“Саме в цих піснях я шукала порятунку від жаху”: співачка KRYLATA про свою творчість

Молода співачка Анастасія Завадська, яка брала участь у фестивалі “Чорноморські ігри” та другому сезоні вокального талант-шоу “Голос країни. Діти” наразі випускає пісні під псевдонімом KRYLATA та допомагає ЗСУ. Про творчість, благодійність та початок вокальної карʼєри артистки читайте у нашому з нею інтервʼю.

Анастасіє, з чого почався твій шлях під псевдонімом KRYLATA? Розкажи про той момент, коли ти вирішила створити власний проєкт?

KRYLATA — саме так колись назвала мене сестра, коли приїхала підтримати на один з виступів. Свою кар‘єру артиста я почала ще у 4 роки. Далі були перемоги у численних всеукраїнських і міжнародних конкурсах, кастингах та проєктах. Моєю творчою сім’єю стали учасники й організатори “Голосу Країни” та “Чорноморських ігор”.  У 15 років я переїхала до Києва і вступила до естрадно-циркової академії, де зустріла багато однодумців і замислилась над написанням власних пісень. Першу композицію мені пощастило створити разом з Михайлом Клименко (гурт ADAM). Міша написав особливо чуттєву музику та разом із сестрою — текст, а я мелодію. Так на світ з’явилися перші пісня і кліп Крилатої — “Моя весна”. Прем’єра пісні відбулась у Скадовську, на сцені “Чорноморських Ігор”.

А тепер поговоримо про твою крайню роботу “Генератор”. Як створювалася пісня та який саме меседж ти хотіла донести до своїх слухачів?

Після повномасштабного вторгнення і майже пів року перебування за кордоном я повернулася до Києва. Саме тоді я познайомилася з Андрієм Парфеновим та Віталієм Ковтуном, авторами слів та музики синглу “Генератор”, з якими ми працюємо на музичних студіях. 

Без вибухів і відключень світла у столиці не обійшлося, а для творчих людей навіть це може стати поштовхом і “натхненням” до написання пісень. Ми скооперувалися з хлопцями, нас об’єднала ідея написання треку “Генератор”. Під час мого запису, світла теж не було і на допомогу прийшов акумулятор, що було дуже символічно.

За допомогою ритму і мелодії, ми мали на меті підняти настрій нашим народу та армії! Насправді думаю, українцям навіть не потрібно пояснювати, про що ця пісня. Прослухавши її, кожен зрозуміє найголовніше послання, який ми у неї заклали. Наш народ — незламний. Крапка. І зараз я не лише про війну сьогодення, а про нас в цілому, в розрізі усіх часів. Які б не були обставини — ми завжди збережемо наші етнос, культуру і мову.

“…Скоро до Криму, що так чекав Україну..” — ці рядки про один з важливих фундаментів нашого існування, — кордони. Про нашу віру і впевненість, що землі, які були захоплені країною-терористом, будуть відвойовані, а люди спокійно житимуть своє життя, будуть вільними. 

“Генератор” — це вдячність нашим Збройним Силам України, котрі кожного дня боронять наш сон, котрі віддають свої життя, котрі змушують наші серця битися як одне!

Під час знімання кліпу, які складнощі спіткали вас, хто був “генератором” ідей, образів та твого стилю? Чи важко було позичити таку цінну на сьогодні річ – генератор?

Власне процес пошуку команди для зйомки кліпу був дуже оперативним. Андрій (автор тексту) домовився зі своїм другом та талановитим режисером Антоном Пожидаєвим — зняти кліп, а він своєю чергою швидко підхопив ідею пісні та написав сценарій.

Антон спробував навіть використати штучний інтелект GPT для його створення. Пізніше долучив команду операторів та технарів зі свого продакшену. За повноцінні образи і їх референси відповідала моя сестра Діна, вона стиліст. Візажем займалась моя подруга — Женя Козлова, а зачісками — її знайома Костюченко Настя. Тобто сарафанне радіо щодо співпраці спрацювало на “Ура!”.

“Гену”, так ми назвали нашого вірного друга і незамінного елемента у зйомках — генератора, нам позичили музиканти зі студії Андрія, тому довго шукати не довелося. 

Особливих складнощів у день зйомки теж не було, окрім перекритих доріг (через те, що Байден завітав до Києва) і мого спізнення на майданчик на більше ніж годину.

Одним з реквізитів ми обрали рожеві боксерські рукавички, але таксист, який їх доставляв — закінчив поїздку і не передав їх. Але згодом хореограф Ілля Нікітін, який був постановником танцю у кліпі — привіз нові, пофарбував їх балончиком і висушив феном буквально за пів години. До речі, є ідея їх потім розіграти й віддати кошти на потреби ЗСУ. 

Напевно, єдиним важким моментом — був монтаж, який Антон робив і днями, і безсонними ночами. Але результат у такий короткий термін роботи — вразив!

Які у тебе плани на майбутнє, чи є вже нові пісні, які чекають дня своєї премʼєри?

Звичайно, я планую і вже маю в графіку подальші благодійні концерти за моєю участю й авторськими піснями. Вважаю необхідним продовжувати допомагати нашій армії, вшановувати пам‘ять Героїв (вже мала таку честь), і неодмінно підіймати дух нашого народу своєю творчістю, відволікати їх, нагадувати про щасливе і вільне майбутнє, це наша місія.

Відключення світла, обстріли, трагічні події… Як змінилося твоє життя та творчість після початку повномасштабного вторгнення.

З моменту повномасштабного вторгнення я виїхала за кордон. Під впливом думок і смутку за домом і близькими людьми я продовжувала писати пісні. Так народилися “Каміння у кросах”, “Злодій”, “Єноти”, і вже впізнавана “Чекай мене у Києві”. Хочу зазначити, що зараз ці пісні готуються до релізів. А завдяки проєкту AGLiveWith їх можна почути у живому виконанні на ютуб та моїх соцмережах.

Саме в цих піснях я шукала порятунку від жаху, який відбувається навколо досі, від самотності на відстані, від рідного оточення та по поверненню додому — твердо сказала, що залишатимуся тут, незважаючи ні на що, і на страх батьків за мене. 

Спілкувалася Ковальова Катерина