Відверте інтерв’ю: EL Кравчук про перерву, конкуренцію та новий альбом
Найепатажніший співак 90-х EL Кравчук – саме про такого артиста публіка дізналася після фестивалю “Червона рута”. А далі була і “Територія А”, і роль Гамлета в постановці Андрія Жолдака. Андрій Кравчук ніколи не боявся експериментувати. Він часто змінював образи та навіть на роки зникав з екранів. Чим зараз живе зірка, читайте у спеціальному інтерв’ю для MUZVAR.
Мама – лікар. Тато – військовий. Кому потрібно подякувати за те, що Ви зв’язали своє життя з музикою?
Батькам. Тато з дитинства чудово співав, а мама працювала поруч з Київським театром опери та балету, де я щодня стабільно проводив по 5-6 годин. Під час мого спостереження за всією атмосферою театру батьки зрозуміли, що це все не просто так. Я підспівував, реагував. У дитинстві, коли я бачив стіл, завжди стукав по ньому пальцями, уявляючи, що граю на фортепіано. Саме завдяки увазі моїх близьких і почався мій музичний шлях.
У 2003 році Ви взяли перерву в сольній кар’єрі та присвятили весь свій час театру. Не жалкуєте?
“Гамлет” – це той проєкт, від якого важко відмовитися навіть тоді, коли здоровий глузд говорить тобі про те, що це дуже небезпечно. Коли ти потрапляєш до театру, розумієш, що працюєш зовсім для іншої аудиторії – невеликої та дуже вимогливої. Раніше люди не ходили в подібні місця. Проте “Гамлет” почав вести у театр тих людей, які жодного разу його не відвідували. Вони слухали мої пісні в концертних залах, на площах, у нічних клубах. І тут “бац” – вони заходять до театру. Я був у захваті. Але знову ж таки – це було ризиковано. Ця професія потребує багато уваги та постійної присутності. Через це в мене не залишилося часу для музики. І це було моєю великою помилкою. Я просто зник. Тільки зараз розумію, що це було неправильно щодо своєї аудиторії. Але, з іншого боку, театр допоміг мені визначити життєві пріоритети та виховати характер.
У квітні 2008 року на радіостанції “Люкс FM” виходить “Hollywood“. Чому саме такий формат?
Це саме та пісня, яка виникла після тривалої перерви. Пісня-експеримент, щоб прийняти рішення: співати чи ні. Разом з композитором Михайлом Некрасовим ми хотіли знайти формат, який візьмуть на радіо. Це було складно, але все ж таки спрацювало. Цей той формат, коли у тебе є певна імерсія в пісні. Ми намагалися розповісти історію, яка стосується кожної людини. Я прагну до того, щоб моя музика була саундтреком життя. Пісня “Hollywood” стала першим кроком до цього.
Хотіли би створити власне шоу?
Мене цікавить формат радіо й маю одну ідею. Мені страшно цікаве особисте життя моєї аудиторії. Дуже хочу програму саме на цю тему, щоб ми разом з людьми вирішували, як розв’язати ту чи іншу ситуацію або проблему.
Якщо би Ви мали змогу повернутися в минуле, чи змінили б щось?
Так. До певного періоду мого життя я був хлопцем з нестерпним характером. Бо в 17 років стати знаменитим – морально складно. Добре, що поруч були люди, які допомагали мені повертатися в реальність та формуватися як особистість. Просто треба тримати себе в руках. Упевнений, що певний проміжок часу я не вмів цього робити, адже моє життя складалося з хаосу. Деякі моменти я навіть не пам’ятаю. Завжди подорожі, концерти. Здавалося, що це був нескінченний потік.
Охарактеризуйте сучасний український шоу-бізнес.
Нині він перебуває на стадії “реінкарнації”. Відбувається процес становлення. Це пов’язано з авторським правом. У мене є безліч контрактів: фотографи, музиканти… Бо тепер усе дуже офіційно. Думаю, що саме ці обставини змінили контекст шоу-бізнесу, який стає більш українським. Раніше українська музика була нікому не потрібна. Актуальною була лише та, яку можна було продати в Росії, Україні тощо. Інші артисти були, інша аудиторія. Зараз все змінюється.
Чи знайоме вам відчуття “зіркової хвороби”?
Це те, про що я шкодую. Шкодую про людей, яких втратив і вже не маю можливості їх повернути. Це та ситуація, коли ти не до кінця розумієш, що “спіймав зірку”. У тебе просто немає часу. І це саме та фраза, яку ти кожен раз говориш своїм друзям, коли вони хочуть зустрітися та провести час разом. Один раз, другий, третій, а на четвертий тебе вже не покличуть. Тому що це неповага.
Яку б пораду Ви дали артистам-початківцям?
Займатися музикою. Не лише хайпувати та шукати одномоментні спалахи інтересу, а й вчитися музиці. Не просто володіти інструментом і голосом, а, наприклад, цікавитися сольфеджіо.
Чи існує хтось на нашій сцені, кого Ви можете назвати своїм конкурентом?
Звісно. Мені здається, що на роль романтичного ліричного героя у нас претендує декілька осіб. З ними я й конкурую. Думаю, що багато читачів зрозуміли про кого я говорю. Але є людина, з якою мені завжди було цікаво конкурувати. Слава Вакарчук. Ми близькі енергетично. Він мене надихає. Це навіть не конкуренція, а стимул.
24-ого вересня Ви випустили новий альбом. Розкажіть про пісні, які увійшли до нього.
Мені завжди був близький Тарас Шевченко. Раніше не міг зрозуміти чому. Але прочитавши його щоденники, зрозумів – сучасність. Минули століття, але його творчість актуальна й наразі. Коли ми разом з Борисом, Мішею Некрасовим та Микитою Богдановим почали роботу над альбомом, перед моїми очима постійно маячила книга Шевченка. Це і стало початком всієї історії. Альбом містить дві пісні, створені за мотивами творчості Тараса Шевченка, решту композицій подібного жанру продовжуємо писати для дуже цікавого проєкту, який згодом я анонсую.
Який головний меседж альбому?
Можна пожартувати? (сміється). Українські вчені винайшли формулу речовини, яка лікує розбиті серця – “порошок від кохання”. Адже спостерігаючи за нашим життям, можна помітити навколо себе багато розбитих сердець. Ось саме ця формула і допоможе вирішити всі проблеми. Знаєте, зараз та пора року, коли ми часто бачимо калюжі. Хтось, йдучи містом, у цій калюжі бачить бруд, а хтось – зірки. Хочеться, щоб люди бачили не лише погане. В альбомі ми досліджуємо любов у всіх її проявах: і до Батьківщини, і до дівчини, і до батьків, і до своєї справи.
У чому, на Ваше відчуття, основна відмінність цього альбому від попередніх робіт?
Трушність. Він записаний у моменті – від початку до кінця. Через щільний графік, зазвичай, ми пишемо альбом частинами. А тут зовсім інша історія. Нам вдалося почати з чистого аркуша. Як не дивно, завдяки пандемії. Без неї це було б неможливо через обмежений час.
