Місія здійсненна, або як Аріна Домскі популяризує жанр classical crossover: спецінтерв’ю

Аріна Домскі – українська співачка, володарка приголомшливого сопрано. Артистка працює у музичному напрямку classical crossover. Її голосом захоплюються меломани у десятках країн світу. Місія Аріни – популяризація класичної музики. У невимушеній атмосфері “Barbara Bar” (в закладі, в якому віднедавна можна відвідувати регулярні акустичні концерти за участі молодих українських артистів в межах проєкту BAZA) MUZVAR поспілкувався зі співачкою.

— Нині Ви — єдина в Україні представниця жанру classical crossover?

— Мабуть, на жаль, це так. Жанр classical crossover популярний у всьому світі, артисти цієї ніші гастролюють Америкою, посідають позиції у чарті «Billboard», стають номінантами на Grammy. В Україні про цей жанр знають небагато, але за останні декілька років ми вже немало зробили для того, щоб українці дізнались про естрадну оперу. Насправді таку музику важко популяризувати, тому що у нас немає радіостанцій, телеканалів, які би брали її в ротацію на рівні з попмузикою. Більшість моїх концертів до пандемії була в Європі, в азіайських країнах. Повернувшись до України, я зрозуміла, що хочу знайомити наших слухачів з цією музикою. У 2018-му ми представили оперу-шоу в Києві. Саме тоді я усвідомила, що людям потрібна ця музика, що вона їм цікава. Я отримала велику кількість відгуків у соцмережах, коли люди говорили: «А ми не знали, що є така музика». Цей концерт дав нам молодшу аудиторію, навіть вже є діти, яким вона подобається. Є батьки, які пишуть мені в соцмережах і повідомляють про це. Це окрема культура, яка потребує популяризації. І мені хотілося б, щоб моїх колег по сцені щороку ставало все більше і більше.

— На вашу думку, в чому полягає ось ця проблема популяризації естрадної опери, окрім ротацій?

— Ми не вміємо цінувати своє. Якщо з концертом завітає світова зірка, всі швидко розкуплять квитки й цю подію гучно озвучуватимуть ЗМІ. Але в нас теж є люди-бренди. Якщо ми повернемося до минулого, то варто згадати хоча б Соломію Крушельницьку. Коли я буваю в Італії, то заходжу до Музею театру Ла Скала. Там розміщено бюст Соломії. Я завжди прошу в оглядача зробити фото, і мені дозволяють. Я знаю багато італійців, які шанують Крушельницьку. А ми про це забуваємо. Тому ми найперше маємо почати з себе, цінувати своє та розповідати про нього. Більшість батьків говорять, що музика в школі непотрібна. А якщо ми проаналізуємо біографію всіх нобелівських лауреатів, побачимо, що всі вони займалися музикою. Музика розвиває інтелект і є початком культури.

— Чому так склалося? Це немодно чи це проблема виховання?

— Це немодно. Зараз у тренді те, що лунає тут і зараз, це всі транслюють. Коли хтось один про це заговорить, люди підуть до опери, бо це статусно.

— Чи можна кількісно та якісно порівняти аудиторію на Ваших концертах в Європі, Азії та Україні?

— Я багато гастролювала Азією, і на одному концерті в Китаї було багато поколінь. Мені сказали, що їх міністерство має свою освітню програму і таким чином знайомить народ з культурою. «Лебедине озеро» — це номер один в Китаї. Якщо говорити про Європу, то це дуже освічена публіка. У Німеччині навіть в маленькому містечку є театр.

— Ми дійсно маємо привернути увагу держави. Яким чином Ви чи Ваші колеги можете на це вплинути?

— Я ні на кого не розраховую і ніколи не мала підтримки держави. Під час карантину я почала спілкуватися з аудиторією в соціальних мережах. Зробила в ФБ рубрику «Культурний етикет», де пишу пости про різних особистостей, розповідаю про їх внесок у розвиток мистецтва та культури. Також у цій рубриці раджу, які заходи можна відвідати. Я розумію, що кожного разу я роблю маленький крок до розвитку жанру, в якому працюю.

