«Я не хочу соромитися свого жанру — це і називається стиль»: IVAN LIULENOV про музику, новий тур і фіт із BRYKULETS

Від перших шкільних виступів і гітари, яка відкрила йому світ Guns N’ Roses, Ozzy Osbourne та The Beatles, до власного музичного стилю, роботи за лаштунками «Україна має талант» і найбільшого у своїй кар’єрі туру. Для IVAN LIULENOV музика стала закономірним результатом усього його життєвого шляху.

В інтерв’ю МУЗВАР артист розповів, як на його творчість вплинули болгарський фольклор і культура села в Молдові, чому він не боїться схожості власних пісень, як змінювалися його музичні вподобання та з ким хотів би попрацювати. Також поговорили про створення пісні для «Україна має талант», майбутній тур, концертні прем’єри та новий спільний трек «НІ ЗА ШО» з BRYKULETS, який пройшов шлях від першої демки до релізу майже за рік.

Розкажіть, коли у вас з’явилася ідея стати музикантом? Коли це стало серйозним рішенням?

Думаю, що перші моменти все одно були несерйозні. Це були дитячі виступи в школі. Я цю історію вже розповідав, але вона для мене показова. Коли я був у молодших класах, викладачка побачила, що я співаю, і якась дівчина-однолітка теж співала. Вона обрала мене й сказала: «Ні-ні, Ваня буде співати» (сміється — ред.). Для мене це тоді було важливо.

Були й інші моменти протягом шкільних і ліцейських років. Наприклад, учитель праці. Ми щось робили, я там якісь дурощі робив, а він сказав: «Ну, артіст!». І в мене відклалося, що я артист.

Потім з’явилася гітара. Для мене музикант починається з інструмента. У моєму випадку це сталося через якогось хлопця, який грав на гітарі біля вогню в нас удома в селі. Мені дуже сподобалося, і я теж почав грати для всієї родини. А дід казав: «О, дивіться, талант пропадає». Я подумав: «Дійсно, пропадає талант, треба мені гітару!».

Коли з’явилася гітара, вона відкрила для мене величезний пласт музикантів. Guns N’ Roses, Ozzy Osbourne, The Beatles — усе, що гралося на гітарі, я грав на гітарі.

Так ці маленькі моменти поступово збиралися в розуміння, що творча діяльність і музика для мене стають неминучими.

Які музиканти надихали вас в дитинстві?

Варто сказати, що тоді простір був забитий російськомовними артистами, програмами і так далі. Тому їх я свідомо буду оминати.

Я виріс у болгарському селі, яке знаходиться в Молдові. У мене тато болгарин, мама молдаванка. Оскільки було дуже багато болгарської музики, як фольклорної, так і попмузики, я чув її переважно в дитинстві й більше ніде й ніколи. У Румунії вона десь пересікається. Це музика широких мас, яка називається манеле. Там є циганські, ромські мотиви. 

Ну і фольклор, звичайно. На фольклорі ми просто росли з дитинства. Коли працювали в полі або займалися якоюсь фізичною працею, завжди звучала така музика.

Я зараз аналізую і розумію, що в нас було щось подібне до того, як афроамериканці виростали на госпелі, а потім ця культура переходила в R&B, соул. У нас була інша культура, але механізм схожий. Ми працювали, і в нас постійно звучали ці народні наспіви. Пам’ятаю, як тато вмикав музику, слухали радіо, і там було дуже багато фольклору.

Плюс усі свята. Наприклад весілля завжди супроводжувалися веселою, гучною фольклорною музикою. В Україні це, думаю, полька, там присутні дуже веселі інструменти.

Чи хотіли ви свідомо додати частинки того, на чому виросли, у свою теперішню творчість?

Так. Думаю, що й зараз хочу. Просто я ще не знаю, як це зробити. Наприклад, зробити трек румунською та українською, додати якихось фольклорних ноток. Є такі ідеї. Працюю над тим, щоб з’явилися такі треки.

У багатьох випадках те, про що я думав, реалізовувалося кимось іншим. Наприклад, Jerry Heil змішувала фольклорні мотиви з чимось сучасним. Kalush Orchestra теж багато в цьому напрямку працювали. Хотілося би чогось нового, не хотілося повторюватися.

З якими артистами, музикантами чи продюсерами, які зараз працюють в Україні, ви хотіли б поспівпрацювати?

Саша Чемеров. Подобається його енергія та те, як він пише пісні. Його важкий рок — не те, що я слухаю, але мені подобається саме вайб цього артиста. Думаю, якщо ми з ним щось спробуємо, це буде щось нове й цікаве. У нього є творча енергія, енергія мистецтва, як я її називаю.

Євген Філатов, The Maneken. З того, що я чув, це теж не зовсім моя музика. Вона поки не «вміщається» в мою голову. Я її не всю розумію, але мені було б цікаво попрацювати, дізнатися щось нове, навчитися.

