Як The Unsleeping створюють свій «Справжній бедрум панк»
Минулого року гурт The Unsleeping випустив довгоочікуваний дебютний альбом «Справжній бедрум панк», що поєднує альтернативний рок, акустику, фортепіанні мелодії, пост-рок та інді. Реліз став одним із найкращих повноформатних релізів року.
Ми поспілкувалися з учасниками гурту Іваном Смірновим і Сашком Олійником, які розповіли про процес створення альбому, важливість експериментів, вибір пісень і концептуальні рішення. Про плани щодо випуску вінілу, концертні мрії, подробиці майбутніх турів і не тільки — також у нашій розмові.
Як вам процес створення такого масштабного проєкту, як «Справжній бедрум-панк»? Чим він відрізняється від запису окремих синглів?
Іван: Це кардинально різні речі. Сингл — це один трек, з яким ти носишся пів року. У тебе є один настрій, текст, звучання, яке зазвичай таке саме, як у попередніх треках, бо гурт має звучати цілісно. Ти сильно не експериментуєш, і це набагато зручніше. Альбом — це зовсім інше.
Для нас це був перший альбом, і ми хотіли зробити його концептуальним. Дуже багато говорили про те, які він викликає асоціації, що саме хочемо сказати, що хочемо донести. Запис був складним. Накопичення матеріалу — важке, зведення — окрема історія. Це купа нервів, коли кожен трек треба переслухати, щоб зрозуміти, чи він схожий на попередні, чи не вибивається. Це дуже велика і складна робота, але водночас дуже цікава. Крутий досвід.
Сашко: Це суперкомплексна тема. Якщо для синглу ми можемо зробити один зідзвон із чуваками, то з альбомом у нас було просто мільярди зідзвонів. Оскільки ми не всі живемо в Києві, у всіх різні графіки роботи, то дуже складно зібратися, знайти час. Це напряжна штука, але закрити такий гештальт — дуже важливо для гурту.
Я чув, що у вас був перший-перший альбом на SoundCloud. Чи відрізнявся теперішній процес створення від тогочасного?
Іван: Той альбом — це більше альбом молодих пацанів на перших курсах універу, які хотіли бути рок-зірками. Але найкращий продюсер, якого вони знайшли, — це якийсь гітарист із міста, який усе писав у Pro Tools. І бюджет альбому був 500 гривень. Електронні барабани, всі пісні, які ми знали, зібрані в один альбом. Про звучання ми взагалі не парилися, головне було — щоб він просто існував. Тоді склад гурту був зовсім інший. Це більше напівпрофесійний досвід. Але він із душею, і ми не збираємося його видаляти — хай буде в історії.
Сашко: Я його ні разу не слухав.
Ага, ти тоді ще не був у гурті, так?
Сашко: Так.
Який етап створення альбому став найскладнішим?
Сашко: Найважче було відслухати всі версії пісень… Якщо гіперболізувати — це мільйони різних версій. Ти їх просто слухаєш, і в тебе вже вуха «замилені». В якийсь момент ти вже не розумієш, чим вони відрізняються. Це було трошки проблематично.
Чи завжди збігалося творче бачення щодо того, яку версію залишити? Чи були серед вас розбіжності, суперечки стосовно цього?
Іван: Ми не те щоб сперечалися. Частіше було таке, що хтось переживав за свою партію. Наприклад, Назар, у якого на альбомі два перші вокальні треки. Це його особисті пісні, і він дуже хвилювався за свій вокал. Я особисто його заспокоював, казав: «Чувак, звучить супер круто, не переживай». І, власне, так воно і є — все класно.
За інструменти: я, наприклад, завжди переживаю, якщо якусь мою «пищалку» на дві ноти не чути. Думаю: «Блін, десята версія треку, а «пищалку» так і не виправили. Таке в нас було. Або, наприклад, нам скидають мастеринг одного треку, і їх може бути шість версій. От скидають шосту, усе круто, але барабани чомусь голосніші за все. І ти вже не розумієш, чи воно реально так, чи це просто вуха прибиті, і ти починаєш чути якусь галюцинацію. Тому так, цей момент дуже складний.
Яку пісню було найскладніше записати?
Сашко: Якщо говорити про створення як гуртом, то, мені здається, всі пісні були плюс-мінус на одному рівні. У нас все нормально виходило: ми досить швидко придумували партії, зігрувалися, не було якихось жорстких дискусій, що комусь щось не подобається. Може, трохи важче було зі спокійними піснями — особисто мені, бо я більше люблю «понавалювати», а тут треба грати спокійно. З цим трохи були проблеми, але не такі, щоб займатися цим по пів року. Це буквально дві годинки подумати.
