АНТАЙТЛД: «Ми хотіли, щоб тексти альбому були колективними спогадами»
Напередодні туру гурт АНТАЙТЛД випустив альбом, у якому поєднав різні напрями кор-музики, самоіронію та особисті історії. В інтерв’ю для МУЗВАР фронтмен гурту розповів про концепцію альбому, музичні експерименти, терапевтичний процес написання пісень і те, як АНТАЙТЛД вдалося побудувати спільноту навколо своєї творчості.
Напередодні виходу альбому ви оприлюднили сайт, де можна було послухати реліз, але все це було оформлено у вигляді меню. Як виникла ця концепція?
Абсолютно рандомно. Я щось думав, як зробити так, щоб це не був просто преспак, який скидається. Тому що його ніхто не дивиться, ніхто нічого не читає. Мені здається, мало хто навіть слухає. Просто копіюють пресреліз і все.
То мені хотілося, щоб воно було трошки engaging, щоб люди все ж таки заходили, щось там знаходили і щоб одразу приверталася увага. Тому що зараз усі такі розфокусовані. Я розумію, що журналістам, блогерам і так далі мій реліз – це в останню чергу, їм і так вистачає турботи.
Тому я подумав, що треба зробити такий, типу, eight-course meal, дегустацію. Ми колись цього року сходили до одного італійського шеф-кухаря. І він приїздив у Рівне зі своїм сетом. Ми сходили, нам дуже сподобалося, і там була дещо схожа подача. .
І ця менюшка включає вісім треків у різних жанрах. Як вони народилися?
Так.
Коли гурт народжувався, було записано кружочок, я його називаю маніфестом. Я кажу пацанам, що, враховуючи, що ми всі десь уже грали і різне пробували, мені вже трошки тошно робити те саме по колу й повторювати ті самі патерни, які я робив в інших гуртах.
Я тоді пацанам кажу: «Давайте робити антигурт, щоб у нього не було назви, щоб у нього не було нормальних назв треків, щоб усе було якась деконструкція, постмодернізм». Але це не стосується музики. Музику ми будемо робити, як уміємо, старатися, і тексти теж будемо старатися робити хорошими. А все, що навколо цього, – прикол.
Перший мініальбом називався просто «ІПІ». Там були треки, які називалися як демки, типу, «повільна», «швидка» і так далі.
Я не люблю довго тягнути якийсь прикол, тому що він просто перестає бути смішним. І робити далі ще якісь прикметникові назви треків уже не хотілося.
І коли ми думали, що далі, то в якийсь момент народжувалися різні ідеї. Ми якось думали називати треки назвами гуртів, на які ми орієнтуємося, але перекладати їх українською. Можливо, це ще зробимо. Побачимо.
На початку року вийшов реліз американського гурту I Promised the World. Вони звучали суперностальгійно за металкором нульових, і все зробили за канонами. Але мені там не зовсім сподобався звук. І я пам’ятаю, що послухав і думав: ми можемо зробити цю ностальгію краще. Ми можемо і краще пісні написати, і щоб воно звучало якось автентично, але при тому не нафталіново.
То от тоді вже почало все оформлюватися. Ми вирішили, що нам треба трек а-ля канонічний металкор. І ми його почали писати якраз під перший концерт, який мав стати єдиним.
І писали-писали. В якийсь момент під час написання цього треку стало ясно, що ми будемо цю тему продовжувати, що в нас з’являться ще якісь жанри навколо. Спочатку це не обов’язково були кор-жанри. Я пам’ятаю, що ми думали: може, буде якийсь там ню-метал, може, якийсь там джент.
Але потім, коли стало ясно, що сама ця кор-тема доволі непахана і в нас є що сказати, що це буде дійсно звучати по-різному, що в нас є якісь скіли, щоб це передати, тоді вже почала формуватися концепція, що це будуть різні кор-жанри.
Ми ще хотіли, мені здається, зайти на територію, яка може бути ворожою до нас. Ми там думали робити хаотік-хардкор. І щось, коротше, стрималися.
