Перше велике інтерв’ю: «Це як “Океан Ельзи”, тільки одразу з нормальними зачісками» — «Проклятий Х*й» про панк, гумор і безмежність
«Проклятий Х*й» — гурт, який балансує між панком, абсурдом і щільним дрілом, а ще постійно розширює межі власної творчості. Ми поговорили зі Славою Кедром та Андрієм Телевним про сольні проєкти, гумор як ДНК колективу, народження слова «дріл», новий альбом, записаний за ніч, і найбільший сольний концерт, який вони готують 14 лютого. Це — перше велике інтерв’ю гурту.
Крім гурту «Проклятий Х*й» у вас є і сольні проєкти, і ви займаєтесь багато чим. Розкажіть про себе
Андрій: Я взагалі займався танцями 21 рік. Танцював у Дніпровському ансамблі філармонії. Займався і професійно, і для душі. Був досвід контрактів за кордоном.
У юні студентські роки я грав у трьох гуртах, які, щоправда, не вийшли за межі гаражів. По-різному: і гітаристом, і барабанщиком. Загалом це було просто кайфово — рок-н-рол, молодіжно.
Після останнього такого досвіду в мене з’явилося відчуття, що, можливо, я швидше дійду до варіанту записати щось своє самостійно в студії. Я цю ідею відклав, поїхав на кілька років танцювати за кордон, трохи заробив грошей на життя і зрозумів, що можу виділяти кошти на музику.
Повернувшись з півторарічного контракту в Китаї, я десь на рік дуже серйозно занурився в музику. За одне літо в Дніпрі я написав сольний альбом. Він зараз не має місця в актуальному контексті, бо там тексти російською мовою. Але сам процес створення, сам досвід мені дуже сподобався. Я зробив усе сам: написав 13 пісень, музику до них, прийшов у студію, усе пояснив звукорежисеру й на місяць буквально там засів зробивши альбом.
Я писав барабани, бас, гітару. Все це я випустив, мені сподобалося. Але я ніяк не займався розповсюдженням проєкту. Потім почалося повномасштабне вторгнення, і ця історія повністю втратила актуальність.
А чи думали ви якось актуалізувати цей проєкт — перекласти українською, наприклад?
Андрій: Такі розмови були. В певних колах цю музику чули, знали. І були запити на переклад окремих пісень. Але мені здається, що це трохи не камільфо.
Тексти писалися в той час, коли моїм внутрішнім голосом була російська. Я впевнений, що це змінює і емоційне навантаження, і саму творчість. З моменту, як я відмовився від російської і перейшов на українську, в мене в голові почали з’являтися вже зовсім інші думки — ті, які я можу декламувати зараз.
Тому, коротше, я думаю, що це зайва історія. Перекладати тексти, щоб зберегти людину з тим внутрішнім станом, який був тоді, — це не для мене. Я не те щоб проти, але не впевнений, що це взагалі класна ідея.
І ще пару слів скажу: я дуже люблю фотографію. Не кидаю її, вона просто постійно крутиться навколо мене. Переважно плівка.
Слава: Так, Андрій дуже класно фотографує. Обкладинка нашого першого альбому зроблена на його фотоапарат, якому сто тисяч років. І він реально круто знімає. Хоча іноді мене трохи за**бує те, що процес фотографування відбувається прямо під час концертів. Але це правда.
Слава: Завдяки любові Андрія до фотографії ми маємо дуже специфічний, атмосферний плівочний контент. Він, напевно, краще передає настрій моменту, який був зафіксований на фото.
Славо, розкажіть тепер трохи про себе.
Слава: Якщо коротко, я все життя пов’язаний з творчістю, ще з дитинства. До школи, коли я вчився в сільській школі, там не було жодних можливостей: ні гуртків, нічого. Максимум — на Новий рік можна було перевдягнутися у вовка і щось там поричати.
Але я все одно намагався щось робити: змушував однокласників грати зі мною у всякі мініатюри, дуети. Я тоді, напевно, сам не розумів, що взагалі роблю, але дуже хотілося.
Потім я вступив у Харків, почав займатися гумором, потім — абсурдним гумором. І вже, напевно, 13 років пройшло від початку театру «Горобчик». Це можна довго розповідати, але загалом я можу сказати, що мене в житті цікавить тільки мистецтво, і все.
