«Знову Тереза, Марія і церковні дзвони»

Новий альбом MARIA від Jerry Heil ставить крапку у тріумфальній євровізійній історії із феміністичним посилом: «усі діви народжені людьми». Але настав час вивести слона із порцелянової лавки: який важливий тренд насправді приховується за сповіддю меленіалки у власному досвіді переживання війни та духовності? Чи справді релігійне нагромадження музичних і текстових форм, за які гріх не перечепитися неглибокому оку музичного критика, і є основною потребою соціуму у війні? Чи дійсно українці віддали свої голоси за Терезу і Марію лише на фоні соціологічного тренду за принципом: «Як тривога, та й до Бога»? І чи не свідчить спад релігійності після кожної із воєн про контраінтуїтивну помилку соціологів, що зі штанів вистрибують в констатації очевидного: «українцям зараз потрібна духовність»?

Madonna і Jerry Heil – чия мадонна «мадонніша»?

Не мені нагадувати любому читачеві, що Jerry Heil не перша, хто ступає на дражливу територію новозавітньої образності для творчої вигоди. За останні два десятки літ західна музика проторувала таки ціле «шосе дівомарійності» в попмузиці. Та кожна із виконавиць (так вже трапилося за цілком недивним збігом, що вони були жінками) мала власний терновий вінець і повідомлення для світу.
Візьмімо хоча б кліп на пісню «Like a prayer» Мадонни, у якій виконавиця цілунком в ноги повертає до життя чорного Ісуса і веде його за собою на зустріч усім жертвам расової нерівності в горнилі боротьби за соціальну справедливість.

«Знову Тереза, Марія і церковні дзвони…» - українцям потрібна релігійність в музиці?

Якщо від поєднання еротичного, церковного і соціального в останньому реченні вам не запаморочилось, тоді наполегливо рекомендуватиму переглянути її іншу роботу із журналом Vanity Fair (The Enlightenment), де музою стає людина, а не божество, а самій виконавиці судитиметься стати таки символом «цнотливої розпусти», святості людського болю і страждання, Матір’ю усіх знедолених та відкинутих, провідницею постмодерного «Просвітництва» за столом «Нетаємної Вечері» людської тілесності й оголеної людяності, загорнутої у саван популярної музики декількох поколінь.
Куди вже й говорити про плеяду виконавець, що пустилися берега, спускаючи Бога з небес у (і) пошуки Ріаною справжнього антишекспірівсього (нетрагічного) кохання словами «Матінко Маріє, клянусь я хочу змінитись, Містере Ісусе, я б хотіла бути королевою»(Love Without Tragedy / Mother Mary), (іі) пошуки Бейонс Непорочної Діви у собі на фоні власного одруження у пісні “Ave Maria”, чи (ііі) святкування людської тілесності і ментального здоров’я словами «Марія молиться Молитвою святого Розарію за мій розбитий розум» у пісні Лани Дель рей «Body Electric». Остання до речі, взагалі ставить Ісуса в ряд з Мерлін Монро та Елвісом Престлі.
Та замість просвітницького антицерковного протесту у композиціях Jerry Heil слухачі можуть знайти дещо інше – ренесансно-ідеалістичне і постмодерно-колюче.

Іконопис ТІЛЕСНОСТІ й Боготворіння людського?

Новий альбом із чотирьох частин – це мандрівка у світ жінки під час війни.
ІНТРО. Разом з виконавицею вирушаємо в дорогу під мотив розлуки і супровід народного жіночого багатоголосся:
Ой полі жито пополам з травою,
Ой чи жалко буде, ой мамо, вам за мною? (двічі)

На це запитання цілком ствердно відповідає Іван Франко голосом Jerry Heil і словами інтимно-сонетної «Сікстинської Мадонни»:

Так, ти богиня! Мати, райська роже,
О глянь на мене з свої висоти!
Бач, я, що в небесах не міг найти
Богів, перед тобою клонюсь тоже.

Настрій сонета Каменяра не лише захопливо інтимний і піднесений, але й протестний: «Хто смів сказать, що не богиня ти?» Франко звертається до «мадонни» як до реальнішої за небо, пекло та усіх богів. Це не про Мадонну (Сікстинську), це про мадонну (ЖІНКУ), куди масштабнішу, ніж локальний образ.

AVE MARIA. Далі шлях ЖІНКИ лежить крізь зовнішню кризу «Чорне та біле війна поділила» та внутрішню «Я сама мила собі чи не мила?», у яких втрачені «сили» і «мрії» їй має повернути може лише «Ave Maria», а головний виклик – (1) залишитися щирою із собою, коли ти «Знову учора собі набрехала, що покінчу із життям між вокзалами», та (2) «не з’їхати з глузду», коли світ «стелить прокрустове ложе», встановлюючи кісткодробильні кордони й обмеження. Ця ЖІНКА – не божество і не церква. ВОНА – жіноцтво та Україна водночас. Як зазначає сама співачка: «Це пісня про зіставлення божественного та людського від імені дівчини, яку завжди з кимось порівнювали».