Мені здається, цікаво було б почути ваш трек із Hyphen Dash або Fusion Gams. У них дуже цікаве інструментальне звучання.

Я так навіть не розглядав. Але як експеримент — чому ні? Із молодих мені, до речі, подобається DENOMA і особливо його творчість з Feviane. Я йому писав, респектував. Мені подобається. NIKOW теж: я з ним звязувався.

Мені цікаво співпрацювати з виконавцями, яких я назвав, і з багатьма музичними продюсерами, щоб навчитися в них, як вони створюють музику, як бачать музичний світ. Для мене навіть найнеочікуваніші артисти можуть бути цікавими для розвитку й музичної освіти.

Чи помітили ви зміни у своїх музичних вподобаннях?

Так. Наприклад, я раніше не розумів музику The Maneken. Ще рік-два тому не міг збагнути, що це таке. А цього року в мене стоїть платівка дуету Silk Sonic, тобто Bruno Mars і Anderson .Paak. Не скажу, що це прямо той самий жанр, але це інша музика, яку я нарешті починаю розуміти. Потрохи. Музиканти в бенді, Даня, Єгор, часто щось дають мені слухати. Я теж цікавлюсь: «А що це за музика? Що за виконавець?»

Чи хотіли б ви спробувати ще якісь інші жанри, як рок в пісні «Дівчина в першому ряду»?

«Дівчина в першому ряду» — це те, що в мені є і було. Я не можу почати писати в жанрі, який мені не близький. Просто в мене немає всередині deep-house-а,наприклад.

«Дівчина в першому ряду» — це музика, на якій я зростав. Я знаю, чим надихався в кожному акорді. Вона трохи складніша, я би називав її олдскульною. Ми навмисно зробили її важкою. Навіть на концертах відчувається, наскільки вона вогняна.

Рок у мені був завжди. Гітара, зацікавленість у рокерах. Я навчався, грав і увібрав в себе все це. Хтось увібрав в себе електронну музику: техно, хаос, електронщину. Я, натомість, менше з цим знайомий. Якщо й буду це робити, то для себе щось відкриватиму, знайомитимусь із новим. Тому я відкритий до експериментів, але важливо, щоб це був саме експеримент.

Останнім часом я прийшов до висновку, що в музиці не треба соромитися свого жанру або сумніватися в ньому. Наприклад, якщо твої пісні схожі одна на одну, хтось може сказати: «Ой, у нього всі пісні схожі». Так це нормально, бо це називається стиль. Це така людина. Я можу сказати: «А в тебе обличчя схоже на твоє обличчя рік тому. Ти взагалі не змінився. Одяг у тебе такий самий, як п’ять років тому» (сміється — ред.).

Мені, навпаки, дивно, якщо артист у кожній пісні різний. Як так? Я хочу обрати артиста, обрати музику, слухати його й повертатися до нього, бо для мене це приємні асоціації.

А якщо він постійно змінюється і відштовхує своє минуле, каже: «Те, що я робив, — це таке собі, от зараз я роблю справжню музику», а потім через десять днів знову змінюється — мені здається, так не побудуєш нормальний емоційний зв’язок із слухачем і самим собою.

Тому я намагаюся приймати музику вчорашнього себе, сьогоднішнього себе, бо це важливо. Це і називається стиль.

Мені цікаво рухатися ерами. Зараз це модне слово — «ера». Якщо по-людськи, це етапи, періоди артиста. Коли цей етап закінчиться, настане новий — більш легкий або агресивний, залежно від того, що відбулося в житті й що хочеться дати нового.

Чи хотіли б ви підсумувати нинішній етап виходом альбому чи мініальбому?

Є 3–4 хороші пісні, і вони могли б підсумувати цей рік. Він був цікавим із музичної точки зору. Мені подобається те, що було і що в мене виходило.

Про альбом для мене поки складно думати — і через ресурси, і з точки зору того, щоб зробити це по-справжньому, щиро, чесно.

По-перше, у мене немає розуміння, як це зробити концептуально та цікаво. Мені подобається сама ідея, я бачу, як інші це роблять, але все ж таки я маю до цього прийти. Це має відбутися поступово. Я вже знаю, як я це зроблю.

По-друге, я люблю слухати артиста піснями. Зайти в його плейліст і слухати багато треків. Люблю це робити, але не альбомами.

У мене може бути одна платівка артиста, і з неї мені подобаються 2–3 пісні. Не весь альбом. Зараз такий час, що ми стали так споживати музику.

До того ж більшість альбомів не концептуальні. Не так, як раніше робили в рок-звучанні, яке я слухав і яке мені сподобалося.

Я більше слухаю плейлистами, тобто настроями. Зараз у мене такий настрій або.