Я знаю, що хтось вважає, що я займаюся дуже багатьма речами. Музикою я почав займатися десь у 17 чи 18 років: записав перший реп у сусідньому селі. І потім понеслося.
А як ваш досвід у гуморі допомагає під час написання текстів для «Проклятого Х*я»?
Слава: Це навіть не просто досвід у гуморі, а досвід театру «Горобчик», який був і є. Я досі його здобуваю. Це абсолютно безцінні навички. Я дуже радий, що ми могли зростати з такими людьми і продовжуємо разом творити.
Звісно, це допомагає і не тільки в музиці, а взагалі в житті: у будь-яких справах, у побуті, в розмовах з друзями, у написанні сценарію, у створенні пісень. Це вже невід’ємна частина мене, і ти нікуди від цього не дінешся. Це треба просто тестувати. І це дуже круто.
Як би ви самі сформулювали, що це за гурт, «Проклятий Х*й»?
Слава: Я б сказав так: це як «Океан Ельзи», тільки одразу з нормальними зачісками.
Андрій: По-перше, я погоджуюся зі Славою. А якщо чесно, то для мене наш проєкт — це про безкордонність і безмежність. У цьому для мене є панк-рок. Особливо той панк-рок, який робимо ми, який у нас виходить і який ми хочемо робити. Це про неосяжність ідеї, творчості, потоку думок. Ти робиш усе, що хочеш зробити саме зараз, у цьому моменті.
А як ви познайомились? Розкажіть трохи про історію створення гурту.
Слава: Ой, це прикольна історія. Ми з Харкова, хоча на момент створення гурту жили в Дніпрі. Я пам’ятаю, що їхав з Харкова машиною (я тоді їздив на Донеччину і повертався назад у Дніпро) і написав своїм пацанам щось типу: «Сьогодні приїжджаю. Треба робити панк-рок гурт. Давайте щось замутимо». Ми, здається, зібралися в той же день, коли я приїхав. Але це було вже не знайомство — воно сталося трохи раніше.
Андрій: Я добре пам’ятаю момент знайомства. Після початку повномасштабного вторгнення я вирішив повернутися до барної справи (займався цим ще у 2015–2016 роках). Я з Дніпра, і на той момент туди якраз переїхали хлопці з Харкова, це був 2022 рік. Я влаштувався в бар «spalah» — класний андераундний простір, навколо якого постійно крутилися дружні, кайфові події, у тому числі музичні. Класний піпл.
Слава: Футболку ще треба з таким написом: «Класний піпл».
Андрій: І от якийсь рандомний четвер, я на барі, і заходять Кедр та басист Борода Микита. Вони дивляться на діджейський стіл, а там нікого немає. Бачать мене на зміні, ми знайомимося. Я кажу, що діджея сьогодні нема. Вони такі: «Окей, ми тоді за флешками». Я дав зелене світло — так і познайомилися.
Потім хлопці зробили в Дніпрі дуже класну ініціативу. Наскільки я розумію, раніше вони таке робили в Харкові. Це були джем-вечори: просто збирали людей з музичної тусовки, хто кого знає.
Слава: Так, це була ініціатива Сергія Qhead’а, нашого другого вокаліста і саунд-інженера. Він дуже хотів це зробити. І в Дніпрі ці джеми реально прижилися. Кожного разу вони ставали кращими в організаційному плані. За це Сергію величезна подяка, він реально цим займався.
Андрій: Так, коротше, ідея була організувати такі вільні джем-вечори. У нас був класний спот — антикафе нашого друга Артема Забіяки, якого, на жаль, уже немає з нами. На цьому місці ми й організовували джеми: десь 15–20 людей, різні музиканти, всі взаємодіють між собою.
При цьому хлопці взагалі не знали, що я якось пов’язаний з музикою. Я просто попросив Сергія допомогти мені облаштувати фотовиставку на мій день народження в барі, адже були проблеми зі світлом, а він просто геній електрики. Він зробив мені кайфову підсвітку для фото. Кедр приніс гітару, щось там бринькав, питає: «Ти щось можеш зіграти?» Я кажу: «Я більше по барабанах». А він такий: «О, тоді приходь до нас на джем».
Я походив на ці джеми пару місяців, а потім Кедр повертається з Харкова і каже: «Так, чуваки, завтра робимо панк-гурт. Збираємося там-то, о такій-то годині». От так ми і заджемилися. Ну і як далеко це зайшло, ви вже знаєте.
