Від Австралії до Києва: What So Not про обстріли, українських артистів і співпрацю з DOROFEEVA

Австралійський продюсер і музикант What So Not уперше виступив в Україні ще у 2018 році. Через кілька років він повернувся до Києва вже під час повномасштабної війни, щоб знову зустрітися з українською аудиторією, побачити життя міста на власні очі та попрацювати з українськими артистами.

Під час візиту музикант співпрацював із DOROFEEVA, OTOY, Alina Pash, Badwor7h та Oi FUSK, а також несподівано виступив на київській вечірці на даху. Досвід перебування в Україні він задокументував у короткому фільмі, сподіваючись знову привернути увагу міжнародної аудиторії до того, що щодня відбувається в країні.

В інтерв’ю What So Not розповів про своє повернення до Києва, пережиті обстріли, здатність українців знаходити радість навіть у найскладніші моменти, роботу над новою музикою та плани представити українські голоси світовій аудиторії.

Як би ви представили свою музику українській аудиторії?

What So Not: Для тих, хто не знайомий із моєю музикою: протягом багатьох років я працював у дуже різних жанрах. Починав із незвичної клубної музики, потім перейшов до halftime та bass music. Я був частиною першої хвилі future bass і trap, згодом зайнявся drum and bass. У моїй музиці також був techno, а ще я робив панк-рокові проєкти з кількома великими артистами тут, в Австралії.

Тож насправді це велике поєднання всього. Напевно, я б сказав: просто послухайте. Мій проєкт не прив’язаний до якогось конкретного жанру — його об’єднує радше певне відчуття. У ньому є емоція. Якщо ви відчуєте цей емоційний зв’язок, думаю, вам відгукнеться і багато різних жанрів, у яких я працював протягом років.

Мені дуже пощастило приїхати в Україну ще у 2018 році, щоб виступити з концертом. Було дуже приємно бачити, що тоді вже були українці, які знали, хто я такий.

Ви працюєте з дуже різноманітними звуками та жанрами. Що найбільше на вас вплинуло?

What So Not: Усе. Думаю, абсолютно все. Ти просто ходиш протягом дня й звертаєш увагу на речі навколо: природу, розмови людей у кав’ярні — усі ці прості речі можуть надихати.

І, звісно, є дуже масштабні речі. Наприклад, нещодавній приїзд до Києва, де мені дали на власні очі побачити, з чим люди там живуть щодня. Такі речі мають дуже сильний вплив і також можуть надихнути на створення дуже потужної музики.

Я подивився ваш документальний фільм, який ви зняли під час перебування в Києві. Приїхати сюди під час війни — дуже сміливий вчинок. Як відбувся ваш перший візит в Україну близько семи років тому?

What So Not: Я просто приїхав виступити. Хлопці із Salat Party запросили мене зіграти концерт. Це було в Atlas. Вони вперше привезли мене сюди, але насправді саме Аліна Паш зробила цей повторний приїзд можливим.

Вона неймовірно багато робить для України за межами країни: розповідає світові про те, що відбувається, і поширює українську культуру за межі тієї інформаційної бульбашки, яка може існувати.

Я знаю, як це — бути з Австралії. Донести наше повідомлення та нашу музику за межі острова може бути складно. І я бачу, наскільки неймовірно вона з цим справляється.

Ми працювали разом останні кілька років над кількома треками, і вона сказала мені: «Кріс, тобі потрібно повернутися в Україну. Ти маєш знову приїхати до Києва. Люди там за тобою сумують? Вони так зрадіють, якщо ти приїдеш, навіть попри те, що зараз такий складний час».

Що змусило вас повернутися?

What So Not: Було дуже круто, коли Аліна сказала: «Якщо ти приїдеш, тут є неймовірні люди зі світу кіно, одні з найкращих артистів, реперів і продюсерів. І багато хто з них не може виїхати через обмеження, пов’язані з війною».

Перебуваючи там, я побачив, наскільки всі прагнуть працювати. Вони хочуть колаборацій. Хочуть ділитися своїми історіями зі світом. Але деякі з них трохи застрягли в цій ситуації й не мають можливості це робити.

Для мене було відкрито стільки дверей: я працював із Надією Дорофєєвою, OTOY, Badwor7h та Oi FUSK і, звісно, з Аліною.