Тому до альбомів… Знову ж таки, я хочу бути щирим, а не просто хизуватися: «Ось альбом, ось, як я круто зробив». Так, це супер, але треба більш концептуально до цього підходити.

Поговорімо про актуальне. Ви записали трек для «Україна має талант». Розкажіть про це

По-перше, я став ведучим бекстейджу «Україна має талант». Це шоу, яке розповідає про сам проєкт. Я днями  жив з учасниками, ходив, переживав за них, спілкувався, показував залаштунки.

Мені здається, цього разу це було цікавіше, ніж просто бекстейдж, як це зазвичай буває. Там була величезна команда, яка над цим працювала. Це був не просто оператор із ведучим, які бігають за лаштунками, а цілий департамент, який займається бекстейджем. У якийсь момент я забув, що це камери і що це шоу. Я дійсно вжився в атмосферу.

Звичайно, по телебаченню цього не видно, бо це все ж таки продукт. Але мені здалося, що це одне з найпозитивніших, близьких до людей, світлих шоу з того, що я бачив за лаштунками.

Я був на різних шоу, бачив їхні бекстейджі. Там усе набагато раціональніше, простіше, зрозуміліше, всі знають, що відбувається. А тут люди приходять уперше. Для них це живі емоції: зараз буде сцена, зараз я покажу свій талант, мої батьки поруч і підтримують мене, я вийду на сцену. Це настільки живі емоції.Не знаю, який ще проєкт може похвалитися такими емоціями.

Я проникся, прожив це все з ними і в якийсь момент просто написав пісню. Спочатку ми балувалися, я показував її учасникам. Потім показав генеральним продюсерам. Зайшов до їхньої кімнати, де вони всім керують, і заспівав пісню. Їм сподобалося. Навіть запросили мене виступити з нею на шоу. Звичайно, не як конкурсант. Не знаю, як вони це оформлять.

Я вийшов: «Привіт, я учасник, хочу заспівати свою пісню». Заспівав просто під гітару. Всі хлопали, це було добре.

Звичайно, це не витвір мистецтва. Пінся проста, про залаштунки. Її не можна вийняти з контексту, вона існує тільки разом із «Україна має талант».

Але це легендарне шоу. Мені здається, раніше в нього не було саундтреку, а зараз буде. Для мене це було весело.

До речі, про процес написання пісень. У вас загалом схожі історії створення треків чи щоразу все відбувається по-різному?

В цілому схожі. Є один механізм, просто змінюються інструменти. З часом я дізнаюся, як можна робити треки новими способами. Я ж чому і кажу про експерименти та колаборації з новими для мене жанрами. Це важливо, щоб відкрити в собі нові інструменти й нові скіли.

Я вже розповідав в інтерв’ю, що професія або діяльність артиста часто сприймається як мрія: «Я мріяв з дитинства цим займатися». А насправді це не так. Скажу за себе, але думаю, що в інших так само. Це – наслідок мого життєвого шляху. По-іншому не могло статися. В мене все склалося так, як я розповідав: дід, викладачка, друг із гітарою, якості й характер від батьків, середовище, в якому я зростав. Усе складалося таким чином, щоб я став тим, хто я є.

Наприклад, мої батьки дуже емпатійні люди. І це передалося мені. Як людині, мені дуже складно бути емпатичним, особливо в Україні, особливо у воєнний час. Але в творчості це величезний бонус, якщо так можна сказати. Ти відчуваєш людей, відчуваєш емоції, відчуваєш справжність і можеш про це написати.

Ця емпатичність, напевно, дуже допомагала вам і під час роботи на бекстейджі «Україна має талант». Легше спілкуватися з людьми, коли ви щиро за них переживаєте.

Так. Це просто додало своїх фарб. Не вважаю себе дуже крутим ведучим бекстейджу. Я думаю, що є люди, які краще підходять на цю роль. Але те, що там я був, додало трошки інший вайб проєкту.

В інтерв’ю з Машею Єфросиніною ви казали, що попередній тур був досить складним, адже частина його припала на зиму. Чого очікувати глядачам від майбутнього туру і чого ви самі від нього очікуєте?

О, ви сказали «складний», і я зараз теж про це подумаю. Минулий був складний, а цей буде… Ладно, не буду про погане. Але є враження, що не стає простіше.

Якщо якимось чином абстрагуватися і говорити саме про програму, то, звичайно, все набагато цікавіше. Ми дуже сильно виросли в музичному плані, і енергетично теж. Просто раджу всім, хто буде це читати й дивитися: подивіться хайлайти в інстаграмі, і промотайте концерти, які в нас були, від Origin Stage і до свіжих. Там дуже чітко видно, як усе змінюється. Я нещодавно так робив, щоб подивитися на розвиток, і видно, що додається, що змінюється. Це не просто слова, а наочний приклад того, що було і що робилося.