І пам’ятаю, що останні треки, які ми от прям застовпили, – це був «#емокор». Тому що я слухав увесь альбом уже, і розумів, що нас усе одно прямо тягне в ту сторону емо. То вирішили, що треба зробити цей трек.
Ну і «#слоукор» – це був найбільш неочевидний кор-жанр. Тому що він так називається, але він взагалі не кор.
А яка основна лірична ідея цього альбому? Що ви хотіли передати своїми текстами найбільше?
Знов-таки, хотілося б, щоб це була антитеза до першого релізу. Тому що перший був дуже інтерспективний і більше про те, що всередині: думки, якась рефлексія на теми навколо.
А хотілося, щоб цей був якраз екстерналізований, щоб він був зовні, щоб були якісь реальні речі, які ти можеш побачити, які ти можеш собі уявити, побудувати якісь образи.
І тому я підійшов до того, що хочу, щоб кожен трек був кінематографічним, щоб ти міг побачити хоча б кадрик. Не обов’язково, щоб це була якась повністю сформована історія, але хоча б якісь штуки, щоб ти їх побачив.
І так почала складатися ідентичність кожного треку. Тому що вони нібито всі різних жанрів, але я думаю, що здалеку людині воно звучить доволі однаково. Це як той мем, де хлопець показує на жанри, там усі розписані, а дівчина показує, де кричать, знаєш. І я думаю, що воно так і є. Це нам просто все різне.
І лірично, тематично теж хотілося це все диференціювати. Було дуже про різне. У нас «#металкор» – про розставання, «#металік-хардкор» – про автокатастрофу, І так далі за списком, і все воно про різне.
«#маткор» – про ментальні речі, про якісь нейровідмінності, які конкретно в мене є. «#емокор» – про те, що потрібно триматися своїх стосунків, а то можна потрапити в темний таймлайн, у якому їх не буде. «#дезкор» – це найсмішніший, найвеселіший трек, тому що сам «#дескор», як на мене, жанр доволі агресивний, пафосний, і не хотілося якось потрапляти в цю пастку. Тому трек – а-ля відповідь хейтеру.
Ідея була така, що, враховуючи, що воно все таке ностальгійне, є якісь більш сучасні речі, хочеться зробити так, щоб тексти цього альбому були колективними спогадами.
Ти легко впізнаєш, про що це, про які там стани, про які речі, про які події. І отак і вийшло. Я бачив, що треки виходять і люди релейтяться. «Це прямо про мене». І супер, тому що воно не прямо про мене. Це не конкретно якісь мої спогади.
Чи був процес написання альбому для вас рефлексією і терапією в певному сенсі?
Інакше ніяк. Тому що коли я почав писати музику українською, то зрозумів, що англійською ти пишеш, і ти ніби за якимось щитом. Тому що в нас англійську не так добре розуміють.
То коли я почав писати українською, стало ясно, що тут уже так не пропетляєш. Треба все ж таки писати щось притомне, щось таке, за що не буде соромно і що матиме якийсь сенс. І тому довелося задумуватися.
«Тепер доведеться думати», — казала Саша Ганапольська. І от тоді справді довелося. Я в якийсь момент зрозумів, що альбом стає для мене терапевтичним.
Тобто коли я щось матеріалізував у пісні, у тексті, я такий: «О, ну ця думка вже в це оформилася, і мені вже простіше». Тому що я завжди дивувався, коли люди кажуть, що в них є якийсь внутрішній монолог, а в мене це тупо кисіль. Просто потік думок, які я навіть не можу вловити. Треба сісти, сконцентруватися і почати якусь скульптуру вибивати, оформлювати, щоб вона стала думкою.
І от це стається з піснями. Коли воно якось матеріалізувалося, значить, це мої думки стосовно певної речі.
І щодо самого процесу: ми перейшли в галоп, тому що альбомний цикл теж випланувався. Вийшов «ІПІ», вийшов делюкс «ІПІ», усе супер, усім сподобалося, але в нас на той момент уже двоє людей були в армії. Ми теж не дуже розуміли, що робити далі.
І якби не було цього запрошення виступити з ANNA, то, мабуть, не було б якогось стимулу почати робити цей альбом.
