Вірш про силу любові в час війни: Юля Барва надихнулась історією військового
Українська поетеса, Юля Барва, презентує новий вірш, який торкається найтендітнішої теми воєнного сьогодення – розмови батька-військового і його юної доньки.
Вірш, що народився з однієї емоційної картини, перетворився на коротку історію любові, болю, віри й тієї внутрішньої сили, яка тримає українські родини попри відстань і війну.
У центрі сюжету – вечірня розмова тата й доньки Ані. Вона – двадцятирічна, світла, трохи наївна студентка, яка вірить у дива, він – військовий, який повернувся додому лише на кілька днів. Це діалог, який сьогодні впізнають тисячі українських сімей. Впізнають за жестами, інтонаціями, напівфразами й тим холодним болем, який завжди поруч.
«Коли написала вірш, побачила перед очима картинку – тато-військовий говорить із донькою. Далі рима лягала сама», – розповідає Юля Барва.
Також, Юля презентує візуалізацію віршу – у фінальному відео з’являється саме той образ, який поетеса бачила у своїй уяві: щирий, стриманий, справжній.
«Дівчинку на роль Ані я знайшла швидко – це моя знайома, до того ж, збіг виявився майже символічним: у житті її також звати Аня. Але з військовим було значно складніше. Пошуки тривали близько двох тижнів, так як більшість не погоджувались показувати обличчя. Проте, було важливо знайти того, хто передасть атмосферу історії, і можу з впевненістю сказати, що мені вдалось знайти таку людину!» – поділилась думками поетеса.
Цей вірш – не про війну. Це про тих, кого ми чекаємо, заради кого тримаємось. Це маленька історія про велику любов: про батьків, дітей та слова, які гріють. Про нашу спільну віру в те, що світла картинка, яку ми уявляємо щодня, колись-таки стане реальністю.
Також, що важливо: вірш приурочений збору коштів на Різдво для БФ “Мрію жити”, які опікуються дітками з інклюзією.
