ТІНІ МРІЙ про дебютний альбом, рок у 2026 та творчий шлях

Рок-гурт Тіні Мрій заявив про себе своїм дебютним альбомом. Сьогодні команда нарешті віднайшла спільне звучання у складі чотирьох однодумців: лідер та драм-майстер Павло, басист та один із засновників гурту Ігор, гітарист Євгеній та професійна вокалістка Анна Ліріон. Спеціально для МУЗВАР вони розповіли, як крізь час та виклики гурт трансформувався та втілював свій досвід у повноформатний реліз, що став новою точкою відліку в їхній історії.

Розкажіть про історію створення вашого гурту: коли, як познайомились, вирішили грати разом?

Ігор: Років десять уже гурту, якщо не більше. Починалося все з мене і Паші — ми були однокласниками. Починали з акустичною гітарою — я намагався писати вірші. Нам хотілося рости, і ми перейшли на електрогітари. Пройшли багато ітерацій. Був один склад: була ще перша вокалістка, інший басист, клавішниця. Потім я пішов з гурту, десь в 2019 році, були певні різні бачення на гурт. А потім, я так розумію, ти прийшов, Женьок, після мене?

Євгеній: Так, ми якраз фестиваль Emergenza проходили, півфінал. В півфіналі ми вийшли з першого місця, і почався ковід.

Ігор: Так, і майже тоді перестав існувати гурт. Десь в постковідні часи, але ще до повномасштабного, мені написав Паша і каже: «Хочеться щось пограти із старих матеріалів». Ми тоді зустрілися, подумали, що можна відновити гурт. Почали шукати нову вокалістку і нарешті зустріли Аню в минулому році. Їй дуже сподобалась наша творчість, що нам дуже лестило, тому що — ми всі самоучки. І ми такі: «О, а ти вивчилась в університеті, на вокал?» Вона така: «Да». Ми такі: «О, прикольно!»

Анна: Коли була перша репетиція, у мене було таке враження, наче я їх уже знаю. Ми до цього ніколи не бачилися наживо, я й не знала про цей гурт. Все настільки було комфортно, навіть пісні. Тому з першої репетиції відбувся конект.

Які відчуття, коли граєте разом?

Ігор: Класні. Я від себе скажу: концерт прикольніше ніж репетиція. Бо на концерті треба бути повністю готовим, але, зрештою, можна вже розслабитись, просто кайфуєш і граєш.

Анна: І публіка теж. Плюс отримуєш підтримку, захват людей — і це дуже підбадьорює.

Хто пише пісні чи всі авторські?

Ігор: Так, всі авторські. Це може бути як готова повністю пісня. Інколи з якихось шматочків намагаємося розкачати. Ми дуже хотіли оркестрове звучання. Це буквально Пашу дуже захопив трек Architects — Animals, і оце прям метал з оркестром — дуже зайшло, і вирішили зробити такий штучний оркестр. А до цього були без оркестру, трошки вищий стрій, більш припанковані. Буває, наприклад, як в «Пітьмі» — Паша приносить якийсь риф, і ми там навколо нього вибудовуємо приспів, куплети.

Тіні Мрій, чому і як виникла така назва?

Павло: Назва Тіні Мрій виражає основну ідею текстів гурту — заставляє задуматися над тим, що наші мрії важливі тут і зараз, інакше далі від них лишаються лише тіні.

Ігор: Додам, що Тіні Мрій одночасно і мотиваційно, і містично. Та й не за короткою і не задовгою назвою. Легка в сприйнятті та оригінальна.

Розкажіть про перший ваш концерт вже в оновленому складі. Пам’ятаєте, які емоції були?

Анна: Це був червень 2025 року в “Теплому Ламповому”. Перший концерт з того моменту, як я прийшла. Хвилювалася суто через те, що в новому колективі, на новому місці. Все одно кожен артист, як би він не приховував, буде хвилюватися. І це абсолютно нормально. Виступили ми дуже добре. Я пам’ятаю, як відреагувала публіка, як ми відреагували самі на себе — то було все дуже-дуже добре.

Ваш сингл “Скляний лабіринт”. Про що ця пісня?

Ігор: Цей сингл записаний був ще з попередньою вокалісткою, іронічно, що теж Анею. Це той момент, коли ми вже вирішили, що треба щось оформлювати, бо ми вже певною мірою зігралися і хотіли щось випускати, зробити перші кроки в професійному записі. Звернулись на студію, записали перший сингл.

Анна: В багатьох наших піснях кожна людина може почути щось загальне, і кожна людина може почути щось особисто своє. Для мене це про вихід з темного періоду життя, про боротьбу, про те, щоб знайти вихід з темної пустоти.

Євгеній: Для мене це пісня про пошук самого себе серед тисячі варіантів, які є у нас в житті.

Ігор: Це моя пісня. Я вважаю, що це одна з найкращих, які я особисто написав, і мені дуже лестило, що гурт вирішив його взяти на сингл. Коли послухав відгуки людей і зрозумів, що в основному тему передав якоїсь самотності, яку я тоді відчував. Але елементи, які я туди вшив, кожен прочитує по-своєму. І дуже не хочеться розповідати, що я саме мав на увазі, бо класно спрацьовує: люди знаходять свій сенс.

Реліз вашого дебютного альбому відбувся 13 березня. Розкажіть про нього.

Ігор: Де б почати? Є пісні, написані років десять назад, і є більш-менш свіжі пісні. Тобто це, була така точка, що вже маємо нормально зробити реліз. І ми такі: “Так, все, ми робимо альбом, бо більше тягнути неможливо”. До студії ми звернулися влітку. В серпні ми домовлялися зі студією, почали робити демки, три-чотири місяці пішли на запис.