А потім з’явилися дедлайни до концерту, а одразу після нам запропонували тур, то стало ясно, що до туру треба видати цей альбом.
Ми перейшли в лютий режим, що постійно пишемо музику. У нас на руках альбом був десь за тиждень до релізу. Це дурка, реально, це просто дурка.
Це така терапія працею, мабуть.
Чого очікувати від туру?
Тур починається сьогодні (23 жовтня). Ну, очікувати десь х2 від того, що було на концерті з ANNA.
У мене було багато концертів, може, штук 200. І цей виступ із ANNA — точно один із найулюбленіших узагалі. Тому що ми не очікували, що буде стільки людей, не очікували, що буде стільки охочих, що вони всі знатимуть слова. І вони знали слова того ж самого «#металкору», який вийшов за день до концерту, що теж крейзі.
І ми так зарядилися. Я розумію, що й люди теж не очікували, що це буде щось таке. Тому що ми продумали шоу, інтерактиви, багато всього підготували. Тому це теж у якомусь сенсі стало для нас викликом і стимулом: ми маємо хоча б на такому ж рівні провести тур, або краще. Буде багато різного. Ми намагаємося оформити дві сцени, де можемо це зробити, щоб було якесь переміщення гурту.
Плюс, наприклад, сьогодні презентація в Рівному. У мене є друг, він художник, і він буде малювати під час виступу велике полотно. Я не знаю, чи ми зможемо його одразу розіграти там. Я подивлюся, наскільки воно вийде, може, захочу залишити собі. Побачимо. Ми і в клубах намагаємося щось вигадувати, де можемо.
Багато очікувань, звісно, від київського концерту. Ми будемо робити безбар’єрну круглу сцену – прямо всередині людей. Спробуємо щось цікаве зробити. Хотілося б зняти відео на 360 градусів. Будемо старатися.
У Вінниці буде Гелловін, то ми теж хочемо трошки це підкреслити. Ми і так, якби, костюмовані, а хочемо ці костюми трошки апгрейднути, адже не хочеться повторюватися. Але хто у Вінниці буде на концерті, обов’язково приходьте в костюмах.
Шість міст – з одного боку, небагато, з іншого боку, усе одно це складно потягнути, хоч це наш перший такий експеримент саме з цим складом і з цим матеріалом.
Ми одразу вже плануємо щось навесні, але побачимо, де ми будемо тоді. Але коли вже відчув цей смак крові, то треба продовжувати.
Чи виникають якісь суперечки з учасниками гурту під час творчого процесу?
На початку трошки було, тому що ми цей гурт створили з Дімою Хитрим, і ми дуже давно друзі, років десять. І ми ж зараз обоє в Рівному. То нам простіше, ми дуже на одному вайбі.
Плюс, враховуючи, що в мене багато всякого досвіду в продюсуванні, в аранжуванні, то здебільшого цю функцію я виконую, і воно якось виходить непогано. І тут хлопці довіряють.
Під час створення перших треків були моменти притирки, щоб ми зрозуміли, що до чого, хто чого хоче, кому що подобається. Тому що теж зрозуміло, що не можна прогинати всіх через коліно і робити, як хочеш. Треба, щоб усім подобалося і щоб всі відчували, що їхній голос теж враховується, тому що ми гурт, а не я один чи нас двоє і так далі.
Я пам’ятаю, що коли ми робили «#металік_хардкор», який, на мій смак, один із найкращих на альбомі, то там була важка боротьба. Ми не могли погодитися.
І ми вирішили, що маємо робити регулярні зідзвони. Тут у нас немає можливості збиратися часто на репетиції: ми в різних містах і навіть перед туром нормально не змогли порепетирувати через загальну ситуацію з переїздами, з обстрілами.
То ми вирішили, що нам потрібно просто регулярно зідзвонюватися, просто розмовляти. Я не дуже люблю розмовляти по зумах, ну, не любив спочатку. Але це було дуже приємно, дуже прикольно.
Я думаю, що за рахунок цього ми обтесалися, склеїлися, і далі все доволі просто йшло.
