У Бакота Хаб завершилася мистецька резиденція про природу та пам’ять затопленої Бакоти

З 29 вересня по 12 жовтня 2025 року в селі Гораївка відбулася мистецька резиденція на базі простору Бакота Хаб, що об’єднала 15 митців візуального сектору з різних регіонів України.

Проєкт реалізувала команда ГО «Культурний Клуб» за підтримки Українського Культурного Фонду. Автори проєкту — Аліна Олійник та Андрій Зоїн. Кураторка цьогорічної резиденції — Роксолана Дудка.

Програма резиденції охоплювала як роботу над мистецькими творами, так і занурення в локальний контекст через дослідження історії регіону, взаємодію з місцевими жителями та природними ландшафтами Дністровського каньйону.

Фокус резиденції — Бакота як символ втрати, пам’яті та відродження. У 1981 році місто Бакота, як і ще 30 населених пунктів, було затоплено під час будівництва Новодністровської ГЕС. Тоді зникли 16 тисяч гектарів родючих земель, 100 гектарів лісу, тисячі людей були примусово переселені. Під час повномасштабного вторгнення 2022 року село Гораївка знову стало місцем прихистку для переселенців. У контексті резиденції митці осмислювали цю повторювану втрату, зв’язок між особистим і колективним, минулим і сьогоденням.

«Ми працюємо в регіоні, що майже не має туристичної інфраструктури, але має унікальний ресурс — історію, пам’ять і природну красу. Цей проєкт покликаний створити нові об’єкти, які збережуть ці сенси для наступних поколінь і водночас підтримають громаду» — зазначають організатори.

Результати проєкту

За підсумками програми резиденції було створено 15 художніх полотен, які залишилися в Бакота Хаб як основа постійної експозиції. Крім того, у межах проєкту:

• створено серію відеоробіт із розповідями старожилів про Бакоту й життя інших сіл до затоплення для інтерактивної експозиції в клубі-музеї на планшетах;
• створено аудіогід «Від Гораївки до Бакоти», що розкриває культурно-історичні та природні багатства місцевості;
• створено AR-мурал у селі Гораївка, який оживає за допомогою доповненої реальності;
• проведено експедицію зі збору предметів спадщини затоплених сіл для музею в клубі села;
• розроблено культурно-пізнавальний туристичний маршрут «Від Гораївки до Бакоти»;
• створено 10 3D-турів, які дозволяють відвідувати культурно-історичні локації регіону онлайн;
• створено мурал на приміщенні резиденції Бакота Хаб.

Учасники резиденції та створені роботи

Тамара Сафарова в роботі «Хранитель і дерево пам’яті» відтворила образ затопленого дерева — «безквітного й безплідного», що живе в глибинах як пам’ять про спільноту. Його охороняє сом — хранитель історій.

Оксана Жарун, авторка «CaO», працює з образом гашеного вапна, що не зникає у воді. «Маса не зникає, а лише переходить — як і пам’ять», — каже мисткиня.

Наталія Курносова в полотні «Поза часом» створила складну композицію на основі витинанки: символів землі, води, захисту та Берегині, які формують космогонічний цикл.

Вероніка Сироткіна, надихнувшись селянкою зі снопом кукурудзи, зобразила в «Колообігу» «золотий сніп як оберіг» і рух часу в пейзажі.

Ліза Обуховська в роботі «Портал у Бакоту» створила «візуальний портал у світ тиші й магії», де єдинороги на схилах Дністра охороняють духовну силу природи.

Олена Боричевська зобразила «Водяного змія» — дух води, який «зітканий із течій, вітру і спогадів» і є символом внутрішньої гармонії та сили.

Олеся Трубнікова в полотні «Затоплений дім» зобразила дівчину на рибі — душу, що пливе до дому. «Це образ втрати, але й надії, — каже авторка. — Пам’ять про дім продовжує жити, навіть якщо сам дім уже під водою».

Дарина Гарун, створюючи «Осад», звернулася до архівних фото й відтворила образ дітей, що «граючись, руйнують природу» — символ знищення під виглядом турботи.

Марічка Григоріва в «Те, що залишилось» фіксує тишу пагорбів перед зміною. «Цей пейзаж — як свідчення і тінь трагедії», — ділиться художниця.

Ганна Соловей у роботі «Бакота. Русалка пам’яті» створила образ трипільської богині-русалки: «вона — символ межі між забуттям і пам’яттю».

АКЕЛІНА зобразила в «Бакоті» дім без вікон — метафору витісненого, але живого простору. «Це акт вшанування і тихого спротиву забуттю».

Владислав Лебідь у «Порталhead» продовжив серію «Бакотські celebrities», зобразивши знахаря із трьохголовим лебедем — символом єдності трьох світів.

Іван Петрук у полотні «Десь там мовчить моя голова» показав постать без голови та рибу — «як образ пам’яті, що зникла, але все ще пульсує під товщею води».

Богдан Сокур у роботі «І мертвих більше, ніж живих» переосмислює занепад села і згасання традиційної культури. Літня жінка з косою — фігура межі між світом живих і мертвих.

Аліна Хорольська, відеографка, створила серію відеонарративів про архітектуру та орнаменти Гораївки. Її фокус — «стримана краса пересічних вулиць, що зникають».

Резиденція в Бакота Хаб стала простором рефлексій та нової культури пам’яті. Створені твори — це не лише художні жести, а й інструменти збереження, діалогу та нової присутності — у просторі, де колись було життя, яке нині оживає в мистецтві.Проєкт не є разовим — команда ГО «Культурний Клуб» та ГО «Територія» вже декілька років втілюють мистецькі ініціативи в Гораївці та планують продовжувати цю роботу в майбутньому.