VIRGIN MARIA. Власне проти цього соціального пресингу і виступає наша виконавиця вже у наступній частині, що попри релігійність візуальної атрибутики й ренесансну пластику балету в кадрі заперечує текстом саму назву «НЕПОРОЧНА МАРІЯ». Дівчинка звільняється від образу скромної богомільної леді (з анг. lady – та, що місить хліб), відмовляється прийняти власну долю і заявляє: «Я не Марія, я не непорочна, якщо вже й бути дівою, то лише як людина!».
Візуальні еротизовані образи іконічні полотна Відродження чи то пак тілесний іконопис, де кожній фігурі й частині тіла відведена своя роль, а позу чоловічого домінування із розкинутими ногами цей раз займає сама співачка. І поки, заколисаний релігійними атрибутами, консервативний соціум із її першого куплету не помічає заклику до бою за свободу і ліберальні права, співачка продовжує: «Wakie-wakie, little babe Time to rise and misbehave» – пробуджуючи слухачів не коритися чужим нав’язливим очікуванням, «здійняти галасу» та «не здавати себе без бою». У фіналі кліпу людське і тілесне об’єднуються із божественним і духовним, вивільняючись із привнесеного свого часу церквою штучного дуалізму. Однак якщо цілком зрозуміло, проти кого боротьба, то залишається запитання: А за що боротися?

TERESA&MARIA. Завершення мандрівки починається із переродження ЖІНКИ немов джерела, що взяла на себе ношу цілого світу та відповідальність за своє щастя, ЖІНКИ «не святої, але живої». Раніше під час Євробачення alyona alyona та Jerry Heil пояснювали згадки Матері Терези й Діви Марії як образів доброти та любові відповідно. Та західній аудиторії вистачило вірусного гасла «усі діви народжені людьми» – здешевіла ліберальна повістка святкування успіху та рівності. І все ж, ваш покірний слуга, ніколи не задовольнявся таким «тлумаченнями», адже перше слово завжди має текст, а не його автор, який склав перо і відпустив своє дитя у світ. І ось, лише зараз концептуальний пазл нарешті сходиться і текстуально: ця сама ЖІНКА, що пройшла терновий шлях переродження від дівчинки, що залишала дім, до жінки, що тримає країну на своїх плечах, має найвище завдання – зберегти свою людськість, (доброту і любов) у цій боротьбі, де ворог, прикриваючись святістю та моральною вищістю, знелюднює тебе – залишаючи за собою монополію на божественне, а тобі залишаючи сором за людське. Уже після релізу виконавиця заявить, що альбом є «ідейним продовженням треку «Teresa&Maria», де йдеться про дуальність: божественну та людську. Я вірю, що людина — це дійсно продовження Бога, проте вимагати від жінки бути святою — це ідеалізація, яка має наслідки».

Постколоніальне: МАРІЯ – це Україна?
Що ж до мати-терезово-діво-марієвої атрибутики, то вона – лише метафоричне риштування вкрай важливого саме для нас, а не Європи архетипу – моральної вищості божества: «Війну виграє той, за ким моральна вищість!». ЖІНКА у цьому альбомі чудово вписується в колоніальну історію УКРАЇНИ, а якщо врахувати постійні стримування й заборони від Заходу щодо використання зброї на території ворога, то і взагалі складається враження, що фраза «BEHAVE! / ПОВОДЬСЯ ЧЕМНО!» – таки адресована жертві великої війни, а не просто жертвам патріархальних репресій. Ба більше, не мені вам нагадувати, як «ускій мір» тримається на моральній зверхності власних «скрєп».
Та чи потрібні Україні власні «скрєпи» і чи існують інші джерела моральної вищості?
Так, релігійність зростає під час війни та кризи (див. 2014р. – 76%, 2021р. – 68%, 2023р. – 74%), підігріта тривожністю і непевність, власне як і цікавіть до паранормальщини і містики (див. 2024 – 43% вірять), але вона так само стрімко спадає в мирні часи. Власне це лише симптом, як от носіння ременів із надписом «З нами Бог!» німецькими солдатами у роки Другої Світової, що аж ніяк не свідчило про їхню реальну віру чи набожність, як і використання релігійної символіки в музиці зараз. Натомість цю впевненість у власній вищості у пісні покладено на повернення до себе і предків:
«І хай буде дуже страшно й темно і часом нелегко,
Та з тобою завжди будуть з неба слідувати предки».