Від дискотеки на даху до Альпійського симфонічного: Як Паоло Соррентіно керує нашими емоціями за допомогою музики
Посеред масштабних кінофестивалів та гучних літніх блокбастерів дистриб’юторська компанія Arthouse Traffic, залучившись підтримкою Посольства Італії в Україні та Італійського інституту культури в Україні, знайшла надзвичайно оригінальний спосіб потішити вітчизняних кіноманів — з 9 липня в обраних кінотеатрах країни стартує ретроспективна програма «Літо Соррентіно», у рамках якої можна буде переглянути на великому екрані три найвідоміші картини геніального італійського режисера.
Паоло Соррентіно — один із найталановитіших та найвпливовіших сучасних італійських режисерів, лауреат Каннського та Венеційського кінофестивалів, а також володар призів Європейської та Американської кіноакадемій. Його картини неодмінно дарують глядачам естетичне задоволення, але музика там відіграє не меншу роль, ніж майстерна операторська робота чи мальовничі пейзажі рідної Італії.
Кінематограф Соррентіно часто будується на контрастах, протиставляючи красу з порожнечею, а гучні вечірки з тихою меланхолією. Схожу функцію виконує і саундтрек, у якому часто поєднуються стилі, поєднання яких доволі важко уявити. Дивлячись фільм Соррентіно, ви можете почути класичну чи електронну музику, церковний хор, забуті хіти італійської естради… Чи, наприклад, локальні неаполітанські пісні. Щоб розібрати цей феномен на прикладах, давайте згадаємо кілька фільмів маестро та проаналізуємо його підходи до роботи з музикою.
Першою на думку спадає картина «Де б ти не був» (2004) із Шоном Пенном у головній ролі, який втілює образ старіючого рок-музиканта. Окрім професії протагоніста, яка напряму пов’язана з музикою, тут навіть назва є відсилкою до однойменною пісні культового гурту Talking Heads. Цікаво відзначити, що саундтрек до стрічки написав Девід Бірн — лідер вищезгаданого гурту. Разом із фолк-виконавцем Віллом Олдгемом вони створили уявний гурт The Pieces of Shit. Його учасником колись був головний герой, та написали для нього 5 оригінальних пісень. Крім цього в стрічці звучать і інші популярні композиції, серед яких, наприклад, The Passenger легендарного Іггі Попа.
Зовсім по-іншому працює з музикою «Велика краса» (2013), яка принесла Соррентіно «Оскар» за найкращий міжнародний фільм. Тут саундтрек, як власне і весь фільм, будується на різкому контрасті. Для демонстрації величі античних римських будівель, його мальовничих краєвидів та потужних емоційних моментів, режисер використовує медитативну хорову класику (наприклад твір естонського композитора Арво Пярта на вірші Роберта Бернса чи композицію із «Симфонії скорботних пісень» польського композитора Генрика Гурецького). Цьому духовно-вишуканому світу регулярно протиставляються гучні та яскраві, але емоційно порожні, богемні вечірки з видом на Колізей, які підкреслюються клубним реміксом популярного італійського хіта Far l’Amore та іншими електронно-танцювальними треками.
У своїй наступні картині «Юність» (2015) Соррентіно знову робить одного з головних героїв музикантом. Легендарний британський актор Майкл Кейн втілює образ композитора і диригента. Він, будучи на пенсії, намагається знайти спокій у високогірному швейцарському санаторії. Його особиста сюжетна лінія будується навколо прохання англійської королеви зіграти для неї його найпопулярнішу симфонію і його принципового небажання виконувати цю примху. Цікаво відзначити, що в реальному житті ту саму композицію «Simple Song #3» написав американський музикант Девід Ленг, лауреат Греммі та Пулітцерівської премії. За цей твір він пізніше отримав також номінації на «Оскар» та «Золотий Глобус».
Зовсім нещодавно в прокат виходила нова картина Паоло Соррентіно «Благодать» (2025), у якій знову можна відзначити цікаві музичні контрасти. Сюжет фільму розповідає про стриманого та надзвичайно серйозного італійського президента. За його непохитність у народі його кличуть «залізобетон». Однак навіть у такого поважного персонажа знаходиться своя маленька слабкість. Йому починають подобатися треки італійського репера Guè, який навіть отримує камео у фінальній частині фільму. Так, завдяки несподіваним музичним вподобанням, режисер розкриває внутрішню чуттєвість героя, який зовні здається непохитною скелею.
Як ми бачимо, у творчості Соррентіно, музика ніколи не буває просто фоном, а часто відіграє важливу роль. Він підкреслює філософські сенси та підсвічуючи певні контрасти. Вона розкриває неочікувані сторони героїв та демонструє їх внутрішню глибину, додаючи глибини усім картинам.