Було неймовірно знову зустріти цих чудових промоутерів, Майка і Стаса, які вперше привезли мене в Україну, а також спонтанно організувати цю особливу вечірку на даху, фактично повідомивши про неї лише незадовго до події.

Це було дуже особливо. Побачити, наскільки багато для людей означало те, що хтось насправді приїхав, — неймовірно. Ми чудово провели час разом і нам дуже пощастило, що ці кілька днів були відносно спокійними з огляду на все, що відбувається з обстрілами та іншими речами.

Ми дуже цінуємо, коли артисти приїжджають до нас. Від початку повномасштабної війни можна буквально на пальцях однієї руки порахувати, скільки міжнародних артистів насправді приїхали в Україну. Ви — один із небагатьох, і ми вам за це дуже вдячні.

What So Not: Я не знав, що їх настільки мало. Це божевілля.

Коли я був там, я розумів, що вночі іноді може бути трохи небезпечно, але вдень це просто як будь-яке інше місто. Було прекрасно. Я не міг повірити, наскільки круті всі люди, наскільки стильна мода, наскільки неймовірна їжа.

Ти просто йдеш у кав’ярню, у музей. Усі посміхаються, люди дарують одне одному квіти.

Було дуже особливо побачити цю енергію та відчуття, які несуть у собі всі українці. Тут є гордість і радість. Було неймовірно побачити, наскільки сильні люди в Україні й наскільки вони прагнуть жити повним життям.

Розкажіть більше про вашу колаборацію з DOROFEEVA, OTOY та Badwor7h. Це буде якийсь EP?

What So Not: Так, саме про це я й думав. Можливо, я створю власний лейбл, і тоді, можливо, у цьому просторі ми могли б представляти українські голоси. Мені дуже подобається ця ідея.

Завдяки цим маленьким вікнам, які мені відкрилися, я дізнався так багато про вашу культуру та мистецтво. Я справді не можу достатньо подякувати Аліні за те, що запросила мене в цей процес, усе організувала й зробила це можливим.

Було дуже круто працювати з Надією та всіма іншими й побачити, наскільки вони щирі, спокійні та класні люди.

Найбільше мене вразило те, що напередодні вночі були дуже сильні обстріли — здається, в ніч перед 12 липня чи щось таке. А наступного ранку вони всі вчасно прийшли до студії. Особливо Надія. Жодних виправдань — просто зранку прийшли й почали працювати.

Це мене дуже вразило. Я подумав: «Вау, ці люди справді серйозно налаштовані. Вони знають, чого хочуть». І вони можуть створити щось чудове.

Це своєрідна втеча від реальності, адже вдень ми радіємо можливості просто щось робити. Що ви відчували протягом цього візиту, коли пережили обстріли в Києві?

What So Not: Це був досить цікавий досвід. Я ніколи в житті не переживав нічого подібного. Одного разу мені довелося евакуюватися з країни через громадські заворушення. Це теж був цікавий досвід.

Але єдине, з чим я можу це порівняти — хоча це набагато м’якша версія — це досвід серфера в Австралії. У нас багато акул і багато випадків їхніх нападів. Коли акули наближаються до місця, де ти перебуваєш, вмикають сирену.

Звісно, це не можна повністю порівняти, але є певна схожість: ти перебуваєш в океані, чудово проводиш час, хвилі хороші, але водночас стежиш за тим, що відбувається навколо. Озираєшся: чи не кружляє десь птах? Чи немає якоїсь темної плями у воді? Чи немає чогось підозрілого? Наскільки ми зараз у безпеці? Наскільки серйозно потрібно сприймати цю сирену й попередження? Що нам робити просто зараз?

Гадаю, це була більш екстремальна версія такого досвіду.

І тут справа не в тварині, яка просто не знає, що робить. Тут буквально люди атакують твою країну. У цьому сенсі все зовсім інакше, до того ж атаки відбуваються стратегічно й сплановано.

Я був із чудовою групою людей, і вони давали мені дуже хороші поради. Чи спускаємося ми в підвал цієї будівлі? Чи йдемо аж до метро, до укриття? Де найбезпечніше місце? Чи варто залишатися в коридорі?

Усі користувалися повідомленнями в Telegram, намагалися зрозуміти, куди того вечора влучали ракети й наскільки інтенсивними були обстріли.

Гадаю, усім доводиться щодня з цим жити. Ти починаєш стратегічно продумувати, як поводитися щоночі, залежно від того, що відбувається.