У гурті п’ять учасників, і кожен з власним бекграундом та іншими проєктами. Як вам вдається поєднувати «Проклятий Х*я» з усіма паралельними активностями?
Слава: Ну, своя думка була у трьох наших колишніх гітаристів. Якщо у вас своя думка — ви колишній учасник «Проклятого Х*я».
А якщо серйозно, я не скажу, що ми це робимо ідеально. Але в мене великий досвід роботи в колективі, саме взаємодії з людьми. Я більше десяти років був з людьми в одному театрі, і для гумористичного колективу там було стільки сварок, що кожен по кілька разів ішов і повертався. Але це вчить вирішувати проблеми. Іноді — бути ганд**ом, якщо ти розумієш, що це корисно для проєкту.
З часом кожен у гурті почав відчувати, де йому комфортніше, окрім сцени: хто за що відповідає, які задачі закриває. І так вийшло, що кожен опинився на своєму місці. Я не скажу, що це легко. Ми постійно сваримося, ху**осимо один одного. Наприклад, Андрій — ти придурок. (Андрій, це жарт, я так не думаю. Я взагалі ні про кого так не думаю).
Андрій: У нас, як і в будь-якому скупченні людей, немає ідеальної гармонії. Нема такого, що ми один одного ідеально розуміємо в усіх аспектах і постійно підлаштовуємось. Все одно его зіштовхуються, бувають непорозуміння, які не завжди швидко вирішуються. Але загалом це все цікаво, і воно працює.
Слава: А що таке взагалі ідеальна гармонія? От, наприклад, ідеальна гармонія є в гурті «Без обмежень». Нам це треба? Нє.
Ви співпрацювали з попартистами та альтернативними музикантами (renie cares, Thekomakoma, Андрієм Бармалієм). Чи є для вас межа між «попом» і «андеграундом», чи вона давно стерта?
Слава: Та нема ніякої межі. Я взагалі не ходжу з думками, хто там поп, а хто не поп. Я про це просто не думаю. Якщо з’являється прикольна ідея — чому ні? Якщо в результаті виходить класний прикол або щось щире й душевне. Малювати якісь межі — це тупо.
А з ким з артистів ви б хотіли співпрацювати в майбутньому?
Слава: Ну, звісно, хотілося б з Вакарчуком. А якщо серйозно: скажу про тих, про кого реально думав. Це «Курган і Agregat». Ми прямо не обговорювали фіт, але якось на концертах їх питали, і вони сказали: «Чого б ні». Мені було б дуже цікаво, бо вони суперпрофесіонали. З ними і весело працювати, і продукт виходить класний.
З «Ніжною Оксаною», звісно, хочеться дуже сильно, ми вже працюємо. Ще хотілося б з Лізою Структурою. З Monokate. З Дантесом.
Андрій: О, з Катею так, точно хотілося б. Я, може, ще когось згадаю, бо так одразу важко. Але це, насправді, кайфово — мати такий список у голові. Катя Monokate, до речі, приходила на наш виступ і реально з усіма розй**увалася — тілом, рухами, енергією. Це дуже кайфово, коли люди відчувають наш вайб, розуміють, що ми робимо, і підтримують це не тільки ідейно, а й фізично.
А якщо говорити про якийсь зовсім умовний фіт-мрію, то мені чомусь у голову приходить «Gogol Bordello». Але це вже чисто фантазія.
Що ви вкладаєте в слово «дріл»? Воно дуже часто у вас звучить.
Слава: Ой-ой-ой, це в нас… Давай так, я розкажу передісторію. Бо в якийсь момент це слово стало трохи більшим, ніж просто слово. Це ж неологізм, правильно? Його ввів наш друг Богдан, він же «Ніжна Оксана». Спочатку воно просто кілька разів десь прозвучало, потім ще раз, і якось воно почало жити своїм життям. Але остаточно ми його, скажімо так, закріпили під час поїздки у Львів з концертом. Ми жили в готелі, і там трохи насмітили. Ну, не ми, але так вийшло. І там були великі пакети зі сміттям.
MC Каліч якось сів, облокотився на цей пакет, і тоді Богдан каже: «Обережно, ти зараз дріл помнеш». І це було не те щоб одразу смішно. Це був перший раз, коли ми почули слово «дріл», використане для чогось, для чого воно взагалі не мало використовуватися.