За лаштунками це насправді важка праця, але на концерті це завжди відчувається. Я точно знаю, що мені хочеться співати. Я точно знаю, як мені хочеться виступати. Подивимося.

Це, як завжди, буде стрибок у щось нове. Якщо буде ДК із кріслами, навряд чи вийде стрибок в прямому значенні слова. Але придумаємо щось цікаве. Це про стрибок у метафоричному сенсі. Стрибок у новий етап, де будуть і нові глядачі, і вже новий я.

Ми вирішили сконцентрувати свою енергію, щоб люди прийшли й це було ексклюзивно, неймовірно, яскраво, гаряче. Всіх запрошуємо. Це — наш найбільший тур.

Чи хотіли б ви додати якісь ексклюзивні прем’єри до сетліста?

Звичайно. У нас у програмі завжди є те, чого ще немає в записі. Для мене це база: виконати якусь пісню, яку не заспіваєш на телебаченні, щось зацензуроване або демку.

Усі демки колись були на концертах. Я просто співаю напрацювання, навіть якщо не дуже в ньому впевнений.

От зараз ми будемо в Черкасах, і я хочу глядачам заспівати одну демку та подивитися на реакцію. Саме наживо можна перевірити пісню — не поскидати друзям, які скажуть: «Клас-клас», а подивитися на глядача. Він не обмане. Якщо пісня поседерня, глядач просто поаплодує. Якщо класна — буде реакція «клас!» і питання в сторіс про дату релізу.

Оці ексклюзивні моменти, які трапляються тільки на концертах, звичайно, будуть. Програма буде доповнюватися. До листопада вийде ще декілька релізів, які будуть у програмі туру.

Розкажіть про вашу нову співпрацю «НІ ЗА ШО» з Brykulets.

Це відбулося дуже цікаво. Це не просто фіт, а скоріше історія, яка сталася.

Про сам трек: дуже класна, добра, проста і щира пісня. Така емоція, яка нам всім зараз дуже потрібна. Там так і співається: «За вікнами зло, ну і що? Я люблю тебе ні за шо». От зараз за вікнами прям зло-зло, і хочеться, щоб ми віддавали любов одне одному просто так. Просто тому, що ми є. Просто тому, що вона нам потрібна.

А історія пісні дуже довга і складна. Все почалось ще наприкінці 2025 року. Іван Брикулець надіслав мені демку. Мені сподобалося, я кажу: «О, клас, давай робити».

Я придумав ідею, як бачу трек, і переробив приспів, додавши трохи свого. Потім ми зустрілися, я запросив його до себе додому. Це було вже в лютому. Ми сиділи, придумували, я пригощав його вином і щукою.

Ми придумували пісню, а потім усе наче було добре, але він пропав десь на пів року. Просто пропав, і я не знав чому. Я йому щось писав, питав, чи все добре, але він не відповідав.

Аж нещодавно, влітку, він повернувся. Вибачився за те, що пропав, і сказав, що йому не сподобалося, що я змінив приспів, типу що це я собі дозволяю? А потім сказав: «Давай робити, мені подобається».

Ми повернулися до демки. Спочатку мені не дуже сподобалося, але я подумав: це його емоції. Не хоче — не хоче, не треба. А зараз ми доробили цей трек і мені сподобалось. 

Під час цього процесу виявилося, що ми дуже різні. Я думав, що ми дуже схожі: романтичні, з гітарами. Але ми дуже різні. І це відчувається в треку. Є якась іскра, сингл цікавий. І у відео за нами цікаво спостерігати, мені здається.

Пісня пройшла свої етапи, вона всілася в нас у головах — у нього і в мене. Я теж не можу сказати, що одразу знайшов правильний варіант. Кілька разів переписував свій куплет, пробував так, пробував інакше.

Але зараз пісня в такому стані, який нам подобається. Сподіваюся, і слухачам сподобається.

Тобто приспів ви все ж залишили таким, як Іван першочергово приніс, чи це вже нова версія?

 Нова версія. Залишилася нова. Це спільне рішення, щоб і йому подобалося, і мені. Першочерговий варіант не залишився.

А як вам вдалося поєднати свою різність, щоб це працювало в одному треку? Чи слухачі просто почують цю різницю і зрозуміють її? 

Різність — в текстурах. Не знаю, як це пояснити. От голос звучить, наче та сама нота. Але різні звучання, відтінки, текстура голосу інша. Емоція інша. Від нього віє одна енергія, від мене — інша.

Хоча раніше, якщо зі сторони подивитися, наче і той про любов, і той романтичний. Але насправді ні. Насправді ми дуже різні, і це добре. Круто, коли у фітах, у дуетах є контраст. Це мені подобається.

Спілкувався: Михайло Товтин