альбому. Він передає наш вайб через своє бачення — і нам дуже подобається працювати разом.
Чи бачите ви Sigmund Friends як довготривалий проєкт?
Олександр: Принаймні мені б цього хотілося.
Павло: Безумовно, це проєкт надовго — як і наша дружба, перевірена роками.
Денис: Звісно, бачу. Але не хочу загадувати наперед, щоб не наврочити. Для мене це велике задоволення — і хочеться, щоб воно тривало якомога довше.
З ким із музикантів вам було б цікаво зробити спільний джем?
Павло: Чесно, боюся навіть починати цей список.
Денис: Не можу назвати когось конкретного, але точно хотів би, щоб це був музикант, із яким буде цікаво й непередбачувано.
Олександр: Поки що не думав про це — мені вистачає Паші й Дениса. Наші зустрічі — це вже постійний джем.
Яке місце, на вашу думку, сьогодні займає українська інструментальна сцена у світі?
Павло: Україна — це справжнє родовище талановитих митців. Багато українських музикантів представляють країну за кордоном і займають там гідне місце. Можу відзначити Якова Цвєтінського, Ігоря Осипова, Єфима Чупахіна, Юрія Середіна та багатьох інших.
Коли я знайомлюся з іноземними музикантами, часто виявляється, що в нас багато спільних друзів — українців. Думаю, це лише початок. А ми зі свого боку будемо докладати зусиль для розвитку інструментальної сцени.