Дуже добре, що поруч із вами були люди, які могли вас зорієнтувати й убезпечити.

What So Not: Так. Без них було б дуже страшно. Як турист, який перебував там, я був вдячний, що поруч були правильні люди — спокійні й досвідчені, які знали, що робити.

Більшість із них просто були цим виснажені. Вони не боялися. Вони просто казали: «Ага, сьогодні ввечері нам знову доведеться через це пройти».

Це теж вражає — наскільки всі сміливі. Вони вже навіть не бояться цього. Це просто незручність, яка означає, що, найімовірніше, сьогодні вони не виспляться.

Думаю, люди просто звикли до цього. Вони перестали звертати увагу.

What So Not: Так. І мене ще дуже вражає те, скільки радості вони примудряються знаходити навіть у такі ночі.

Вони дивляться на це приблизно так: «Ну, це буде незручно, і ми все одно не спатимемо до шостої ранку, тож давайте хоча б проведемо цей час разом».

Якщо заснути все одно буде важко, то можна посидіти, порозповідати історії, посміятися, можливо, випити вина.

Неймовірно, як люди змогли адаптуватися до цієї жахливої реальності й намагаються взяти від життя максимум навіть у таких умовах — просто дочекатися ранку й рухатися далі.

Як виникла ідея задокументувати цю поїздку та зняти короткий фільм?

What So Not: Знаєте, як артист я часто щось знімаю для Instagram Stories чи подібних речей. Але я зовсім не планував робити якийсь фільм. Якщо чесно, я навіть не так часто діставав телефон. Просто іноді знімав окремі моменти.

Мені здалося, що варто зберегти кілька кадрів того, що відбувається. І я це зробив. А вже через кілька днів, коли почав переглядати матеріал, подумав: «Вау, тут є справжня історія».

Це історія про цей досвід і про те, що зараз відбувається в Україні.

Якщо чесно, у світі про це вже говорять значно менше, ніж раніше, і це мене дуже засмучує. Бо я на власні очі побачив, що все це досі відбувається щодня.

Я радий, що отримав хоча б невелике уявлення про це — і, можливо, дещо інше, ніж більшість людей, адже, як ви сказали, в Україну зараз приїжджає дуже мало артистів.

Сподіваюся, мені вдалося передати щось важливе. Щось, що нагадає людям про Україну й знову приверне увагу до того, що тут відбувається.

Давайте більше поговоримо про вашу співпрацю з Аліною. Як зазвичай народжуються ваші пісні? Хто приносить ідеї, тексти тощо?

What So Not: Ми з Аліною познайомилися абсолютно випадково. Вона прийшла зустрітися з грузинським артистом Nitepunk, який тоді жив зі мною в одному будинку. Ми дуже коротко поспілкувалися, а через кілька місяців уже працювали разом у студії.

Я поставив їй кілька своїх демо. Одне з них було інструменталом, над яким я працював близько десяти років. Я почав його ще десь у 2016-му. Час від часу повертався до нього: залишав на рік, потім знову відкривав і думав: «О, ця ідея мені досі подобається». Додавав нові навички, нові ідеї та новий продакшн.

Я показав їй цей трек, і вона сказала: «Вау, він такий кінематографічний. Мене дуже тягне до цього звучання». Саме цей трек згодом став Everest.

Потім вона запитала: «Як думаєш, я могла б заспівати тут у традиційній українській народній манері?» А я відповів: «Так, будь ласка!»

Ще багато років тому я використовував семпли болгарського хору, де є дуже схожі гармонії, вокальні прийоми та мелодичні рухи. Вона здивувалася: «Ого, тобто ти знайомий із цим звучанням?» А я сказав: «Так, я його обожнюю. Не можу повірити, що ми можемо це зробити. Це буде неймовірно».

Так усе й почалося.

Ми зробили дуже цікаву річ. Мені подобалося, що пісня починалася українською. Потім для другого куплету ми зберегли ту саму структуру голосних звуків і той самий мелодичний рух, але вже англійською мовою.

Я попросив Аліну дослівно перекласти значення слів. Після цього ми підібрали англійські слова з дуже схожими голосними.

У результаті український і англійський куплети можна буквально накласти один на одного, і вони звучать так, ніби співають те саме.