Іван: Створення — це дуже приємний процес, бо ми джемимо. Ми пробуємо разом щось нове, джемимо, джемимо — і з треку вже виходить щось круте. От, наприклад, соло в кінці. Мені доводилося грати його по п’ять разів за репетицію, і я кайфував. Але буває, що пацанам подобається, вони кажуть: «Класно!», а потім: «А давай ще щось інше спробуємо». Дуже багато інформації, але все відбувалося синергійно, ми підказували один одному. Не було такого, що хтось лізе і каже: «Це гівно, не треба це грати».
Чи було це спільним рішенням — створити альбом?
Іван: Так-так. Не було такого, що хтось один, як лідер, ініціативно казав: «Ви нічого не бачите, не хочете альбом робити, давайте, велика ідея!» Ми про це думали дуже давно — ще у 2021-му чи навіть 2020-му писали…
Сашко: У 2019-му.
Іван: Так, ми цим альбомом марили. Не раз збиралися після концертів, на афтепаті сиділи, вже о третій ночі всі напіввідключені й такі: «Чуваки, треба альбом!» Це було справжнє, душевне бажання.
Чи плануєте випуск «Справжнього бедрум-панку» на вінілі?
Сашко: Вініл готується. Наш гітарист Назар зараз займається дизайном. Ми вже вибрали, якого кольору буде вініл, як усе виглядатиме. Тобто все в роботі. Незабаром має з’явитися фізичний носій з нашою музикою, і це, звісно, дуже прикольно. Я сам збираю вініли, у мене немала колекція, і дуже класно мати щось своє в ній.
Хто для вас є зразком бедрум-панку серед виконавців і хто надихнув вас?
Іван: Мене зачарував один чувак в Україні — Левко. Він з тусовки «Сонячних котиків». У нього такий post-punk, lo-fi стиль. Я б одразу назвав це бедрум-панком. З Назаром, нашим гітаристом, ще зі школи захоплюємося math-rock і emo.
Бажання зробити альбом, як ми його називали — «шершавий», трохи такий, що ріже вухо своєю дисонансністю, наповненням текстів, але водночас із мажорними мелодіями, — це те, чого я хотів. Коли почув про жанр bedroom, зрозумів, що можна робити таку музику! Вона не обов’язково має бути ідеально зведена, з офігенними соло чи бездоганним звучанням. Головне — щоб торкала душу.
Сашко: Колись у нас було інтерв’ю, і нас запитали, в якому жанрі ми граємо. Я тоді слухав Clairo, вона грає bedroom pop, і вирішив сказати «bedroom punk» — так воно й стало. Якщо говорити про впливи на альбом, то найбільше мені дали демки Назара.
Ще є гурт Duster, а також усе, що я в дитинстві слухав. Але те, що я слухав, не зовсім збігається з тим, що ми випустили. Це були RHCP, Paramore, Radiohead.
Яка ситуація надихнула на створення пісні «Я кусаю щоки»? Вона здається піснею про тугу за стосунками з людиною.
Іван: Музика тим і чудова, що кожен її інтерпретує по-своєму. Але ця пісня про інше. Я працюю лікарем, часто вночі. Одного літа після чергування йшов додому. Був спекотний ранок, я був виснажений, але випив кави. Працюючи, п’ю каву багато разів — і фільтр-каву, і «три в одному». У пісні є ці слова. Хотів написати про фізично неприємний стан людини, яка не виспалася, але переживає і не може заснути. Після роботи намагаюся думати про хороше, але все одно хвилююся — що були факапи, що я щось забув. Висипаюся вдень, а вночі не можу заснути. Це був один з тих ранків, коли я йшов додому і записував текст у телефон.
Акорди до пісні, сама музика — це випадковість. Ми просто джемили на репетиції, грали щось, але нам сподобалося, і я вирішив щось зробити.
Я почув слова «Що було, не загуло» і подумав, що це про стосунки.
Іван: Звісно. Я, слухаючи її, вже не пов’язую з тими подіями, про які писав. Вона просто меланхолійна, тепла пісня. Залишається такою — теплою, з особливою атмосферою. Одна з моїх улюблених на альбомі.
Назва пісні «Флора» подана у лапках. Чи це назва знакового закладу для Назара?
Іван: У нас є парк Софіївка, і там два входи. Один класичний, старий, в одній частині парку. Гарний, але не місце зустрічей. А біля автовокзалу є павільйон «Флора» з акваріумами та природничим музеєм. Це місце моєї молодості, тому й назва — «Флора». Там завжди можна було привести когось на побачення.
