Чому сучасні пісні коротшають: як монетизація та соцмережі вбивають довгі треки
Сучасні пісні ледве дотягують до двох з половиною хвилин, а альбоми містять не так багато композицій. Проблема криється не у відсутності натхнення в артистів та їхній творчій кризі, а в алгоритмах просування та бажанні привернути розсіяну увагу споживача. Розглянемо еволюцію відтворення музики, всю її історію: від фонографу до сучасних стримінгових платформ.
Чому майже всі пісні тривають 3 хвилини?
Майже до кінця 19-го століття люди могли слухати музику тільки вживу, допоки американський винахідник Томас Едісон не розробив перший у світі пристрій для механічного запису та відтворення звуку – фонограф. Найперший його тип здійснював запис на тонкий аркуш фольги, обгорнутий навколо металевого циліндра з нарізаними канавками. Менше ніж через рік інший винахідник Еміль Берлінер винайшов грамофон, який записував звук на плоский диск — платівку. Тому з 1878 року музику почали випускати на платівках із шелаку, які оберталися зі швидкістю 78 обертів за хвилину. Через розмір платівки та ширину канавок на один її бік поміщалося максимум 3–3,5 хвилини аудіо. Виконавцям та композиторам того часу доводилося суворо вкладатися в цей ліміт, адже при більшій тривалості композиції її доводилося розбивати на дві частини для різних боків платівки, що було незручно.
Томас Елва Едісон біля першого фонографу.
Таким чином, ця тенденція скорочення пісень випадково заклала фундамент для всієї майбутньої попмузики. Трихвилинний формат став золотим стандартом на десятиліття вперед, що сформував у суспільства психологічний шаблон сприйняття. Сьогодні ж музична індустрія намагається переосмислити цей шаблон.
Як розвиток технологій подарував артистам свободу
У 1948-му році компанія Columbia Records випустила довгогральні вінілові платівки (LP-платівки), поява яких збільшила тривалість однієї сторони до 22–25 хвилин. На деякий період виконавці мали більше свободи у тривалості пісень, що стало поштовхом до розвитку рок-опери, психоделічного року та інших багатохвилинних композицій. Протягом 1960–70-х років довжина пісень почала помітно руйнувати попередні стандарти: митці почали розглядати альбоми як художнє полотно, де важливу роль грали і довгі вступи, і затяжні інструментали та програші. Слухачі не були обмежені цим коротким форматом і мали більше змоги насолодитися мистецтвом. Ця тенденція досягла свого піку у 1980–90-х роках із появою CD-дисків, формат яких дозволяв вміщувати 74–80 хвилин аудіо.
Проте поворотним моментом, який запустив зворотний процес, став початок 2000-х років. Поява цифрових форматів, зокрема MP3, радикально змінила спосіб споживання. Слухачі більше не були прив’язані до вінілових платівок чи компакт-дисків. Тепер вони отримали можливість завантажувати окремі пісні у свої плеєри. Музика знову розпалася на сингли, споживачі купували тільки улюблені релізи, а артистам стало знову вигідніше робити композиції більш концентрованими, яскравими та динамічними.
Схожа логіка була притаманна ще й радіостанціям. Крутити довгі пісні було небезпечніше через ймовірність втратити слухачів, яким швидко набридає одне звучання. Вони потребували лаконічності без довгих вступів і повторів приспіву для швидкої зміни аудіо.
Епоха стримінгу та коротких відео
Зараз же мода на короткі пісні загострюється. Якщо цифрові формати та радіоефіри нульових заклали звичку, то поява стримінгових сервісів зламала класичну архітектуру пісні. Тепер суспільство купує не конкретний альбом, а доступ до усіх випущених музичних релізів. Тож наразі головні виклики полягають у системі монетизації та погіршенні концентрації у споживачів.