З того моменту слово «дріл» означає все, що ти в нього вкладаєш у момент, коли його говориш. І якимось магічним чином (або логікою… Або еволюцією) співрозмовник розуміє, що ти маєш на увазі.
Є, напевно, якийсь абсолютний дріл. У цього слова, умовно, може бути конкретне значення — наприклад, «зелений дріл». Або коли я кажу, що на концерті буде сильний дріл. Я не маю на увазі просто «ми класно зіграємо». Я маю на увазі відчуття щільного дрілу, яке важко описати словами.
Чи можна сказати, що дріл — це будь-що хороше, просто в конкретний момент це різні речі?
Андрій: Так, але дріл може бути і поганим. Просто тоді треба казати «поганий дріл». І тоді ми розуміємо, що це погано.
Слава: Наприклад: «Цей дріл нам не підходить». Не той дріл…
Андрій: Ми, в принципі, припускаємо існування будь-якого дрілу, але не кожен дріл нам заходить.
Для мене особисто апогеєм розповсюдження цього слова стала історія з моєю мамою. Вона приїжджала до мене в гості, я проводжав її назад у Дніпро, кажу: «Класно почилили, дякую». А вона відповідає: «Подрілили».
Слава: Для мене ж піком став Діма Коляденко, який вовсю дрілить у TikTok і підписує свої відоси типу «Дріл на паромі». Там дріли, б**дь, скрізь. Я вже іноді не дуже розумію, що відбувається.
А ще, до речі, «щільний дріл» — це… Скоро ми про це скажемо. Це не якась таємниця і не те, щоб Трамп на це реагував. Але в нас запускається сайт з мерчем. І там буде не тільки наш мерч — там буде багато всього. І вся ця історія буде називатися «Щільний дріл».
А чи буде на концерті ваш мерч?
Слава: Так, буде. Його буде багато і він буде дуже різний. Репетувати — такеее, а мерч робити — ТАК.
Це ж буде ваш найбільший сольний концерт?
Слава: Так, найбільший наш сольний концерт. Ми, звісно, виступали і на значно більшу аудиторію, ніж буде на цьому концерті. Але це були не сольні історії. А тут просто захотілося зібрати трохи більше людей, ніж ми збирали раніше саме на сольниках. Бо до цього ми грали в місцях, які ми дуже любимо — барах і культурних центрах, типу «Хвильового» чи «Спаської 13». Але вони фізично не підходять для великої кількості людей.
Андрій: І «Живот», чувак. У Харкові.
Слава:
Так, і «Живот». І тут захотілося зібрати трохи більше людей. Звісно, ми розуміли, що умовні Origin чи Atlas ми зараз точно не зберемо. Не до всіх ще докотився дріл. Або докотився, але не зайшов. Плюс відключення світла, обстріли… Не на всі події зараз добре продаються квитки. Але ми вже задоволені тим, скільки їх продано, і відчуваємо відповідальність. У хорошому сенсі. Тому зараз просто готуємося, що і робимо.
А чи будуть якісь сюрпризи, запрошені гості?
Слава: Насправді в нас у програмі буде UFC в клітці між трьома нашими колишніми гітаристами. Вони будуть битися між собою.
Що ще буде? Звісно, Козловський.
Андрій: І Тоні Саксофоні. Ми його вже анонсували.
Слава: Так, Тоні Саксофоні буде. Він, по факту, буде і не сюрпризом, і водночас чимось особливим. Частина програми буде з ним на розігріві, а ми в цей час будемо готуватися.
Також будемо трохи експериментувати з електронною складовою — синтезатори, всяке таке. Зіграємо кілька пісень з нового альбому, про який ми ще майже нікому не казали.
Ми записали його за ніч. Ми з’їжджали з місця, яке було для нас домом у прямому сенсі. Коли ми поступово всі переїжджали до Києва, це було фантастичне місце — «святі трущоби». Там була наша репетиційка, студія, там ми жили, джемили, творили. І, на жаль, нам довелося з’їжджати. Але добре, що нас попередили за кілька місяців, адже ми встигли зробити все, що хотіли.