Ми мріємо поїхати кудись на тиждень-два і пописати просто нон-стопом десь у студії, зафіксувати такий проміжок, де ти не перевисилаєш тижнями доріжки туди-сюди. Просто сісти, написати, записати – і все.
А який трек був найскладнішим для написання в альбомі?
«#металік_хардкор», тому що там ми трошки не могли дійти консенсусу в якийсь момент, але кінець-кінцем вирішили все. Усе інше, в принципі, доволі легко йшло.
Я думаю, що найскладніше також було робити «#дезкор», тому що ми трошки далекі все ж таки від цього жанру, ну і він нам смішний. Але це як із Боггартом з «Гаррі Поттера»: це типу, чувак, який перетворюється на твій страх, а ти маєш просто посміятися над ним, і тоді він втрачає свою силу.
Тобто так і вийшло. Ми коли писали гітару, то почали писати говнарські інтервали, метал-метал. І одразу смішно стало. А потім, коли я вже оформив текст і зробив його теж із приколами, то він теж одразу нам полюбився.
Складно було робити, насправді, «#слоукор», тому що це пісня, яку я давно-давно написав. Я хотів робити її з гуртом Vøvk, але ми спочатку погодилися, потім у них вийшов альбом, потім у мене щось теж не було часу, і ми це відклали. І я подумав, що все ж таки випишу цей трек тут.
Його треба було записати наживо-наживо. Багато що з того, що в цій пісні чутно, — це речі, які підзаписалися мікрофоном. Тому вирішили їх використати, щоб підкреслити, що вона жива-жива.
І що ще? Ще лірика «#мелодік_хардкору» доволі складно вийшла… Я закінчив текст і в якийсь момент зрозумів, що воно може бути трошки too much, воно таке важке. Було багато речей, які не суперпросто слухати.
Я цього побоювався, тому що знаю, що в нас є акустична пісня про друга з двору, з яким більше не спілкуєшся. І для багатьох вона суперсумна настільки, що вони не хочуть слухати її вдруге. І от у цей момент, коли ми її зробили, я подумав: «Блін, як би так не сталося, що це пісня, яку не захочеться слухати навіть перший раз».
Але нічого, Кондратюк послухав і синам скинув…
І хотів ще таке фінальне питання задати. Як би ти описав творчість АНТАЙТЛД для людини, яка ніколи її не чула?
Я розумію, що ми жартівники, але я починаю тригеритись, коли кажуть, що це гурт-прикол чи щось таке. А що тут прикольного? Пісня, де розповідається про страх смерті батьків, чи трек про те, як ти ховав мертвого кота. Не прикольно абсолютно. Тому не хотілося б, щоб це описувалося як прикол.
Я би сказав так: якщо людина любить щось одночасно сумне, веселе, глибоке і дурне, то це може стати її найулюбленішим гуртом узагалі.
У цього реально є потенціал. Тому що я знаю, що ком’юніті, яке в нас побудовано, воно не саме велике, але воно дуже-дуже щільне і дуже гаряче. І я розумію, що я би, мабуть, років 20 тому хотів би бути в такому ком’юніті й хотів би мати такий гурт, яким цікаво цікавитися.
Багато всього. І це не тільки ми робимо. У якийсь момент воно вже вийшло з-під контролю. Реально, речі робляться вже майже без нас. Нам чувак зробив гру. Це ж щось божевільне. Я не розумію, як це. І тому я вдячний усім, хто є навколо цього.
Найбільший успіх артиста – у тому, щоб створити зі своїм слухачем саме двосторонній рух. Щоб ти йому щось давав і щоб він тобі щось давав, і ви в цьому довіряли одне одному. Я не те щоб прагнув цього, створював якусь стратегію, щоб цього досягти, рухався до цього. Ні-ні. Воно доволі органічно сталося. І я дуже радий, що для багатьох АНТАЙТЛД їхній найулюбленіший гурт. Здається, так і написано в нас у біо на Spotify: «Ваш новий улюблений гурт». Ось так воно і є. Це найкращий опис.