Ви згадали, що пісня «Жучара» спочатку була англійською. Які елементи залишилися незмінними в альбомній версії?
Іван: Інструментально він залишився таким, як був чотири роки тому. Нічого не змінювали. Це демка Жеки (вокаліста). Ми додали брейкдауни, бриджі, гітарні вставки. Це геніальний твір Євгена Мороза, що залишився майже незмінним.
Сашко: Сенс також. Єдине — в першій версії немає слова «кеш», а тепер є.
Пісня «Мусиш» порушує тему суспільного тиску. Чи відчували ви тиск щодо своєї творчої діяльності? Можливо, вам радили сфокусуватися на іншій роботі?
Сашко: Так, я почав грати на барабанах із шостого класу, хотів вступити до Київського інституту музики ім. Р. М. Глієра, але батьки, особливо мама, казали, що це не професія, що треба ставати програмістом. Тому я став програмістом, а з чуваками займаюся хобі. Тиск був, думаю, у Івана також.
Іван: Мама теж казала: «Кидай групу, займайся серйозною роботою!» Я відповідав: «Ми їдемо в Будапешт, виступаємо на фестивалі». Вона: «Добре, приїжджай і кидай групу, ставай лікарем!» Зараз уже не каже, думаю, бо я дорослий.
Розкажіть про ваш майбутній тур.
Іван: Як завжди, ми будемо старатися все гарно зіграти. У нас чудова команда, яка складається з менеджерів, віджеїв, звукорежисерів. Їм дуже велика повага, бо без них не було б цього всього. Разом усе буде таким собі світло-музичним шоу. Ми будемо придумувати нові візуальні ідеї, яких до цього не було, пробувати, виводити на екран щось цікаве. Запрошені гості будуть. Ми стараємося комунікувати, щоб логістика була належна, бо в інших артистів є свої концерти, своя робота.
Будуть акустичні треки, можливо, зіграємо щось нове, інструментальне, якісь імпровізації, може, поджемимо на сцені. Постараємося зробити гарне, душевне шоу для себе і для людей.
Сашко: Так, усе буде максимально по-домашньому. Думаю, ми дуже сильно готуємося. Зараз у нас більш серйозна підготовка щодо музики, бо ми ще думаємо додавати деякі елементи, які ніколи не використовували.
Усі учасники тепер грають у моніторах із метрономом, що, я думаю, пішло нам на користь, і концерти будуть більш якісні. Окрім дебютного альбому, будуть старі хіти, як українською, так і англомовні. Раніше у нас переважна кількість пісень була англійською, але зараз українські пісні переважають, тож у нас є змога зробити весь концерт українським. Але ми знаємо, що люди все одно чекають англійських пісень.
Чи плануєте ви в подальшому ще випускати треки англійською? І коли ви прийняли рішення, що перший альбом має бути повністю українською?
Іван: Я думаю, після того, як ми спробували писати українською й написали «Ptaha Fred», потім «Жити», «Не сплю», «Переживу». Це стало набагато приємніше, цікавіше й більш природно. Я англійською навіть не пробую писати. Раніше писав свої демки англійською, але зараз не хочеться.
Можливо, колись хтось із нас створить реп-сайдпроєкт, бо ми з Назаром любимо поприкалуватись, якийсь реп почитати англійською. Але поки що краще працювати зі своїми людьми й писати для українців.
Сашко: У нас є англомовні пісні в загашнику, які ми не випустили. Можемо їх випустити, побачимо, як усе буде йти далі, але поки що фокус на українську мову, на збагачення культури.
Чи є у вас заплановані виступи на фестивалях? І на яких фестивалях ви мрієте виступити?
Сашко: Поки нас ніде не анонсували, ми розказувати не можемо. Дуже хотілося б виступити на Lollapalooza, Governors Ball, Open’er. Але в Україні на деяких фестивалях, я думаю, точно будемо, адже у нас вийшов альбом.
Якщо раніше це було питанням того, що ми граємо один і той самий матеріал на всіх фестивалях п’ять років поспіль, то зараз такого питання не буде.
Іван: Хочеться ще виступити в якомусь залі, де люди навколо тебе стоять, як The Chariot. Або зробити концерт, де все дозволено. Щоб люди на сцену вилазили, стрибали на тебе.
Ще в секонд-хенді хотілось би виступити. Закрити його на ніч. Це було б круто.
«Справжній бедрум панк» уже доступний на стримінгових платформах, а незабаром The Unsleeping вирушать у тур містами України.
Спілкувався: Товтин Михайло