Мені здалося це дуже крутим рішенням. Як ви знаєте, українській музиці інколи непросто виходити на міжнародну аудиторію, якщо вона не англомовна. Людям складніше відчути зв’язок із текстом.

Але Аліна створила настільки красиву мантру для цієї пісні, що, на мою думку, іноді навіть не потрібно розуміти слова буквально — можна просто відчути їхню енергію.

Те, що ми адаптували цей меседж англійською, зберігши його емоцію, допомагає поширювати українську культуру у світі значно ширше.

Зараз дуже цікаво бачити, що ми маємо дві зовсім різні пісні про абсолютно різні речі.

Після концертів і презентацій Everest ще до її офіційного релізу ми з Аліною написали багато нової музики.

Вона надзвичайно універсальна артистка: може працювати з фольком, репом, попмузикою, чудово співає. Тому співпраця над новими треками стала дуже захопливим процесом.

Так, вона дуже різнопланова. Як виникла ідея виступу на даху?

What So Not: У нас було трохи часу, не так багато, але достатньо.

Знову ж таки, після наших спільних пісень Аліна сказала: «Тобі потрібно повернутися до Києва. Люди хочуть тебе побачити й дуже це оцінять».

Я згадав Стаса з Salat Party. Коли почалася війна, я навіть писав йому, щоб дізнатися, чи все з ним гаразд. Ще у 2018 році він казав мені: «Якщо ця війна почнеться, мене мобілізують, і я вже не буду промоутером».

Тож я попросив знайти всіх із тієї команди й дізнатися, чим вони зараз займаються.

Ми знову зв’язалися, і всі одразу сказали: «Добре, робимо це. Організовуємо шоу саме так».

Було дуже класно спостерігати, як усе це склалося в одне ціле.

Це чудово, що все сталося так спонтанно, але водночас це була можливість знову зустрітися з людьми, яких ви знали раніше. Які у вас плани до кінця року?

What So Not: Зараз я майже завершую свій американський тур — другий цього року.

Невдовзі я знову повертаюся до Києва на кілька днів, приблизно з 24 серпня до 2 вересня, тому що хочу завершити трек із Надією та, ймовірно, ще кілька робіт із OTOY і Oi FUSK.

Також планую ще попрацювати з Аліною і, сподіваюся, з Badwor7h.

Цього разу ми хочемо записати справжні українські народні інструменти для кількох композицій, і мене це дуже захоплює.

Після цього мені доведеться летіти назад до Австралії на виступ. Потім кілька тижнів займатимуся промо цього EP, далі буде ще один тур Америкою, а після цього — повернення до Європи.

Усі ці артисти будуть на одному треку чи це окремі роботи?

What So Not: Зараз у мене є чотири нові треки з українськими артистами. І це не якісь сирі демо — це вже готові пісні.

Є трек із OTOY та Аліною.

Є трек із британською співачкою Eloise.

Є композиція тільки з Надією.

І ще Badwor7h показав мені кілька своїх ідей, які настільки мене вразили, що я дуже хочу зануритися в роботу над ними.

Я також помітив, що багато артистів в Україні не лише прагнуть популяризувати українську мову. Вони ще й вивчають англійську та дуже розумно вплітають її у свої роботи, щоб залучити нових слухачів до української культури.

Мені цікаво працювати з цим підходом.

Наприклад, у треку з OTOY ми використовуємо слова й образи, які добре сприймаються англомовною аудиторією. Думаю, це допомагає людям познайомитися з українською культурою та сприяє її поширенню, особливо зараз, коли багато українських артистів не можуть вільно подорожувати світом.

Я поступово починаю розуміти, що є справді важливим і як можна зробити цей процес масштабнішим. І я дуже хочу допомогти цьому статися.

Звучить багатообіцяюче. Чи плануєте ви якусь презентацію цього проєкту під час наступного візиту, чи це станеться вже після завершення роботи?

What So Not: Можливо. Побачимо.

Думаю, головне завдання цієї поїздки — завершити записи й переконатися, що все звучить саме так, як потрібно.

Але хто знає. Я знаю, що моя подруга Аліна Паш виступатиме на одному з концертів, і, здається, Аліна теж буде там.

Тож подивимося, що станеться. Можливо, ми влаштуємо якусь несподівану, хаотичну й дуже захопливу прем’єру в останню хвилину.

Спілкувався: Михайло Товтин