І в якийсь момент я зрозумів, що ми, по факту, записали альбом просто лайвом. За пару днів. І я подумав: треба це зафіксувати. Пацани підтримали. Ми зібралися ввечері, перед цим ще була дилема — а що записувати? На одній репетиції накидали десь чотири треки. А потім зібралися ввечері і писали до ранку. У результаті вийшло 13 треків разом зі скітами.
Це реально класний альбом. Дуже живий. Мені він дуже подобається.
А коли він вийде?
Слава: Поки не знаю. Може, хтось прочитає це інтерв’ю і захоче нам його звести. Називатиметься він «Справжній бедрум панк 2». Реально.
А чого ви вирішили 14 лютого саме зробити концерт? Чи буде це щось тематичне, чи просто так співпало?
Слава: Звісно, буде. Це вже тематичне, це вже прикольно. Святий Валентин, «Проклятий х**». По-моєму, вже меч. В принципі, весь цей концерт буде тематичним у плані виступу на сцені — наприклад, Тоні Саксофоні, у плані деяких позицій мерча, у плані світла, відео. Тупо було б ігнорувати такі співпадіння і цю дату.
Андрій: Я думаю, що коли тебе половинка кличе на День закоханих на наш концерт — це вже прецедент.
Слава: Це прецедент, щоб розійтись з цією половинкою.
Розкажіть про вашу співпрацю з «Третьою штурмовою». У вас і пісня, і кліп виходили.
Слава: Мій друг, режисер Саня Одуванчіков, сказав про те, що там у «Третя штурмова», проєкт цікавий, щоб ми там були. Інформації я так і не отримав. Потім зайшов Діма Хейтспіч — йому дуже дякую. Він взявся за цей проєкт і зробив усе ідеально.
Насправді мені подобаються такі дріли, коли в цілому ніхто не знає, що буде, і ніхто не знає, як це робити. Немає якоїсь методички, як це робити. Тобто ми по факту і є ця методичка. Я пишаюся, що ми є частиною цього проєкту. Він крутий по всіх показниках: по тому, як кожен артист виконав свою задачу; по тому, як режисери й оператори зробили кліпи; і по тому, як «Штурмова», незважаючи на те, що це їхній проєкт, ставилась до творчості. Не було такого, що тебе редагують чи кажуть строчку поміняти. Пісня «Два Два Дев’ять» — яскравий приклад.
Наша пісня була придумана раніше, коли настав її час, ми звернулись до неї, і вона офіційно фінішилась.
Андрій: Мені дуже сподобався сам процес роботи над нашим треком. Це нагадало запис нашого першого альбому. Ми приходимо на репетицію, і Слава каже: «Чуваки, у нас мало часу, треба завтра скинути “трійці” трек». У швидкому темпі він усе пояснює — ми такі: окей, погнали.
Ми засетапились, зіграли. Слава на ходу додумує текст, усе живе й швидке. Ми записали 2–3 дублі після сетапу у себе на точці, чуваки послухали — усе, окей, піде. Це повністю лайвова історія, записана в одному приміщенні, з неідеальними моментами, переходами і так далі. Але це наше “живйо”. У цьому контексті мені це дуже сподобалось.
Слава: До речі, я не те що погано пишу на ходу, але іноді легко визначити, що це писалось на ходу, коли в тексті присутня рима «квартири — чотири».
Чи є гумор і абсурд ДНК гурту «Проклятий Х*я»?
Слава: Абсолютно є. Якщо хтось його не до кінця розуміє, в цьому ще більше абсурду. Я іноді щось пропоную, а іноді щось просто кажу. Я розумію, що хтось може цього не розуміти, але в цьому ще більше абсурду. У тому, що умовний бас-гітарист щось не зрозумів і робить навмання — мені це ще веселіше. Це дуже круто, повна свобода творчості.
Андрій: Абсурд і гумор — так, абсолютно. Ці поняття врізались у творчість гурту, і це заклав Слава своєю творчістю. Я це поділяю, мені це подобається. Ми на одній хвилі, і воно кайфово одне одного доповнює.
І наостанок — кілька слів для тих, хто почує про вас уперше. Що таке «Проклятий Х*й» в кількох словах?
Андрій: Це квінтесенція щільного дрілу на залишках медового пирогу.
Слава: Перші драг-квінс України.
14 лютого — ідеальний привід перевірити, чи заходить вам щільний дріл наживо. Приходьте на найбільший сольний концерт «Проклятого Х*я» і відчуйте це на собі
Спілкувався: Михайло Товтин
