MUZWAR. volume 3: Артист
MUZWAR — нова рубрика на нашому вебсайті, де розповідатиметься про військових, які сміливо захищають Україну у лавах 3-го армійського корпусу, та їхню творчість.
Юра, 33 роки.
Фотограф 3-ї окремої штурмової бригади.
25 лютого 2022 року мобілізувався разом із побратимами з Національного Корпусу. Отримав важке поранення — втратив понад два літри крові, десятки уламків вразили кінцівки. Майже рік шпиталів і операцій. У 3 ОШБр повернувся вже з інвалідністю — на небойову посаду. З камерою.
До повномасштабного вторгнення Юра працював актором чернігівського театру тіней Delight. Із гастролями вони відвідали понад 20 країн. Паралельно з 2019 року був прес-секретарем і фотографом чернігівського осередку Національного Корпусу. Тепер продовжує працювати фотографом — уже в бригаді.
Перший час після поранення Юра не приймав нову реальність. Здавалось, ще трохи і повернеться на позиції.
«Перший час після поранення думав, що пару місяців і повернусь назад до побратимів, активно скуповував спорядження замість втраченого і вірив, що доволі швидко одужаю.
Проходили дні, тижні, місяці, а я досі не міг пересуватись без інвалідного крісла. Прогнози лікарів ставали менш оптимістичними по строкам, а моє буття — більш гнітючим. Побратими, з якими разом переводились в Трійку, вже давно наповну працювали, виявляли цілі і наводили засоби ураження. А я міняв шпиталі і їздив з операції на операцію. Ставало зрозуміло, що якщо і зможу повернутись, то вже не матиму можливості робити те, що до поранення. І це лякало. Я і так завжди вважав, що роблю недостатньо, а тепер мої можливості стали ще менші. Дуже хотілось бути хоч чимось корисним, і я вдячний, що бригада дала мені таку можливість.
На щастя, за час участі в бойових діях руки не забули камеру, і я швидко приступив до роботи. Для мене фотографія — це можливість бути корисним, принаймні я на це сподіваюсь, там, де я є, з тим, що на даний момент маю.»
Для нього камера — не втеча від війни. Це спосіб залишатися в ній. До війни Юра працював зі світлом і тінню на сцені. Тепер — у реальності фронту.
«Це був крутий досвід, який дав мені можливість розширити свій кругозір і познайомитись з хорошими людьми, іншими континентами та культурами. З концертами ми обʼїздили більше 20 країн. Було приємно дарувати позитивні емоції глядачам та в такий спосіб знайомити світ з Україною.»
Після поранення
Після крові, уламків і року шпиталів змінюється не тільки тіло — змінюється відчуття часу.
«Змінилось більше не бачення краси, а розуміння цінності моменту. Розуміння того, що все навколо тимчасово. А фотографія дає можливість закарбувати цей момент, зупинити для нього час і мати можливість повертатися до нього в майбутньому.
Хочеться знімати сильних особистостей, а військо — це місце високої концентрації таких людей.
Найбільше я люблю репортажну зйомку, без постановки і підготовки, в ідеалі — щоб людина не бачила, як роблю знімок. Такі кадри найчесніші і самі справжні.»
Юра бачив війну з повітря — через монітор «Лелеки-100». Тепер дивиться на неї з землі, через об’єктив.
«Зараз я здебільшого знімаю процес підготовки цивільних і від війни вже довгий час знаходжусь на відстані. Тому мені важко порівнювати.
Під час виконання задач з Лелекою ми бачили переміщення і позиції ворога, бачили, як по ним працює арта, бачили, як наша група швидкого реагування, мотузками, на випадок мінування, витягає з машини тіла загиблих побратимів, які потрапили у ворожу засідку.
Але через значну віддаленість від місця події і спостереження за всім цим через монітор розмивається відчуття реальності, і все сприймається як компʼютерна гра.
Думаю, що, знімаючи на землі, перебуваючи в самому вирії подій і відчуваючи на собі всю небезпеку переднього краю, не вийде зняти нечесні знімки. Тому безмежна повага і біла заздрість всім, хто має можливість і сміливість знімати в зоні бойових дій.»
Коли він натискає на кнопку камери, він думає не про архіви і не про майбутні виставки.
«Враховуючи умови, в яких ми всі зараз живем, не часто доводиться думати про таке далеке майбутнє. Думаю про цей момент, про людей в кадрі, думаю, чи має цей кадр сенс і якусь “вагу”.»
Свою творчість він описує так:
«Справжність, люди, символи.»
А війну — так:
«Побратимство, жертовність, памʼять.»