Яка улюблена ваша пісня з цього альбому? Чи, можливо, особлива?

Анна: Мені дуже тяжко обрати одну, бо кожна з них мене зачіпає, має особисто для мене сенс. Тому всі пісні.

Євгеній: Всі пісні класні, але якщо виділити для мене, то це “Гра”. Я коли її граю, отримую особливе задоволення. Вона найбільш важка, під яку можна послемитись, попригати.

Ігор: Я з Женею певною мірою погоджуюсь. Тобто, моя улюблена — це “Лабіринт”. Він мені по сенсу найбільший, але коли граєш, щось вживу, найкраще відчувається “Гра”. Вона і простенька, і качова.

Чи важко бути рок-гуртом в Україні в 2026 році? І з якими головними труднощами стикалися?

Євгеній: Важко. По-перше, перші кроки дуже важкі. По-друге, фінансовий старт. Бо для запису, для гарних інструментів, для гарного звучання треба багато фінансів. Ще знаходити певні знайомства, бо без цього зараз ніяк.

Ігор: Я б сказав, що навіть ситуація в Україні, достатньо складно зараз з музикою. Відбулася така, скажімо, інфляція музики. Особливо в моїй якійсь бульбашці згадуються класичні ікони: Metallica, Rammstein. У їхній час робити музику — це було зовсім інше. Їм треба було бути частиною індустрії, кудись пробиватися. Зараз простіше можна обійтися комп’ютером і безкоштовними програмами. Але для року треба мати інструменти. Музики настільки багато, тому щоб тебе почули, треба робити щось екстраординарне. А ще й контекст в Україні. Пам’ятаю, були гурти, які грали з нами на одній сцені, і мало хто з них досі грає. Багато нових з’явилося після 2022 року на хвилі відродження, коли всі зрозуміли, що треба робити своє, українське. Це дало поштовх.

Ви виступаєте на благодійних концертах. Яка ваша мета? Що ви вкладаєте в ці концерти?

Ігор: Я майже не зустрічав зараз неблагодійних концертів. Це нова реальність і норма, будь-який концерт частину або все віддає на благодійність.

Євгеній: Дуже складний час — люди ходять засмучені. А коли ти даєш їм емоції і бачиш цей вогник в очах — це теж дуже допомагає. Хочеться, щоб людям навколо стало легше пережити цей час.

Ігор: Музика у нас не дуже оптимістична, скоріше навпаки. Коли ми зібрали матеріал в альбом, я помітив, що ми дуже депресивні. Але це щиро. Це допомагає людям відчути, що вони не самотні у своїх переживаннях. Ми всі зараз такі. Благодійність — нова реальність.

Як змінювалася музика з самого заснування і до сьогодні? Як змінився стиль?

Ігор: Почали з панку. Ми хотіли робити щось простіше, ми були молодші, нам хотілось щось пошвидше робити, щоб це було незвично, з жіночим вокалом, і українською мовою.

Євгеній: До речі, я хочу сказати — ми з самого початку робили все українською мовою, ще до ковіду. Коли приходили на сцену, там всі російською, і ми одні українською, дивилися дивно на нас. А коли вже почалося повномасштабне вторгнення, всі зразу так перевзулися.

Ігор: Тобто почали з панку, це був панк відчуття. Потім стали тяжчими. Зараз зробили найнижчий стрій, пішли в дроп С, максимально метальний, але залишили панкові рифи. І додали симфонічності.

Євгеній: Щось готичне, метально, пост-метал.

Ігор: Готичність дійсно для нас близька, панковість для нас близька і якийсь метал.

Анна: Хоча всі слухачі запитують і стверджують, що ми метал.

Коли плануєте наступний концерт? Можливо, вже відомо, де це буде і коли?

Ігор: У зв’язку з виходом альбому ми плануємо зробити концерт 5 квітня у Volume Club на Гарматній в честь релізу і покликали декілька гуртів. Бо матеріалу у нас на один альбом, а хочеться зробити концерт. Це перший концерт, який ми намагаємося самі організувати для себе. Перші кроки — і побачимо, що з цього вийде.

Якими трьома словами можна описати ваш гурт?

Євгеній: Готично.

Анна: Мені чогось перше на думку прийшло — епічність.

Ігор: Тоді я скажу — панковість.

Яку головну мрію зараз гурт Тіні Мрій хоче втілити у життя?

Євгеній: Я б хотів, щоб ми на фест поїхали виступити чи тур по всій країні.

Ігор: Так, відчуття самого фестивалю на відкритому повітрі. Дуже приємно виступати на фестивалях. Бо зараз немає. Раніше ми ще виступали на Rock Bulava — це був визначний для нас виступ. Ну і, звісно, щоб швидше настали мир і перемога.

Анна: Зараз об’єднує усіх одне — щоб нарешті все стало мирно і ми змогли виступати не тільки в Києві, а ще й за його межами. Також бути почутими, щоб нас якомога більше людей послухало.

Ігор: Так. Найдивніше відчуття, що гурт існує років 10, а ми наче тільки зробили перший крок. Тому хочеться робити ще більше. Це як в фільмі «Тік-так, бум!» — розумієш, що це шлях. Нема такого, щоб ми зробили альбом і тепер ми класні. Ні, уже треба робити щось наступне. Скажу так: щоб можна було задуматися про те, щоб піти з основної роботи.