— Розкажіть про своє становлення як співачки. Що слугувало каталізатором до цього напряму?

— У мене був короткотривалий період попмузики, якою я декілька років займалася після проєкту «Фабрика зірок». Але згодом я зрозуміла, що не використовую свій потенціал повною мірою, мені стало тісно. Співати в театрі мені не хотілося, зате було бажання робити щось своє та сучасне. І коли я почула Сару Брайтман, зрозуміла, що це те, що мені подобається. У 2011-му в мене вийшов перший сингл, а в 2013-му — перший кліп-кавер, що потрапив у ротацію в Британії. І в мене були перші гастролі за межами України. Далі зрозуміла, що мені це подобається, що це розвиток і можливості.

— Як відбувся цей злам, коли Ви, умовно кажучи, зняли мініспідницю й одягнули класичний костюм?

— Я просто повернулася в те середовище, де жила паралельно. Змішувати консерваторію вдень і вечірки ввечері здалося неорганічним. І коли я почала працювати з цією музикою, усвідомила, як це мені близько, і ніякої трансформації непотрібно. Якщо після мого концерту хоча б одна людина піде до оперного театру, то моя місія виконана.

— Ваш жанр музики дуже дорогий. Фахівців, які допоможуть правильно зазвучати, обмаль. Як розвʼязуєте це питання?

— Ви перший журналіст, який про це говорить. Люди зазвичай не розуміють того, наскільки важко знайти спеціаліста. Це дійсно дуже дорогий жанр. Я даю не так багато концертів тому, що це дорога організація, тому що в мене велика трупа — 50 людей. Як можна зменшити витрати? Та ніяк. Ми не можемо знищувати музику, ми можемо тільки її створювати. Я дуже довго шукала людей, з якими можу працювати в плані вокалу та аранжування. Один з них — це Андрій Ігнатченко. Ми з ним створили майже весь перший альбом. Костюмами, постановкою, режисурою займаюся я.

— Можна робити грандіозну музику без красивої картинки, без вміння її подати. У Вашому випадку образи грають важливу роль. Розкажіть, хто цим займається, де берете ідеї, і чи були якісь помилки, коли Ви розуміли, що, наприклад, сукня незручна.

— Візуал в моєму жанрі означає дійсно дуже багато, без нього важко продавати продукт. Коли вийшов кліп в Британії, з нами зв’язався продюсер і сказав: «Мені подобається, як вона виглядає. Вона як Леді Гага, тільки в опері». Нині я знайшла дуже хороших стилістів, це українські дизайнери. Зачіскою та макіяжем займається Аня Матвієнко, вона зі мною вже більше 10 років.

— Які плани на майбутнє? Яких релізів очікувати?

— Зараз ми готуємо альбом, який буде називатися «Glory». У перекладі з латини це означає «слава». Я б вже його випустила, але є нова пісня, яку я хочу бачити в альбомі, і ми її поки готуємо. Не люблю говорити наперед, але плануємо до кінця цього року. І також створюємо фільм про жанр класичного кросовера, бо люди часто не розуміють, що воно означає. 

— До яких країн уже заплановані гастролі?

— Мабуть, це Азія. Найбільше моя музика цікава в Німеччині, Австрії та Швейцарії.

— Як плануєте популяризувати альбом, щоб український слухач його почув і зрозумів?

— Звичайно, це стрімінгові платформи, промо. Але ми вже зняли кілька муд-відео на декілька треків, аби донести цю музику до аудиторії. Щоб вона її не лише чула, а ще й бачила. Більшість треків написані італійською, латиною, є трек на хінді, а ще буде українська колискова. 

— Хто автор Ваших пісень?

— В основі більшості моїх пісень — класична музика. Це може бути поєднання мотивів музики Генделя з моїми. Я починала з каверів, але зрозуміла, що це не має сенсу, бо копія ніколи не буде цікавішою за оригінал. Тому більшість творів — це класичні твори в сучасній обробці та мої.