За останні 18 років середня тривалість пісень скоротилася на 30 секунд. Алгоритми соцмереж та платформ для музики змушують сучасних артистів зацікавити та задовольнити слухача у максимально короткий проміжок. На те, щоб привернути увагу, є перші 5 секунд, а щоб стрімінг був зарахований як 1 прослуховування, вимагається, щоб слухач прослухав 30 секунд. Якщо ж він вимикає пісню раніше, автор не отримує нічого. Економіка пояснює все. Spotify та аналогічні платформи заохочують отримання якомога більшої кількості прослуховувань за найкоротший час. Дослідження показують, що в 1980-х роках вступ до пісні тривав понад 20 секунд, а зараз – близько п’яти. І тепер попхіти починаються одразу з «хука» заради отримання бажаної уваги. Дорієн Герреманс, яка досліджує музичні технології в Сінгапурському університеті, пояснила, як платформи створюють прогнозні моделі на основі жанру, настрою та уподобань слухачів. Алгоритми пропонують схожу музику на основі цих патернів, і короткі пісні просто краще вписуються в систему. Вони краще працюють і генерують більше доходу.
Крім грошей, на ситуацію мають великий вплив короткі відеоформати у TikTok та Instagram. Там аудіоматеріали, точніше його уривки, живуть окремо. Користувачі впізнають лише деякі моменти пісні, але не знають ні виконавця, ні назви, адже тепер важливий лише найефектніший момент. Треки спеціально створюють так, щоб їх можна було крутити на повторі і нескінченно зациклювати в коротких роликах.
Змінилося й саме сприйняття музики: в умовах інформаційного перевантаження та кліпового мислення мозок слухача швидше втомлюється від одноманітності. Затягнуті інструментальні соло, довгі бриджі та довгі кінцівки масово зникають. У результаті середня тривалість попмузики зараз стрімко скоротилася до 2–2,5 хвилин.
Критика трихвилинного формату
Із найдавніших часів музика та ритм використовувалися не для розваги, а для досягнення змінених станів свідомості й ейфорії. Дослідження Ендрю Нехера та доктора Баррі Біттмана підтверджують, що синхронізація мозкових хвиль із ритмом та фізіологічні зміни (наприклад, зміна складу крові та виділення антитіл) вимагають принаймні десяти хвилин безперервної гри на барабанах чи прослуховування ритму. У три хвилини досягти цього стану неможливо.
З точки зору психофізіології, через цю сучасну лаконічність та стислість люди часто позбавлені цього медитативного результату та слухають музику невеликими імпульсами, не занурюючись у трек.
Окрім цього, дослідники акцентують увагу на тому, що саме найперші види пристроїв для відтворення звуку найбільше вплинули на бажання скорочувати пісні. На їхню думку, обмеження тривалості пісень ніколи не було пов’язане з урядовим регулюванням чи фізіологією людини – воно виникло виключно через технічні обмеження ранніх звукових носіїв. Тобто комерційний формат все ж переміг потребу людського організму.
В якому напрямку рухається музична індустрія?
Відтворення музики дійсно має насичену історію: від фонографа до Spotify за трохи більше ніж за століття. За цей період артисти декілька разів були обмежені у тривалості композицій, раніше через технічні виклики, а тепер – психологічні. Та поки людство перебуває у постійному інформаційному шумі, все навколо змагається за увагу цих споживачів, які прагнуть швидкості та комфорту. Проте вже зараз можна спостерігати зростання попиту на автентичність та незвичне аранжування. Суспільство потрохи втомлюється від швидкого дофамінового контенту, перестає бути поверхневим та починає цінувати більш глибоке сприйняття. Повертається мода на вінілові платівки, довгі альбоми із сенсом та релізи поза алгоритмами.
Тож навряд чи тренд на скорочення музики буде тривати вічно. Первинна людська потреба у глибокому емоційному звʼязку з музикою залишиться незмінною. Питання полягає в тому, чи зможе майбутнє індустрії знайти компроміс між жорсткими правилами на платформах та глибиною творчості.
